9/225-04-7490 Про розірвання договору оренди, стягнення суми та зобов’язання звільнити приміщення, - Текст документа

У жовтні 2004 року позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача про розірвання договору оренди від 01.06.2004 року та зобов’язання звільнити орендоване приміщення і прилеглу територію, посилаючись на те, що останнім порушено зобов’язання за договором з внесення орендної плати.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив заявлені вимоги та просив зобов’язати відповідача повернути орендоване майно і виселити його, та стягнути заборгованість з орендної плати в сумі 5350 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.12.2004 року в позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2005 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судом порушено і неправильно застосовано норми матеріального права, і тому просить прийняті ним рішення скасувати та позов задовольнити.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір від 01.06.2002 року, за умовами якого позивач зобов’язався передати у тимчасове користування нежитлове приміщення, а відповідач зобов’язався за користування орендованим майном вносити орендну плату у розмірі 1200 грн. у рік, здійснюючи оплату щомісячно.

За додатковою угодою від 30.04.2003 року до зазначеного договору орендар зобов’язався вносити орендну плату за використання відкритих площадок, зайнятих під будматеріали, у розмірі 220 грн. та оплачувати фактичні витрати за використання електричної енергії.

Предметом даного судового розгляду є вимоги про розірвання договору оренди та виселення з орендованого майна і стягнення заборгованості з орендної плати у зв’язку з порушенням зобов’язань за договором з внесення орендної плати та її невнесення протягом трьох місяців.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п. п. 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення” (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Оскаржені судові рішення цим вимогам не відповідають.

Так, висновки суду про відсутність орендних відносин і заборгованості з орендної плати у відповідача є суперечливими та грунтуються на припущеннях і в порушення вимог ст. 43 ГПК України (1798-12) на неповно з’ясованих обставинах спору, пов’язаних з умовами договору та з фактичними діями сторін щодо виконання зобов’язань за договором, щодо передачі орендованого майна орендодавцем, так і щодо внесення орендної плати орендарем та повернення ним орендованого майна.

Згідно ст. 762 ЦК України (435-15) за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Проте, висновок судів про зарахування у внесення орендної плати послуг, наданих відповідачем, зроблений без врахування вимог зазначеної норми матеріального права та умов договору і без наведення правової оцінки цим обставинам.

Разом з цим, судам обох інстанцій слід було мати на увазі вимоги ст.ст. 38,43 ГПК України (1798-12) , згідно яких, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, висновки судів зроблені без встановлення дійсних прав і обов’язків сторін у спірних правовідносинах, а звідси прийняті рішення, що не грунтуються на фактичних обставинах справи та достовірних доказах, досліджених в судовому засіданні.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111- 12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Колективного підприємства “Ізмаїлвторресурси” задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2005 року та рішення господарського суду Одеської області від 20.12.2004 року скасувати, і справу № 9/225-04-7490 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.