ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.02.2005 Справа N 21/276
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 07.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кривди Д.С.,
суддів Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників
сторін:
від позивача: Чорна Т.О.
від відповідача: Курдалевська О.В., Шпарик Ю.М.
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Солом'янському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
18.05.2004 р.
у справі N 21/276 Господарського суду м. Києва
за позовом АКБ "ТАС-Комерцбанк"
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі
м. Києва
до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві
по роботі з великими платниками податків
про визнання рішення недійсним, В С Т А Н О В И В:
АКБ "Київ-Приват" звернувся до Господарського суду м. Києва з
позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі
м. Києва про визнання недійсним рішення Державної податкової
інспекції у Залізничному районі м. Києва від 30.01.2001 р.
N 115/22-414/19356840/128.
Заявою від 24.07.2002 р. N 1563 позивач доповнив позовні
вимоги, та просив заборонити відповідачам вчиняти дії щодо
стягнення в примусовому порядку суми збору до Державного
інноваційного фонду та пені.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.07.2002 р.
здійснено заміну Державної податкової інспекції у Залізничному
районі м. Києва на правонаступника - Державну податкову інспекцію
у Солом'янському районі м. Києва.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.07.2002 р.
здійснено заміну позивача АКБ "Київ-Приват" правонаступником - АКБ
"ТАС-Комерцбанк", та залучено до участі як співвідповідача
Спеціалізовану державну податкову інспекцію у м. Києві по роботі з
великими платниками податків.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.04.2004 р.
(суддя Є.О. Шевченко), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 18.05.2004 р. (судді:
М.М. Новіков, А.І. Мартюк, Г.М. Мачульський), позовні вимоги АКБ
"ТАС-Комерцбанк" задоволено частково: визнано недійсним рішення
Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва
від 30.01.2001 р. N 115/22-414/19356840/128; припинено провадження
в частині позовних вимог щодо заборони Державній податковій
інспекції у Солом'янському районі м. Києва та Спеціалізованій
державній податковій інспекції у м. Києві по роботі з великими
платниками податків вчиняти дії на підставі рішення Державної
податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від
30.01.2001 р. N 115/22-414/19356840/128; стягнуто з Державній
податковій інспекції у Солом'янському районі м. Києва на користь
АКБ "ТАС-Комерцбанк" судові витрати у розмірі 203,00 грн.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими
рішеннями, Державна податкова інспекція у Солом'янському районі
м. Києва подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати
постанову Київського апеляційного господарського суду від
18.05.2004 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в
задоволенні позовних вимог. Свою вимогу Державна податкова
інспекція у Солом'янському районі м. Києва мотивує тим, що
господарським судом апеляційної інстанції неправильно застосовано
норми матеріального права, а саме: Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та п.п.18 п.1 ст. 14, ст. 15 Закону України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, ст. 15 Закону України "Про
Державний бюджет на 1999 рік" ( 378-14 ) (378-14)
, ст. 11 Закону України
"Про Державний бюджет на 2000 рік" ( 1458-14 ) (1458-14)
.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників
сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом
норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський
суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Державної
податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва задоволенню
не підлягає.
Господарським судом встановлено, що відповідачем проведено
перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства,
щодо правильності нарахування та сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів) до Державного інноваційного фонду за
період з 01.07.1999 р. по 01.07.2000 р., за результатами якої
складено акт. На підставі акту перевірки, було прийнято спірне
рішення від 30.01.2001 р. N 115/22-414/19356840/128, яким з
позивача за порушення ст. 14 Закону України "Про внесення змін до
Закону України "Про систему оподаткування", ст. 15 Закону України
"Про державний бюджет України на 1999 рік" ( 378-14 ) (378-14)
, ст. 11
Закону України "Про державний бюджет України на 2000 рік"
( 1458-14 ) (1458-14)
, п. 2 ст. 24 "Про основи державної політики у сфері
науки та технічної діяльності" ( 1977-12 ) (1977-12)
стягується
294100,00 грн. збору до Державного інноваційного фонду та
94900,00 грн. пені за його несвоєчасну сплату.
Відповідно п. 18 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
збір до Державного інноваційного фонду
віднесено до обов'язкових платежів.
Згідно ч. 3 ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування"
( 1251-12 ) (1251-12)
ставки, механізм справляння податків і зборів
(обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору
у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та
теплову енергію, і пільги щодо оподаткування не можуть
встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім
законів про оподаткування. Таким чином, як випливає з приписів
даної правової норми, ставки, механізм справляння податків і
зборів не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами,
крім законів про оподаткування.
Стаття 15 Закону України "Про Державний бюджет України на
1999 рік" ( 378-14 ) (378-14)
встановлено, що суб'єкти підприємницької
діяльності незалежно від форм власності, крім підприємств водного
транспорту за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України,
сплачують до Державного інноваційного фонду збір в розмірі
1 відсотка від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг),
зменшеного на суму податку на додану вартість та акцизного збору.
Стаття 11 Закону України "Про державний бюджет України на
2000 рік" ( 1458-14 ) (1458-14)
встановлено, що з метою формування
Державного інноваційного фонду суб'єкти підприємницької
діяльності, що відповідно до Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
є платниками податку на
прибуток підприємств (крім підприємств, заснованих всеукраїнськими
громадськими організаціями інвалідів, визначених пунктом 7.12
статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"),
незалежно від форм власності сплачують до Державного бюджету
України збір в розмірі 1 відсотка обсягу реалізації продукції
(робіт, послуг), зменшеного на суму податку на додану вартість та
акцизного збору.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України "Про державний
бюджет України на 2000 рік" ( 1458-14 ) (1458-14)
у торговельній,
посередницькій і постачальницько-збутовій діяльності збір
сплачується від сум торговельної або збутової націнки (надбавки)
на реалізовані товари, у банківській і страховій сферах
діяльності - від суми валового доходу, за винятком відрахувань до
обов'язкових резервів, визначених законодавством.
Господарським судом встановлено, що здійснюючи розрахунок
збору до Державного інноваційного фонду, відповідач користувався
даними балансу (ф-2) щодо валових доходів позивача, які є значно
вищими ніж дані за податковими деклараціями про прибуток позивача,
оскільки різниця між доходами у фінансовому обліку та валовими
доходами зумовлена тим, що окремі доходи включаються до розрахунку
облікового прибутку, але не враховуються у разі визначення
податкового прибутку.
Згідно ст. 4 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
закон про
Державний бюджет України є нормативно-правовим актом, що регулює
бюджетні відносини, якими, відповідно до ст. 1 Бюджетного кодексу
України є відносини, що виникають у процесі складання, розгляду,
затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх
виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету
України та місцевих бюджетів. Із аналізу даних правових норм
випливає, що закон про Державний бюджет України не є законом про
оподаткування. Отже, законами про Державний бюджет України на
відповідний рік не може бути встановлено ставки, механізм
справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).
Крім того, відповідно до п.3 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
сплачувати належні суми
податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами
терміни.
Системний аналіз чинного законодавства дає підстави для
висновку про те, що дата сплати збору до Державного інноваційного
фонду на законодавчому рівні не встановлена.
Таким чином, висновок апеляційного господарського суду про
визнання недійсним оспорюваного рішення Державної податкової
інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 30.01.2001 р.
N 115/22-414/19356840/128 є обгрунтованим та таким, що відповідає
обставинам справи і чинному законодавству.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського суду
є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом та
апеляційним господарським судом норми матеріального та
процесуального права порушено не було, то підстави для скасування
даних судових рішень відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п.1 ст. 111-9, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Солом'янському районі м. Києва залишити без задоволення, постанову
Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2004 р. у
справі N 21/276 - без змін.