ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.02.2005 Справа N 5/534
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 19.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого - Полякова Б.М.
Суддів - Ткаченко Н.Г., Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу
за касаційною скаргою Управління Пенсійного Фонду України
Автозаводського району в м. Кременчуці
на рішення господарського суду Полтавської області від
06.09.2004 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 10.11.2004 р. по справі N 5/534 за позовом
Управління Пенсійного Фонду України Автозаводського району в
м. Кременчуці до Кременчуцького льотного коледжу про стягнення
977769,54 грн.
В С Т А Н О В И В:
Позивач - УПФ України Автозаводського району в м. Кременчуці
04.10.2002 р. звернувся до господарського суду з позовом до
Кременчуцького льотного коледжу про стягнення збору по
відшкодуванню фактичних витрат на виплату пенсій, призначених
працівникам, з числа осіб льотних екіпажів повітряних суден
цивільної авіації в сумі 977769,54 грн.
19.05.2004 р. позивач звернувся із заявою до суду про
збільшення розміру позовних вимог, та просив суд стягнути з
відповідача суму боргу в розмірі 2295393, 98 грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від
06 вересня 2004 р. по справі N 5/534 /суддя Гетя Н.Г./ в
задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Постановою Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 10 листопада 2004 р. по справі N 5/534
/судді: Федоров М.О., Самусенко С.С., Шевченко В.Ю./ рішення
господарського суду Полтавської області від 06.09.2004 р. було
залишено без змін, а апеляційна скарга УПФ України Автозаводського
району в м. Кременчуці залишена без задоволення.
В касаційній скарзі позивач - УПФ України Автозаводського
району в м. Кременчуці просить скасувати рішення господарського
суду Полтавської області від 06.09.2004 р. та постанову Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 10.11.2004 р.,
посилаючись на те, що вони постановлені з неправильним
застосуванням норм матеріального та процесуального права і
прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач - Кременчуцький
льотний коледж просить залишити скаргу без задоволення, а
оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що
висновки суду відповідають вимогам чинного законодавства.
Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про день
та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., перевіривши
матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія
суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди як першої так
і апеляційної інстанції, виходили з того, що позовні вимоги про
стягнення з відповідача заборгованості в сумі 2295393,98 грн. не є
обґрунтованими.
Рішення суду першої та постанова апеляційної інстанції
мотивована тим, що згідно зі ст. 53 Закону України "Про пенсійне
забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
працівникам з льотно-випробного складу
та особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації
пенсії обчислюються з середньомісячного заробітку за роботу, що
дає право на пенсію за вислугу років. Дія ст. 53 даного закону
поширюється на працівників, з числа осіб льотних екіпажів
повітряних суден цивільної авіації, які вийшли на пенсію до
набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких
законів України" ( 1222-14 ) (1222-14)
від 17.11.1999 р. Відповідно до
ст. 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
закони та інші
нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім
випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність
особи. Закон України "Про внесення змін до деяких законів України"
від 17.11.1999 р. не містить застережень про зворотну силу щодо
об'єкта оподаткування, тобто про обов'язок відшкодування фактичних
витрат на виплату та доставку пенсій, що були призначені до
набрання чинності Законом України від 07.12.1999 р.
Судом першої та апеляційної інстанції було встановлено, що
положення ст. 53 Закону України "Про пенсійне забезпечення"
( 1788-12 ) (1788-12)
, абз. 3 п. 1 ст. 2 Закону України "Про збір на
обов'язкове державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
поширили
свою дію тільки на ті правовідносини, що виникли після набуття
чинності внесених змін.
Кабінетом Міністрів України 28.04.2000 р. було прийнято
постанову N 727 ( 727-2000-п ) (727-2000-п)
"Порядок сплати до Пенсійного Фонду
коштів для покриття фактичних витрат на виплату і доставку
пенсій", призначених відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону України "Про
пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
працівникам з числа осіб
льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації".
26.12.2002 р. був прийнятий Закон України "Про внесення змін
до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування" ( 373-15 ) (373-15)
, відповідно до п. 2 прикінцевих положень
якого кошти на покриття витрат на виплату і доставку пенсій,
призначених працівникам з числа осіб льотних екіпажів повітряних
суден цивільної авіації, які вийшли на пенсію до набрання чинності
Законом України від 17.11.1999 р. "Про внесення змін до деяких
Законів України" ( 1222-14 ) (1222-14)
щорічно будуть передбачені у видатках
Державного бюджету України.
У зв'язку з прийняттям зазначеного вище Закону ( 373-15 ) (373-15)
України Кабінет Міністрів України 26.03.2003 р. прийняв постанову
( 387-2003-п ) (387-2003-п)
, якою визнав, що втратила чинність постанова
Кабінету Міністрів України від 28.04.2000 р. N 727 ( 727-2000-п ) (727-2000-п)
.
Суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку, що
відповідно до внесених змін до Законів України джерелом покриття
зазначених вище витрат є Державний бюджет України.
Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що
протягом 07.12.1999 р. по 01.10.2001 р. відповідач в повному
обсязі перерахував Пенсійному Фонду України збори передбачені
Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування" ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
і не має заборгованості по їх сплаті
перед Пенсійним Фондом.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції прийшли до
правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення з
відповідача 2295393,98 грн. не є обґрунтованими і не підлягають
задоволенню.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до
висновку, що рішення суду першої інстанції та апеляційна постанова
прийняті судами у відповідності до фактичних обставин справи та
вимог закону і підстав для їх скасування не вбачається.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, які
викладені в постановлених по справі судових рішеннях.
На підставі викладеного та керуючись ст. 111-5, 111-7 -
111-9, 111-11, Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України
Автозаводського району в м. Кременчуці залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від
06.09.2004 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 10.11.2004 р. по справі N 5/534 залишити
без змін.