(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 08.09.2005 відмовлено в допуску до провадження за винятковими обставинами)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

[...]

розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Голосіївському районі міста Києва

на постанову від 21.03.2005

у справі господарського суду міста Києва N 25/479

за позовом ТОВ "Перун"

до ДПІ у Голосіївському районі міста Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.01.2005 у справі N 25/479, залишеним без змін постановою колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2005 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Перун" (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі - скаржник, відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення N 0001742307/0 від 26.03.2004 задоволено повністю, а зазначене податкове повідомлення-рішення визнано недійсним.

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва, не погоджуючись з рішенням та постановою у справі звернулася з касаційною скаргою, просить їх скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, за його переконанням, при винесенні оскаржуваного рішення та постанови по справі порушено норми матеріального права, зокрема, пункти 1.2, 1.3 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. N 2181-III (2181-14) , п. 8 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА від 17.03.2001 N 110 (z0268-01) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 за N 268/5459, п. 4 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 N 509 (509-12) щодо права податкового органу приймати за результатами виявлених порушень вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 N 265/95-ВР (265/95-ВР) податкові повідомлення-рішення.

Позивачем надано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить рішення та постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що відповідачем не оскаржується встановлений судом факт відсутності порушення вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) , тому для застосування штрафних санкцій шляхом прийняття податковим органом рішення у будь-якій формі не вбачається підстав.

В судовому засіданні представники позивача підтримали свою позицію, викладену у відзиві, а представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій і вбачається з матеріалів справи, державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва проведено перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Перун" щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності, за результатами якої складено акт від 18.03.2004.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.03.2004 N 0001742307/0 про визначення позивачеві податкового зобов'язання за платежем штрафні санкції в сумі 1000 грн.

Як встановлено судами під час розгляду справи, на момент проведення перевірки 18.03.2004 готівкові кошти в сумі 141,78 грн. були обліковані РРО, оприбутковані в касовій книзі 16.03.2004 та знаходились в касі ТОВ "Перун", а готівкові кошти в сумі 60 грн. були обліковані РРО, але не оприбутковані в касовій книзі, і на момент перевірки знаходились в грошовому ящику, а оприбутковані в касовій книзі 18.03.2004, що підтверджується матеріалами справи, в т.ч. актом додаткової перевірки від 02.07.2004, проведеної відповідачем на вимогу ДПА у м. Києві від 01.07.2004 N 3763/10/25-014, скеровану відповідачеві за наслідками адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що вся наявна сума готівки була зареєстрована через РРО, а, отже, порушень вимог пункту 13 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" N 265/95-ВР (265/95-ВР) від 06.07.1995 позивачем допущено не було і, як вбачається з касаційної скарги, цей факт не є предметом оскарження.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до відповідача фінансових санкцій, передбачених ст. 22 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) , оскільки зазначена стаття передбачає застосування фінансових санкцій до суб'єктів підприємницької діяльності у разі невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

Колегія суддів зазначає, що відсутність правопорушення унеможливлює настання відповідальності і застосування штрафних санкцій саме за те правопорушення, яке інкримінується у спірному правовідношенні, а не будь-яке інше, при цьому, у разі встановлення податковим органом порушень суб'єктом підприємницької діяльності вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) штрафні санкції не можуть застосовуватись шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки такі порушення не відносяться до порушень податкового законодавства в розумінні суті Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 N 2181-III (2181-14) , а визначені до сплати санкції не є податковими платежами.

Відповідно до п. 1.5 ст.1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) положення цього Закону поширюються лише на штрафні санкції, які справляються з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування.

Оскільки фінансові санкції застосовані до позивача не за порушення правил оподаткування, а згідно приписів статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) за порушення вимог цього Закону фінансові санкції застосовуються за рішенням відповідних органів державної податкової служби України, у відповідача не було законних підстав визначення таких санкцій як податкового зобов'язання з прийняттям податкового повідомлення-рішення за процедурою, встановленою Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Враховуючи зазначене, колегія суддів констатує, що позиція скаржника щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів законодавства, яке регулює правовідносини у сфері оподаткування, є хибною і тому правомірно спростована судами попередніх інстанцій, звідки підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

З огляду на викладене та беручи до уваги, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 107 ГПК України (1798-12) , переглядаючи в касаційному порядку судові рішення на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права, і, оскільки, за результатами розгляду справи фактів порушення позивачем вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) не встановлено, а прийняті у справі судові рішення відповідають вимогам чинного законодавства, підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2005 у справі господарського суду міста Києва N 25/479 залишити без змін, а касаційну скаргу ДПІ у Голосіївському районі міста Києва - без задоволення.