ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.02.2005 Справа N 10/160-04-4597
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 07.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Яценко О.В. (доповідач у справі), суддів:
Бур'янової С.С., Кривди Д.С., розглянувши касаційну скаргу
Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
27.10.2004 р. у справі N 10/160-04-4597 господарського суду
Одеської області за позовом прокурора м. Южне в інтересах держави
в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів до Одеського загону відомчої воєнізованої охорони про
стягнення 36590,50 грн. (в судове засідання представники сторін не
з'явились), В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 31 серпня
2004 року у справі N 10/160-04-4597 (суддя Трачук Л.Г.) позов
прокурора м. Южне в інтересах держави в особі Одеського обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Одеського загону
відомчої воєнізованої охорони задоволено. Стягнуто з відповідача
на користь позивача 36950 грн. 50 коп. штрафних санкцій за
незайняті інвалідами робочі місця.
Не погодившись з даним рішенням, Одеський загін воєнізованої
охорони подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення
місцевого суду по даній справі.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
27.10.2004 р. у справі N 10/160-04-4597 (судді: Бєляновський В.В.;
Шевченко В.В.; Мирошниченко М.А.) рішення господарського суду
Одеської області від 31.08.2004 р. по даній справі скасовано і
стягнення за ним припинено; у задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з Одеського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів, м. Одеса на користь Одеського загону відомчої
воєнізованої охорони судові витрати в сумі 365,90 грн.
Не погоджуючись з цією постановою, Одеське обласне відділення
Фонду соціального захисту інвалідів внесло до Вищого
господарського суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
27.10.2004 р. у справі N 10/160-04-4597.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді Яценко О.В.,
розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної
скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, дослідивши правильність застосування судами
попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права,
дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення
касаційної скарги, виходячи з наступного.
Суд апеляційної інстанції встановив, що приймаючи рішення про
стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 36590 грн. 50
коп., господарський суд першої інстанції виходив з того, що якщо
створене робоче місце інваліда фактично не введене в дію шляхом
працевлаштування інваліда, то відповідач не звільняється від
обов'язку сплатити штрафні санкції до Фонду соціального захисту
інвалідів на підставі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон),
оскільки вказана норма не ставить відповідний обов'язок
підприємства в залежність від будь-яких обставин, з яких інвалід
не працює на даному підприємстві.
Проте, із такими висновками апеляційний господарський суд
обґрунтовано не погодився, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 19
Закону ( 875-12 ) (875-12)
(в редакції від 05.07.2001 року) для
підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і
господарювання встановлюється норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює
від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме звіту відповідача
про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2003 рік, згідно
якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового
складу становила 232 особи, а кількість робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до ч. 1 ст. 19
Закону ( 875-12 ) (875-12)
становить 9 місць, 7 з яких були зайняті
інвалідами, які працювали на підприємстві.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
працевлаштування
інвалідів на підприємстві здійснюється органами Міністерства праці
України, Міністерства соціального захисту населення України,
органами місцевого самоврядування, місцевими організаціями
інвалідів.
Як передбачено пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про
робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів,
затвердженого постановою КМ України від 03.05.95 р. N 314
( 314-95-п ) (314-95-п)
, підприємства інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів. Працевлаштування
інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з
урахуванням побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних
навичок відповідно до висновку МСЕК.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку,
що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності
інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по
забезпеченню певної кількості робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, а не обов'язок по їх працевлаштуванню.
Згідно матеріалів справи, судом попередньої інстанції
встановлено, що протягом 2003 року відповідач п'ять разів надсилав
органу уповноваженому займатися працевлаштуванням інвалідів листи
(N 13 від 23.01.2003 року, N 21 від 06.02.2003 року, N 61 від
12.05.2003 року, N 90 від 10.07.2003 року, N 134 від 15.10.2003
року), в яких інформував про наявність вакантних місць для
працевлаштування інвалідів і просив направити таких осіб для
працевлаштування, але за цей час лише дві особи цим органом було
направлено відповідачеві для працевлаштування, з яких одного
інваліда працевлаштовано, а другий відмовився від запропонованої
роботи за станом здоров'я. Більше вказаними органами інваліди для
працевлаштування на підприємство відповідача не направлялися, так
само як і не було безпосереднього звернення інвалідів на
підприємство з метою працевлаштування.
Тому висновок суду апеляційної інстанції, що на відповідача
не може бути покладена відповідальність за неналежне виконання
своїх обов'язків щодо працевлаштування інвалідів органами,
зазначеними у ч. 1 ст. 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, є обґрунтованим і
відповідає положенням чинного Закону.
Зазначені обставини досліджені судом апеляційної інстанції на
підставі наданих в судове засідання сторонами доказів. Порушення
або неправильного застосування норм матеріального і процесуального
права не вбачається, підстави для скасування або зміни постанови
апеляційного господарського суду відсутні.
Таким чином, суд апеляційної інстанції у повному обсязі
з'ясував матеріали справи та вірно застосував чинне законодавство.
За таких обставин, судова колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла висновку, що Одеським
апеляційним господарським судом вірно застосовані норми
матеріального та процесуального права і тому підстав для
скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду у
даній справі не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 27.10.2004 р. у справі N 10/160-04-4597
залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
27.10.2004 р. у справі N 10/160-04-4597 залишити без змін.