ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.02.2005 Справа N 30/273-04
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 14.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі: суддя
Селіваненко В.П. - головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Харківського обласного центру
зайнятості, м. Харків,
на рішення господарського суду Харківської області від
23.09.2004
та постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 23.11.2004
зі справи N 30/273-04
за позовом Фонду загальнообов'язкового державного соціального
страхування України на випадок безробіття в особі Харківського
обласного центру зайнятості (далі - Центр зайнятості)
до приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми
"Світанок" (далі - ПСГП "Світанок"), с. Першотравневе Борівського
району Харківської області,
про стягнення 33 263,78 грн.,
за участю представників:
позивача - Кошелевої О.О.,
відповідача - не з'явився,
В С Т А Н О В И В:
Центр зайнятості звернувся до господарського суду Харківської
області з позовом про стягнення з ПСГП "Світанок" заборгованості
зі сплати страхових внесків у сумі 31 123 грн. та пені в сумі
2 140,78 грн., а всього 33 263,78 грн.
Рішенням названого суду від 23.09.2004 (суддя Ткаченко Б.О.),
залишеним без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 23.11.2004 (колегія суддів у складі:
головуючий - Філатов Ю.М., судді Лакіза В.В., Сіверин В.І.), в
задоволенні позову відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовано посиланням на те, що
наявна у відповідача заборгованість зі сплати страхових внесків є
безнадійною, виникла внаслідок дії форс-мажорних обставин та
підлягає списанню відповідно до Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" від 21.12.2000 N 2181-III
( 2181-14 ) (2181-14)
(далі - Закон N 2181).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Центр зайнятості просить оскаржувані судові рішення скасувати та
прийняти нове рішення про задоволення позову. Своє прохання
скаржник мотивує невідповідністю прийнятих судових рішень вимогам
норм матеріального права та зазначає, що дія Закону N 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
щодо можливості списання безнадійного податкового
боргу не поширюється на заборгованість зі сплати страхових внесків
на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття.
ПСГП "Світанок" подало відзив на касаційну скаргу, в якому
зазначило про безпідставність її доводів та просило залишити
скаргу без задоволення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду
касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги
з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- ПСГП "Світанок" зареєстроване як платник страхових внесків
до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування
України на випадок безробіття (далі - Фонд) у Борівському
районному центрі зайнятості, реєстраційний N 2017;
- Борівським районним центром зайнятості проведено перевірку
правильності нарахування, своєчасності і повноти перерахування
відповідачем страхових внесків з загальнообов'язкового державного
соціального страхування на випадок безробіття за період з
01.01.2002 по 31.03.2003;
- за результатами перевірки складено акт від 30.06.2003 N 21,
відповідно до якого у ПСГП "Світанок" наявна заборгованість у сумі
31 123 грн.;
- на підставі згаданого акта перевірки директором
Харківського обласного центру зайнятості відповідно до статті 38
Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
видано
розпорядження від 25.11.2003 N 447 про нарахування пені в сумі
2 140,78 грн. та запропоновано ПСГП "Світанок" перерахувати
заборгованість зі сплати страхових внесків у сумі 31 123 грн. та
2 140,78 грн. пені до бюджету Фонду;
- відповідач зазначене розпорядження від 25.11.2004 N 447 не
виконав;
- станом на 22.03.2003 та 28.06.2004 в господарстві
відповідача мали місце форс-мажорні обставини.
Правові, фінансові та організаційні засади
загальнообов'язкового державного соціального страхування на
випадок безробіття визначаються Законом України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття" від 02.03.2000 N 1533-III ( 1533-14 ) (1533-14)
(далі - Закон
N 1533), який набрав чинності з 01.01.2001.
Відповідно до статті 34 цього Закону ( 1533-14 ) (1533-14)
забезпечення
збору страхових внесків, контроль правильності їх нарахування та
своєчасності сплати віднесено до обов'язків Фонду.
Згідно з частиною другою статті 35 Закону N 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
відповідач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати
страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування України на випадок безробіття.
Частиною першою статті 38 Закону N 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
передбачено, що у разі несвоєчасної або неповної сплати страхових
внесків страхувальники сплачують суму донарахованих контролюючим
органом страхових внесків, штраф та пеню. Пеня обчислюється
виходячи з 120 відсотків облікової ставки Національного банку
України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму
недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.
Згідно з частиною другою цієї статті Закону ( 1533-14 ) (1533-14)
не
сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход
Фонду із страхувальника у безспірному порядку. Строк давності у
разі стягнення страхових внесків, пені та фінансових санкцій,
передбачених цією статтею, не застосовується. Статтею 39 Закону
N 1533 передбачено, що спори, які виникають із правовідносин за
цим Законом, вирішуються в судовому порядку.
Водночас відповідно до преамбули Закону N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
(із змінами, внесеними згідно з Законом України від 20.02.2003
N 550-IV ( 550-15 ) (550-15)
цей Закон є спеціальним законом з питань
оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань
юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними
цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів),
включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та
внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування,
нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються
до платників податків контролюючими органами.
Згаданим Законом України від 20.02.2003 N 550-IV ( 550-15 ) (550-15)
"Про внесення змін до Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" до числа контролюючих органів віднесено органи
фондів загальнообов'язкового соціального страхування - стосовно
внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у
межах компетенції цих органів, встановленої законом
(підпункт 2.1.3 пункту 2.1 статті 2 Закону N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
.
З огляду на викладене після набрання чинності зазначеним
Законом України від 20.02.2003 N 550-IV ( 550-15 ) (550-15)
, тобто після
26.03.2003, не сплачені в строк страхові внески до фондів
загальнообов'язкового соціального страхування підпадають під
ознаки податкового боргу в розумінні пункту 1.3 статті 1 Закону
N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
, а на погашення зобов'язань зі сплати внесків
на загальнообов'язкове державне соціальне страхування поширюється
дія Закону N 2181.
Таким чином, попередні судові інстанції дійшли вірного
висновку про можливість списання безнадійної заборгованості зі
сплати страхових внесків на підставі статті 18 Закону N 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
.
Проте, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову про
стягнення заборгованості, ні місцевий, ані апеляційний суди не
з'ясували, чи зверталося ПСГП "Світанок" до уповноважених органів
з приводу списання заборгованості та чи мало місце списання цієї
заборгованості і, якщо так, то в якому розмірі.
Між тим саме від цих обставин залежить правильне вирішення
даного спору.
Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного
застосування приписів частини першої статті 4-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення суддею за результатами
обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього
Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої
статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів на іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Оскільки прийняті по суті справи судові рішення ґрунтуються
на неповно з'ясованих обставинах, які входять до предмету
доказування, то в даний час неможливо зробити висновок про
правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм
матеріального права.
З огляду на наведене судові рішення, прийняті попередніми
судовими інстанціями зі справи, підлягають скасуванню, а справа
має бути передана на новий судовий розгляд до суду першої
інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені
в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку
і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Харківського обласного центру зайнятості
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Харківської області від
23.09.2004 та постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 23.11.2004 зі справи N 30/273-04 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Харківської області.