ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.02.2005 Справа N 19/33
(постанову залишено без змін постановою
Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 05.04.2005)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого: Першикова Є.В., суддів: Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П., розглянувши касаційну скаргу закритого
акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство
"Медінжсервіс" (далі - Підприємство) на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 10.11.2004 у справі N 19/33
господарського суду м. Києва за позовом Підприємства до товариства
з обмеженою відповідальністю "Ексімтранс" (далі - Товариство),
комунального підприємства "Київське міське бюро технічної
інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого
майна" (далі - Бюро), товариства з обмеженою відповідальністю
"Українська паливно-енергетична компанія" (далі - Компанія) про
визнання недійсним договору, визнання права власності та
зобов'язання вчинити дії (в засіданні взяли участь представники
позивача: - Ш. (посвідчення голови Правління), К.Л. (посвідчення
генерального директора), К.П. (за дов. б/н від 01.11.2004), Л. (за
дов. N 09/02 від 12.2004); відповідачів: Товариства - У.
(за дов. б/н від 25.05.2004); Бюро - не з'явилися; Компанії - Д.
(за дов. N 35 від 09.02.2005), В С Т А Н О В И Л А:
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
До початку судового засідання до колегії суддів Вищого
господарського суду України надійшло клопотання голови правління
Підприємства Ш. про відкладання розгляду справи для надання
можливості належним чином підготуватися до розгляду справи та
з'ясування певних підстав правового забезпечення проходження
касаційної скарги.
Дане клопотання до початку судового розгляду було відкликано.
В частині неотримання відзиву на касаційну скаргу учасникам
спору було надано час для ознайомлення з відповідними матеріалами
справи.
Крім того, до початку розгляду справи по суті, генеральним
директором Підприємства К.Л. було заявлено клопотання про відмову
від касаційної скарги, з тих мотивів, що вона була подана без
погодження з особою, яка підписувала спірний договір, який
підставно визнано апеляційною інстанцією таким, що відповідає
діючому законодавству, у зв'язку з чим відсутні правові підстави
для розгляду справи в касаційному порядку.
Заслухавши представників сторін, дослідивши мотиви заявленого
клопотання та додані до клопотання документи, колегія суддів
Вищого господарського суду України на підставі ч. 6 ст. 22, ч. 2
ст. 111-6 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
не знайшла підстав для його задоволення, прийнявши до
уваги той факт, що такі дії можуть спричинити порушення прав та
охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарювання.
До початку розгляду справи по суті було обговорено питання
щодо участі повноважних представників сторін у судовому засіданні.
Колегія суддів Вищого господарського суду України врахувала,
що ч. 2 ст. 8 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
гарантовано
звернення осіб до суду для захисту прав.
Також, взято до уваги, що відповідно до ст. 1 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлено право
звернення визначеного кола суб'єктів до господарського суду за
захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних
законом інтересів.
Відповідно до ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
правосуддя у господарських судах здійснюється
на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом
і судом, а ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України
визначає, що судочинство у господарських судах здійснюється на
засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у
справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду
доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які
беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних
обставин справи і правильного застосування законодавства.
З урахуванням наведеного, колегією суддів Вищого
господарського суду України при перевірці повноважень сторін, а
саме повноважень представників Підприємства, була врахована
позиція як місцевого, так і апеляційного господарських судів при
розгляді справи.
Так, повноваження Ш., як голови Правління Підприємства,
підтверджуються рішеннями загальних зборів акціонерів
Підприємства.
Водночас, повноваження К.Л., як генерального директора
Підприємства, підтверджено Статутом Підприємства, який
зареєстровано в державній податковій інспекції Печерського району
міста Києва 16.10.95.
Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України, не
надаючи оцінки по суті, також бере до уваги, що рішенням від
19.03.2004 Печерського районного суду міста Києва рішення від
16.01.2004 загальних зборів акціонерів Підприємства визнано
недійсним, і це рішення ухвалою від 22.12.2004 Верховного Суду
України залишено в силі. Водночас, береться до уваги чинне, ніким
не оскаржене, та, відповідно, не скасоване, рішення від 19.04.2004
Голованського районного суду Кіровоградської області, яким рішення
від 16.01.2004 загальних зборів акціонерів Підприємства визнано
дійсним та правомірним, а виключні права на управління справами
Підприємства як його керівника визнано за Ш.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими
до виконання на всій території України.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 10.02.2005 було оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 11.08.2004 господарського суду міста Києва
позовні вимоги Підприємства було задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу N 968, укладений
09.02.2004 між Підприємством та Товариством.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу N 1882, укладений
18.05.2004 між Товариством та Компанією.
За Підприємством визнано право власності на нежитлові будівлі
(літери Б, В, Г), які розташовані за адресою: м. Київ,
вул. Рибальська, 2.
Компанію виселено з нежитлових приміщень (літ. Б, В, Г),
розташованих за адресою: м. Київ, вул. Рибальська, 2.
Бюро зобов'язано зареєструвати за Підприємством право
власності на нежитлові будівлі (літ. Б, В, Г), розташовані за
адресою: Київ, вул. Рибальська, 2.
Постановою від 10.11.2004 Київського апеляційного
господарського суду апеляційні скарги Компанії та Товариства
задоволено.
Рішення від 11.08.2004 господарського суду міста Києва
скасовано.
У задоволенні позовних вимог Підприємства відмовлено.
З Підприємства на користь Компанії та Товариства стягнуто по
850 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.
Не погоджуючись з вказаною постановою апеляційної інстанції
Підприємство звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить постанову від 10.11.2004
Київського апеляційного господарського суду скасувати та залишити
без змін рішення від 11.08.2004 господарського суду міста Києва.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при прийняті
постанови апеляційним господарським судом порушено вимоги
ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(далі -
Кодекс), оскільки зміст правочину суперечить вимогам Кодексу та
іншим актам діючого законодавства і моральним вимогам суспільства,
а тому у суду першої інстанції були правові підстави для визнання
недійсним такого правочину у зв'язку з недодержання сторонами
вимог діючого законодавства в момент вчинення спірного правочину.
Крім того, на думку скаржника, при прийнятті апеляційною
інстанцією по справі постанови не враховано, що згідно з ч. 5
ст. 89, ч. 1 ст. 92 Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
зміни до установчих
документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з
дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, -
з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію,
про такі зміни та така особа набуває цивільних прав та обов'язків
і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до
установчих документів та законів.
Також, скаржник вважає, що апеляційною інстанцією не було
взято до уваги вимоги локальної норми права, яким є Статут
Підприємства, де в пунктах 8.3.1, 8.3.3, 8.3.6 визначено, що
укладення будь-яких договорів (угод), в тому числі щодо відчуження
майна Підприємства, є компетенцією правління.
У своїх відзивах на касаційну скаргу Товариство та Компанія
щодо доводів скаржника заперечують, вважаючи їх безпідставними, у
зв'язку з чим просять постанову від 10.11.2004 залишити без змін,
а касаційну скаргу Підприємства без задоволення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України,
розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, уточнення до неї,
відзив на касаційну скаргу, додані до них матеріали, заслухавши
пояснення представників сторін, суддю-доповідача, встановила
наступне.
В травні 2004 року Підприємство звернулося до господарського
суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору
купівлі-продажу нерухомого майна N 968, укладеного 09.02.2004 між
Підприємством та Товариством; визнання права власності
Підприємства на об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресою:
м. Київ, вул. Рибальська, 2; зобов'язання Бюро зареєструвати у
відповідному реєстрі право власності Підприємства на об'єкти
нерухомості за адресою: м. Київ, вул. Рибальська, 2.
В обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначало
наступне. 09.02.2004 генеральним директором Підприємства К.Л. від
імені Підприємства було укладено з Товариством договір
купівлі-продажу нерухомого майна N 968, згідно з яким до
Товариства перейшли належні Підприємству об'єкти нерухомого майна,
розташовані за адресою: м. Київ, вул. Рибальська, 2. На підставі
вказаного договору Бюро зареєструвало право власності на згадані
об'єкти нерухомості за Товариством.
Проте, Підприємство вважає, що спірний договір був укладений
від імені Підприємства не уповноваженою особою, оскільки на момент
укладання цього договору посада генерального директора
Підприємства була ліквідована рішенням зборів акціонерів
Підприємства від 16.01.2004, сам громадянин К.Л. вже був
звільнений з Підприємства, а з 03.02.2004 в ЄДРПОУ в якості
керівника Підприємства був зазначений громадянин Ш.
З викладених обґрунтувань Підприємство вважає, що договір
купівлі-продажу N 968 був укладений з порушенням вимог ч. 1
ст. 92, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 228 Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
,
що, в свою чергу, дає достатні підстави для визнання цього
договору недійсним.
В липні 2004 року Підприємство подало заяву про збільшення та
уточнення позовних вимог, в якій додатково просило суд залучити до
участі у справи в якості співвідповідача Компанію, оскільки
Товариство перепродало Компанії нерухомість Підприємства, а також
визнати недійсним укладений між Товариством та Компанією договір
купівлі-продажу об'єктів нерухомості Підприємства N 1882 від
18.05.2004 та зобов'язати Компанію звільнити спірні об'єкти
нерухомого майна.
Задовольняючи позовні вимоги Підприємства, місцевий суд,
зокрема, врахував, що у відповідності з ч. 1 ст. 92 Кодексу
( 435-15 ) (435-15)
юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків та
здійснює такі права через свої органи, які діють згідно з
установчими документами та законом.
Судом першої інстанції було взято до уваги, що у п.п. 8.3.1,
8.3.3, 8.3.6 Статуту Підприємства визначено, що укладання
будь-яких угод, в тому числі щодо відчуження майна Товариства, є
компетенцією його правління. При цьому, виключно голова правління
представляє без доручення Товариство.
Таким чином, місцевий суд встановив, що оскільки рішенням
загальних зборів Підприємства від 16.01.2004 громадянин К.Л. був
звільнений з посади керівника Підприємства, то його дії після
16.01.2004 не могли створювати для Підприємства будьяких цивільних
прав та обов'язків.
Суд першої інстанції зазначив, що відповідно з положеннями
ст. 228 Кодексу, укладання К.Л. від імені Товариства договору
купівлі-продажу нерухомості від 09.02.2004 N 968 є таким, що
спрямовано на незаконне заволодіння майном Підприємства і саме в
цьому є порушення публічного порядку.
Крім того, суд взяв до уваги, що згідно з ч. 2 ст. 228
Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, угода, що порушує публічний порядок, є
нікчемною, з урахуванням чого визнав вимоги Підприємства про
визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна
Підприємства від 09.02.2004 N 968 обґрунтованими та такими, що
підлягають задоволенню.
Щодо договору купівлі-продажу N 1882 від 18.05.2004,
укладеного між Товариством та Компанією, то місцевий суд звернув
увагу на те, що згідно з вимогами ст. 658 Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
,
продавцем майна може бути лише його власник.
На підставі встановленого, суд вказав, що оскільки Товариство
не було власником спірних будівель, то не мало права на їх
подальше відчуження, з урахуванням чого дійшов до висновку, що
угоди N 968 та N 1882 суперечать за своїм змістом ч. 1 ст. 203 та
ч. 1 ст. 215 Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, а тому підлягають визнанню
недійсними.
Місцевий суд підкреслив, що відповідно до частин 1, 5 ст. 216
Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, недійсна угода не породжує будь-яких правових
наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
оскільки на момент укладання договору купівлі-продажу N 968 особа,
яка його підписала, не мала правових підстав підписувати такий
договір, то є мотиви для визнання його недійсним.
За таких обставин суд першої інстанції визнав правомірними та
такими, що підлягають задоволенню, вимоги Підприємства.
Як вбачається з матеріалів справи, скасовуючи рішення
місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що
Статут Підприємства, на який є посилання в рішенні суду першої
інстанції, був зареєстрований Печерською райдержадміністрацією
лише 12.02.2004.
Переглядаючи справу в порядку апеляційного провадження, суд
врахував, що відповідно до ч. 5 ст. 92 Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
зміни до
установчих документів набирають чинності з дня їх державної
реєстрації.
Апеляційний суд зазначив, що оскільки державна реєстрація
змін до нового Статуту Підприємства була проведена після укладання
угоди N 968, то старий Статут Підприємства, зареєстрований в
1995 році, який передбачав посаду генерального директора, на
момент укладення спірної угоди був дійсним, а тому дії громадянина
К.Л. визнав законними.
Суд апеляційної інстанції, зокрема, зауважив, що надані
Підприємством накази про розірвання трудових відносин з
громадянином К.Л. не можуть бути прийняті як безперечні докази по
справі.
За таких обставин апеляційний суд визначив, що Підприємством
не доведено, у чому саме полягає порушення публічного порядку при
укладанні угоди N 968.
Одночасно, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що
в діях генерального директора К.Л. при укладанні угоди N 968 мало
місце перевищення повноважень, що згідно зі ст. 241 Кодексу
( 435-15 ) (435-15)
не завжди є підставою для визнання угоди недійсною.
Судом було враховано, що фактичні дії Підприємства свідчать
про схвалення угоди N 968, а тому цю угоду слід вважати
легітимною. З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважав
Компанію добросовісним набувачем спірних будівель, розташованих за
адресою: м. Київ, вул. Рибальська, 2.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, даючи
оцінку постанові апеляційної інстанції, бере до уваги, що, як
встановлено судовими інстанціями, повноваження генерального
директора К.Л. були припинені Протоколом N 1 загальних зборів
акціонерів Підприємства від 16.01.2004.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що загальні збори акціонерів у відповідності зі ст. 159 Кодексу
( 435-15 ) (435-15)
та ст. 41 Закону України "Про господарські товариства"
N 1576-XII ( 1576-12 ) (1576-12)
від 19.09.91 є вищим органом акціонерного
товариства, до виключної компетенції котрого відносяться внесення
змін до Статуту товариства, обрання та відкликання членів його
виконавчого органу.
Також, береться до уваги, що згідно з ч. 1 ст. 161 Кодексу
( 435-15 ) (435-15)
та ст. 47 Закону України "Про господарські товариства"
( 1576-12 ) (1576-12)
виконавчі органи акціонерного товариства (дирекція або
правління) повинні організовувати виконання рішень Загальних
зборів акціонерів.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що рішення, які закріплені Протоколом N 1
загальних зборів акціонерів Підприємства від 16.01.2004, є
обов'язковими для виконавчого органу цього товариства, незалежно
від організаційноправової форми такого виконавчого органу
(дирекція чи правління), оскільки протокол загальних зборів
акціонерів за своєю юридичною природою є обов'язковим для
виконання локальним актом застосування права.
Відповідно до ч. 9 ст. 41 Закону України "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
протокол загальних зборів передається
виконавчому органу акціонерного товариства протягом трьох робочих
днів після закінчення Загальних зборів акціонерів, що свідчить про
те, що генеральний директор К.Л. повинен був знати про зміст
протоколу, його правові наслідки до укладання спірної угоди N 968.
Колегія вважає, що Протокол N 1 загальних зборів акціонерів
Підприємства від 16.01.2004, як локальний і обов'язковий для
виконання акт застосування права, має самостійне юридичне значення
і, оскільки він на момент укладення спірної угоди не був
скасований та не визнаний недійсним, то К.Л. не мав правових
підстав для укладання такої угоди.
Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України
дійшла до висновку, що громадянин К.Л., який в момент укладання
спірної угоди від 09.02.2004 N 968 був вже приватною особою, діяв
не з перевищенням повноважень, як вважає апеляційний суд, а без
повноважень, а значить спірна угода була укладена з дефектом її
суб'єктного складу та з порушенням вимог статті 203 Кодексу
( 435-15 ) (435-15)
.
З зазначеного випливає, що спірна угода N 968, згідно з
вимогами ч. 1 ст. 215, ч. 2 ст. 228 Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
є
нікчемною, тобто недійсною, а така угода не може породжувати
наслідків щодо передачі майна від одного власника іншому, в даному
випадку - щодо передачі спірних не житлових приміщень від
Підприємства до Товариства.
Відсутність статусу власника щодо спірного нерухомого майна у
Товариства дає, в свою чергу, підстави для визнання недійсною і
угоди від 18.05.2004 N 1882. З огляду на таке, є законні підстави
для визнання права власності на спірні об'єкти нерухомості за
Підприємством.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає
увагу сторін, що відповідно ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла до висновку, що судом першої інстанцій було
повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для
справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з
дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає
підстави для залишення його без змін, а постанова суду апеляційної
інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята з помилковим
застосуванням норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства
"Науково-виробниче підприємство "Медінжсервіс" задовольнити.
Постанову від 10.11.2004 Київського апеляційного
господарського суду у справі N 19/33 скасувати, а рішення від
11.08.2004 господарського суду міста Києва у даній справі залишити
без змін.