ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.02.2005 Справа N 3/121
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого - судді Кузьменка М.В.,
суддів: Васищака І.М., Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю "Вольга-Україна" на рішення господарського суду
Миколаївської області від 07.06.2004 р. та постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 03.08.2004 р.
у справі N 3/121 господарського суду Миколаївської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корд
Сервіс"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю
"Вольга-Україна"
про стягнення 15 341,83 грн.
за участю представників:
ТОВ "Корд Сервіс" - не з'явилися
ТОВ "Вольга-Україна" - не з'явилися
В С Т А Н О В И Л А:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Корд Сервіс"
звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом
та просило суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою
відповідальністю "Вольга-Україна" 15 341,83 грн. заборгованості, у
т.ч. 14 121 грн. в рахунок транспортних послуг, 803 грн. -
експедиційних послуг, 417, 83 грн. - трьох процентів річних.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те,
що відповідачем не виконані у встановлений строк взяті на себе
зобов'язання щодо сплати коштів за надані послуги відповідно до
умов контракту від 16.10.2002 р. та заявки N 3 від 16.10.2002 р.
(а.с.3-4).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач
звернувся до суду з клопотанням щодо поновлення строку позовної
давності (а.с.38). Відповідач у справі - ТОВ "Вольга-Україна" у
відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє з тих підстав, що:
- послуги з перевезення надані неякісно, внаслідок чого
відбулось пошкодження вантажу;
- позивач не надав доказів понесення ним витрат у зв'язку з
виконанням доручення щодо організації перевезення, передбаченого
договором N 18/10/02 від 16.10.2002 р.;
- укладений договір не передбачає сплату винагороди за
виконання доручення;
- позивачем пропущено строк позовної давності;
- ТОВ "Корд Сервіс" не є належним відповідачем щодо вимог про
стягнення вартості послуг з перевезення, оскільки не є
безпосередньо перевізником (а.с.36-37).
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
07.06.2004 р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду з
відповідача на користь позивача стягнуто 14 121 грн.
заборгованості за перевезення, 803 грн. за надання експедиційних
послуг, 417,83 грн. в рахунок трьох процентів річних (а.с.69-70).
Задовольняючи заявлені вимоги у повному обсязі, суд першої
інстанції виходив з того, що:
- позивач повністю виконав свої обов'язки за контрактом
N 18/10/02 від 16.10.2002 р., між тим, відповідач у встановлений
строк не перерахував кошти за надані послуги;
- ТОВ "Вольга-Україна" не заявляло претензій щодо пошкодження
вантажу; вантаж відповідачем прийнято без будь-яких застережень,
про що свідчить міжнародна товаротранспортна накладна;
- рішенням господарського суду м. Києва від 11.03.2004 р. з
ТОВ "Корд Сервіс" на користь перевізника - ТОВ "Альфа ЛТД"
стягнуто 14 121 грн. заборгованості за перевезення вантажу
відповідача та 417,83 грн. в рахунок трьох процентів річних, що,
відповідно до ст. 175 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, надає право позивачу як
особі, що виконала зобов'язання, право регресної вимоги до
відповідача.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
03.08.2004 р. рішення господарського суду Миколаївської області
від 07.06.2004 р. залишено без змін (а.с.90-94).
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд
апеляційної інстанції виходив з того, що рішення суду по суті є
правильним, незважаючи на неправильне застосування до
взаємовідносин сторін норм, що визначають підстави солідарної
відповідальності та право регресної вимоги, оскільки позивач і
відповідач не є солідарно зобов'язаними перед перевізником -
ТОВ "Альфа ЛТД".
При цьому, апеляційна інстанція, вважаючи заявлені позовні
вимоги обґрунтованими, також зазначила, що:
- понесення позивачем витрат щодо оплати послуг з перевезення
вантажу відповідача підтверджується рішенням господарського суду
м. Києва від 11.03.2004 р. у справі N 7/122, яким вартість таких
послуг стягнута з позивача на користь перевізника;
- отримання відповідачем вантажу підтверджується зібраними у
справі доказами - його листом за вих. N 449 від 01.11.2002 р. та
експертним висновком Регіональної торгово-промислової палати
Миколаївської області;
- укладений контракт, який за своєю правовою природою є
договором доручення, передбачає оплату послуг за
транспортно-експедиційне обслуговування.
Не погоджуючись з судовими актами, прийнятими у справі,
ТОВ "Вольга-Україна" звернулося до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а у позові
відмовити.
У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та
неправильне застосування норм матеріального права. Так, скаржник
зазначає, що:
- невірно застосовані до взаємовідносин сторін ст.ст. 175,
387 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
;
- проценти, за користування грошовими коштами, стягнуті з
порушенням ст.ст. 72, 80, 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, без урахування
скороченого строку позовної давності;
- заявлені вимоги в частині сплати послуг з перевезення
задоволені з порушенням ст. 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
;
- незастосовні судами ст.ст. 30-32 Конвенції про договір
міжнародного дорожнього перевезення вантажів по дорогах
( 995_234 ) (995_234)
, яка укладена в Женеві 19.05.56 р., та ст.ст. 366, 367
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що підлягали застосуванню до взаємовідносин
сторін.
Крім того, скаржник посилається на те, що судом апеляційної
інстанції під час перегляду судового рішення в апеляційному
порядку допущені порушення ст.ст. 104, 105 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Згідно ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинному на момент
виникнення правовідносин), цивільні права і обов'язки виникають з
підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і
організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу
загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують
цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і
обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а
також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому
не суперечать.
Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, договір
(багатостороння угода) є однією з підстав виникнення зобов'язань.
При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог судами
першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16.10.2002 р.
сторонами у справі - ТОВ "Корд Сервіс" та ТОВ "Вольга-Україна"
укладено контракт N 18/10/02.
Даний контракт є підставою для виникнення у сторін певних
прав та обов'язків.
Правова природа даного контракту судом першої інстанції не
визначена; суд апеляційної інстанції, переглядаючи прийняте у
справі рішення, вважав вищевказаний контракт таким, що є підставою
для виникнення зобов'язань з доручення.
Разом з тим, з таким висновком суду погодитись не можна.
Так, відповідно до ст. 386 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, за договором
доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від
імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Зобов'язання позивача за контрактом N 18/10/02 від
16.10.2002 р. за своєю правовою природою не характерні для
договору доручення.
Так, за умовами договору позивач брав на себе зобов'язання
організувати перевезення вантажу шляхом укладення від власного
імені та за рахунок відповідача договір з третьою особою для
здійснення перевезення на умовах, визначених п. 2.1 договору
(пп. 1.1, 1.2).
Отже, певні дії за дорученням відповідача мали виконуватись
ТОВ "Корд Сервіс" від власного імені, що характерно для договору
комісії, який як і договір доручення є договором про надання
послуг, між тим, на відміну від договору доручення за таким
договором у однієї сторони виникають зобов'язання вчинити певні
дії за дорученням іншої сторони від власного імені.
Зокрема, відповідно до ст. 395 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, за
договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за
дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну
або кілька угод від свого імені за рахунок комітента.
Те, що укладений сторонами контракт близький за своєю
правовою природою до договору комісії підтверджується наступним.
В силу ч. 2 ст. 402 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, комісіонер не
відповідає перед комітентом за виконання третьою особою угоди,
укладеної ним за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер
приймає на себе поруку за виконання третьою особою цієї угоди
(делькредере).
Як вбачається з укладеного сторонами контракту, ТОВ "Корд
Сервіс", зобов'язавши укласти з третьою особою договір перевезення
вантажу на умовах, узгоджених з ТОВ "Вольга-Україна" у контракті,
фактично взяло на себе поруку за виконання цією особою
зобов'язань, що виникають з договору перевезення. Так, позивач
взяв на себе зобов'язання: забезпечити подачу рухомого складу у
придатному для перевезення стані та доставку вантажу в строки,
обумовлені у заявці; у випадку псування, втрати вантажу з вини
третьої особи відшкодувати заподіяні відповідачу збитки тощо
(п. 2.2 контракт). Подача рухомого складу у придатному для
перевезення стані, доставка у встановлені строки та збереження
вантажу є обов'язками перевізника, що вбачається, зокрема, із
змісту ст.ст. 362, 364 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Крім того, за змістом ч. 3 ст. 402 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, у
випадку порушення третьою особою угоди, укладеної з комісіонером,
комісіонер зобов'язаний без зволікання повідомити про це
комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази.
Обов'язок, визначений вищевказаною нормою, фактично
передбачений умовами укладеного контракту.
Так, до основного обов'язку перевізника за договором
перевезення належить, зокрема, доставка вантажу в обумовлені
договором строки. Інформування відповідача щодо невиконання
зазначеного обов'язку, що виникає із договору перевезення, який
зобов'язався укласти позивач з третьою особою, покладена на
позивача відповідно до п. 2.2 контракту - ТОВ "Корд Сервіс"
зобов'язаний інформувати ТОВ "Вольга-Україна" про вимушену
затримку транспортних засобів у дорозі, аварії та інші
непередбачувальні обставини, які перешкоджають своєчасно доставити
вантаж та прийняти заходи до зменшення можливих збитків.
Передбачена п. 3.2 контракту оплата вартості
транспортно-експедиційного обслуговування вантажу, фактично є
комісійною винагородою.
Встановлення у договорі оплати послуг також вказує на те, що
даний контракт за своєю правовою природою не є договором
доручення, який, як правило, носить для сторін безоплатний
характер на відміну від договору комісії.
Положення вищенаведених норм матеріального права не взяті до
уваги судом апеляційної інстанції, що призвело до неправильного
висновку суду щодо правової природи спірного договору, а, отже, і
визначенню відповідних прав та обов'язків, що виникли у сторін в
силу його укладення.
При цьому, посилання скаржника на помилкове незастосування
судами до відносин сторін норм, які регулюють договір перевезення,
у т.ч. договір перевезення у міжнародному сполученні, та
визначають строки позовної давності для пред'явлення позовів з
перевезень, безпідставне.
Спірний контракт не містить зобов'язань з перевезення; в силу
його укладення у сторін не виникли зобов'язання саме з
перевезення; вищевказаний контракт є підставою для виникнення,
зокрема, у позивача обов'язку укласти договір перевезення вантажу
відповідача від власного імені з третьою особою.
Відповідно до ст. 397 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, за угодою,
укладеною комісіонером з третьою особою, набуває права і стає
зобов'язаним комісіонер, хоча б комітент був названий в угоді або
вступив з третьою особою в безпосередні відносини по виконанню
цієї угоди.
Отже, зобов'язання сплатити вартість перевезення вантажу,
здійсненого за умовами контракту N 028 від 15.09.2002 р., який
укладений між перевізником - ТОВ "Альфа ЛТД" та позивачем -
ТОВ "Корд Сервіс", і відповідної заявки, виникло у позивача.
При цьому, посилання відповідача на те, що вищезазначений
контракт ніяким чином не пов'язаний з виконанням ТОВ "Корд Сервіс"
наданого йому доручення, оскільки укладений раніше контракту
N 18/10/02 від 16.10.2002 р., правильно не взяті до уваги судом
апеляційної інстанції.
Як вбачається, контракт N 028 від 15.09.2002 р. носить
загальний характер і діє до 31.12.2003 р. (п. 10.1); кожне
конкретне перевезення здійснюється на підставі відповідної заявки
позивача (п. 2.4).
Вважаючи заявлені позовні вимоги обґрунтованими в частині
оплати послуг з перевезення у сумі 14 121 грн., суд першої
інстанції виходив з того, що позивач та відповідач є солідарно
зобов'язаними перед перевізником і оплата таких послуг позивачем є
підставою для виникнення у нього права зворотної вимоги до
відповідача.
Однак, такого помилкового висновку суд першої інстанції
дійшов без врахування положень ст. 174 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, яка
визначає в якості підстав виникнення солідарного обов'язку -
договір або закон.
Враховуючи відсутність підстав виникнення такого обов'язку,
судом неправильно застосована ст. 175 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, на що
обґрунтовано звернув увагу суд апеляційної інстанції.
Між тим, в силу ст. 407 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, комітент
зобов'язаний, крім сплати комісійної винагороди, а у відповідних
випадках і винагороди за делькредере, відшкодувати комісіонерові
витрачені ним по виконанню доручення суми.
Посилання ТОВ "Вольга-Україна" на те, що позивачем не
підтверджені витрати на виконання доручення за контрактом
N 18/10/02 від 16.10.2002 р. відхилені судом апеляційної інстанції
з тих підстав, що рішенням господарського суду м. Києва від
11.03.2004 р. у справі N 7/122 з ТОВ "Корд Сервіс" на користь
перевізника - ТОВ "Альфа ЛТД" стягнуто 14 121 грн. заборгованості
за надані послуги з перевезення вантажу.
Разом з тим, прийнявши в якості доказу понесення витрат щодо
виконання доручення вищевказане рішення суду, апеляційна інстанція
допустила порушення ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до
якої, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають
значення для справи. При цьому, обставини справи, які відповідно
до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами
доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування.
Рішення приймається господарським судом, в силу ст. 82
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, при вирішенні господарського спору по
суті.
Вирішуючи спір по суті, господарський суд визначає: чи
належить особі, що звернулась до суду право вимоги; чи має місце
факт порушення.
Прийнявши рішення у справі N 7/122, суд встановив факт
порушення права позивача - ТОВ "Альфа ЛТД" та обрав спосіб його
захисту - шляхом присудження до виконання зобов'язання в натурі -
стягнення з ТОВ "Корд Сервіс" від 16.10.2002 р. вартості послуг з
перевезення. Отже, вищевказаним рішення не встановлено наявність
відповідних витрат позивача у даній справі - ТОВ "Корд Сервіс"
щодо виконання доручення за контрактом N 18/10/02 від
16.10.2002 р. Поряд з цим, для з'ясування питання понесення
фактичних витрат відповідачем, судам необхідно було встановити чи
виконано вищевказане рішення суду.
Відхиляючи заявлені позовні вимоги, ТОВ "Вольга-Україна"
вказувало на пошкодження вантажу при перевезенні.
Враховуючи, що ТОВ "Корд Сервіс" взяло на себе зобов'язання
нести відповідальність у вигляді відшкодування збитків у випадку
пошкодження, втрати вантажу з власної вини та вини третіх осіб,
при вирішенні спору по суті необхідно було встановити: чи мало
місце пошкодження вантажу; причини такого пошкодження. У випадку
наявності вини у пошкодженні вантажу позивача чи третьої особи,
з'ясувати чи виконав позивач взяті на себе зобов'язання у вигляді
відшкодування збитків.
Дослідження питання виконання позивачем своїх обов'язків за
контрактом є необхідним для правильного вирішення даного спору,
оскільки неналежне виконання або невиконання взятих на себе
зобов'язань дає відповідачу право зупинити виконання зобов'язання
щодо відшкодування понесених витрат та виплати винагороди
(експедиційних послуг) або відмовитись від його виконання частково
або у повному обсязі, що передбачено ст. 538 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(чинному на момент звернення позивача з даним позовом до суду) та
вбачається із змісту ст. 171 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинному на
момент виникнення спірних правовідносин).
Неповно дослідив обставини справи, що підлягали встановленню,
суди допустили порушення норм процесуального права.
Так, відповідно до ст. 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судове
рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх
обставин справи, а згідно ст. 38 ГПК України, у разі, якщо подані
сторонами докази є недостатніми, суд зобов'язаний витребувати від
підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. При цьому,
докази оцінюються судом за внутрішнім переконанням, що ґрунтується
на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В силу ст. 99 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, в апеляційній
інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у
першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у
розділі XII. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в
апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої
інстанції.
Допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної
інстанції, враховуючи межі перегляду справи у касаційній
інстанції, визначені ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Враховуючи викладене, прийняті у справі судові акти
підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до
господарського суду Миколаївської області.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Вольга-Україна" задовольнити частково.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
03.08.2004 р. та рішення господарського суду Миколаївської області
від 07.08.2004 р. у справі N 3/121 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Миколаївської області.