ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.02.2005 Справа N 13/271
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
<...>
розглянула касаційну скаргу регіональне управління
Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю
за виробництвом та обігом підакцизних товарів у Кіровоградській
області (надалі Управління)
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 24.11.04
у справі N 13/271 господарського суду Кіровоградської області
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної
особи С.А.І. (надалі Підприємець)
до Управління
про визнання недійсним рішення та зустрічним позовом
Управління
до СПД С.А.І.
про стягнення фінансових санкцій в сумі 1 700 грн.
В засіданні взяли участь представники
- позивача: Джамгуров Р.Б. (за дов. б/н від 24.08.04);
- відповідача: Нелень С.В. (за дов. N 11 від 12.07.04).
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 10.02.05 було оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 30.08.04 господарського суду Кіровоградської
області (суддя Скиба Г.М.) первісний позов задоволено.
Рішення Управління від 29.06.04 N 1101072300-21 про
застосування санкцій визнано недійсним.
В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
З Управління на користь Підприємця стягнуто 85 грн.
державного мита та 118 грн. витрат на інформаційне забезпечення.
Постановою від 24.11.04 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: <...>) апеляційну
скаргу Управління залишено без задоволення, а рішення від 30.08.04
без змін.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій
Управління звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просить рішення від 30.08.04 та
постанову від 24.11.04 скасувати та прийняти у справі нове
рішення, яким в задоволенні вимог Підприємця відмовити та
задовольнити зустрічні позовні вимоги про стягнення з Підприємця
1 700 грн. фінансових санкцій в доход державного бюджету.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що попередніми судовими
інстанціями при прийнятті рішення було неправильно застосовано
норми матеріального права, а саме: ст. 10, 17 Закону України "Про
державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового,
коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"
( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
, п.13 ст. 3 Закону України "Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, п.5 Правил роздрібної
торгівлі алкогольними напоями, затверджених постановою Кабінету
Міністрів України від 30.07.96 N 854 ( 854-96-п ) (854-96-п)
. Крім того,
скаржником вказується про порушення норм процесуального права:
ст. 33, ч. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
У своєму відзиві на касаційну скаргу Підприємець щодо доводів
скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними у зв'язку з чим
просить постанову від 24.11.04 залишити без змін, а касаційну
скаргу Управління без задоволення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України,
розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, уточнення до неї,
відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників
сторін, суддю-доповідача, встановила наступне.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 16.06.04
Управлінням здійснено перевірку Підприємця, за підсумками якої
було складено акт N 118646, на підставі якого 29.06.04 Управлінням
було винесено рішення N 1101072300-21 про застосування фінансових
санкцій до Підприємця.
На підставі матеріалів справи судовими інстанціями також
встановлено, що представники Управління при проведенні перевірки у
Підприємця не зробили запис у Журналі реєстрації відвідування
суб'єкта підприємницької діяльності представниками контролюючих
органів.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що ведення такого журналу було рекомендовано Указом Президента
України "Про деякі методи з дерегулювання підприємницької
діяльності" ( 817/98 ) (817/98)
з метою скорочення втручання державних
органів у підприємницьку діяльність.
Крім того, колегією суддів Вищого господарського суду України
береться до уваги, що на підставі наданих сторонами доказів по
справі судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що
перевірка Підприємця здійснювалась не тільки з факту наявності у
нього копії сертифіката відповідності на слабоалкогольні напої,
але і по перевірці правильності розрахунків за реалізовані товари,
а отже є правомірним висновок, що реєстрація перевіряючих у
журналі в цьому випадку була обов'язкова.
З наведеного вбачається, що посилання Управління на те, що
перевірка його працівниками здійснювалась у Підприємця на предмет
наявності засвідченої постачальником копії сертифіката
відповідності, а тому запис у журналі реєстрації відвідування
суб'єкта підприємницької діяльності представниками контролюючих
органів не обов'язкова, є помилковим.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що п. 5 Порядку застосування штрафних санкцій, передбачених ст. 17
Закону України "Про державне регулювання виробництва і обороту
спирту етилових, коньячних і плодового, алкогольних напоїв та
тютюнових виробів" ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
підставою для винесення рішення
про застосування штрафних санкцій є акт перевірки, у якому
вказується зміст порушення і конкретні порушені норми
законодавства.
Водночас, взято до уваги, що судовими інстанціями
встановлено, що Управлінням на момент перевірки не було виявлено
сертифікату відповідності на слабоалкогольний напій "Ром-Кола", у
зв'язку з чим Управління прийшло до висновку про порушення
Підприємцем вимог ст. 10 Закону України "Про державне регулювання
виробництва і обороту спирту етилових, коньячних і плодового,
алкогольних напоїв та тютюнових виробів" ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
, оскільки
зазначена стаття Закону передбачає обов'язкову сертифікацію
алкогольних напоїв і тютюнових виробів у порядку та строки,
встановлені законодавством. Правила обов'язкової сертифікації
алкогольних напоїв передбачають вимоги для підприємств, які
виробляють або поставляють продукцію.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере
до уваги, що Підприємцем до суду першої інстанції було
представлено докази наявності у нього сертифіката відповідності на
слабоалкогольні напої, у тому числі і "Ром-Кола", водночас,
контролюючий орган не обґрунтував документально, де повинен
перебувати сертифікат відповідності на товар.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що абз. 6 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державне регулювання
виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового,
алкогольних напоїв та тютюнових виробів" ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
передбачає
відповідальність за відсутність сертифікату (свідоцтво про
визнання) якості на алкогольні вироби при їх реалізації, тобто
реалізацію несертифікованих алкогольних виробів. Сам по собі факт
відсутності сертифіката на момент перевірки при його наявності на
партію алкогольних виробів не містить складу правопорушення за
наведеною нормою закону, тому заперечення Управління правомірно
відхилені місцевим судом.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і
заперечень, всупереч чого Управлінням не було надано до судових
інстанцій беззаперечних доказів та фактично не доведено обставин
на підтвердження своїх вимог.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає
увагу скаржника, що відповідно ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла до висновку, що судом першої та апеляційної
інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають
значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено
рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права,
що дає підстави для залишення їх без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу регіональне управління Департаменту з питань
адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та
обігом підакцизних товарів у Кіровоградській області N 4581/21-474
від 20.12.04 залишити без задоволення.
Постанову від 24.11.04 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду у справі N 13/271 господарського суду
Кіровоградської області залишити без змін.