ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.02.2005 Справа N 5/39(5/44)-87
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
<...>
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Аміко-Кераміка"
на постанову від 26.11.2004 року Львівського апеляційного
господарського суду
у справі N 5/39(5/44)-87 господарського суду Волинської
області
за позовом Підприємця Ш.Г.З.
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аміко-Кераміка"
про спонукання до повернення майна вартістю 115 310,16 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача не з'явились
відповідача Єлічик Р.І.
В С Т А Н О В И В:
15 березня 2004 року підприємець Ш.Г.З. звернувся до
господарського суду Волинської області з позовною заявою до ТОВ
"Аміко-Кераміка" про спонукання до повернення майна вартістю
115 310,16 грн. Ухвалою Господарського суду Волинської області від
19.03.2004 року N 5/39-87 порушено провадження у даній справі та
призначено її до розгляду.
24 березня 2004 року підприємець Ш.Г.З. звернувся до
господарського суду Волинської області з позовною заявою до ТОВ
"Аміко-Кераміка" про спонукання до повернення майна вартістю
122 927,13 грн. Ухвалою господарського суду Волинської області від
26.03.2004 року N 5/44-87 порушено провадження у даній справі та
об'єднано в одну справу матеріали справ N 5/39-87 і 5/44-87 та
призначено її до розгляду.
Господарським судом Волинської області також прийнято заяву
про збільшення позовних вимог від 02.04.2004 року в якій позивач
просить стягнути з відповідача штраф за неповернення майна на суму
47 647,46 грн.
Рішенням господарського суду Волинської області від
08.04.2004 року позовні вимоги задоволені. Зобов'язано ТОВ
"Аміко-Кераміка" повернути підприємцю Ш.Г.З. прийняте на
відповідальне зберігання майно по договорах від 25.06.2003 року та
від 11.09.2003 року на загальну суму 238237,29 грн. згідно
накладних: від 25.06.2003 року N 2, від 25.06.2003 року N 3, від
25.06.2003 року N 4, від 26.06.2003 року N 5, від 26.06.2003 року
N 6, від 26.06.2003 року N 7, від 11.09.2003 року N 9, від
11.09.2003 року N 10, від 11.09.2003 року N 11. Стягнуто з
товариства з обмеженою відповідальністю "Аміко-Кераміка" на
користь підприємця Ш.Г.З. штраф в сумі 47647,46 грн., а також
витрати по сплаті державного мита в сумі 2858,81 грн. та на
судово-інформаційне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.,
а всього 50742 грн. 27 коп.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
26.11.2004 року рішення місцевого господарського суду залишено без
змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями відповідач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою у якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з
порушенням норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення
представника відповідача та обговоривши доводи касаційної скарги
судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню
виходячи з наступного.
Як встановили господарські суди попередніх інстанцій,
25.06.2003 р. та 11.09.2003 року сторони уклали договори
відповідального зберігання. На виконання договору відповідального
зберігання від 25.06.2003 року згідно накладних від
25.06.2003 року N 2-4, від 26.06.2003 року N 5-7 позивачем було
передано відповідачу через Войтюк О.Р. (довіреність від
25.06.2003 року серія ЯЖЖ N 213442) майно на загальну суму
122927,13 грн.
На виконання договору відповідального зберігання від
11.09.2003 року згідно накладних: від 11.09.2003 року N 9, від
11.09.2003 року N 10, від 11.09.2003 року N 11 позивачем було
передано відповідачу через Л.Л.С. (довіреність від 11.09.2003 року
серія ЯЖН N 685894) майно на загальну суму 115310,16 грн.
Факт укладення згаданих вище договорів та передачу
відповідачу на зберігання товарів, зазначених в цих накладних, а
також відображення даних операцій в бухгалтерському обліку ТзОВ
"Аміко-Кераміка" підтвердила в судовому засіданні по першій і
апеляційній інстанціях колишній головний бухгалтер товариства
п. Л.Л.С.
Як зазначає апеляційний господарський суд, дана операція
зафіксована актом приймання-передачі реєстрів бухгалтерського
обліку станом на 01.02.2004 р. (а.с.62-64), згідно якого колишній
головний бухгалтер ТзОВ "Аміко-Кераміка" передала новопризначеному
головному бухгалтеру п. Г.Г.В. бухгалтерські документи, в тому
числі оборотно-сальдову відомість за січень 2004 року, якою
підтверджується, що станом на 01.02.2004 року на відповідальному
зберіганні ТзОВ "Аміко-Кераміка" рахуються товари позивача у даній
справі на позовну суму.
За таких умов суди попередніх інстанцій дійшли висновку про
обгрунтованість позовних вимог щодо повернення майна, переданого
на відповідальне зберігання.
Господарські суди також дійшли висновку про обгрунтованість
вимог позивача в частині стягнення штрафних санкцій в сумі
47647 грн. 46 коп., оскільки цю санкцію сторони обумовили п.5.4
згаданих вище договорів у випадку неповернення майна за першою
вимогою, як це передбачено п.3.3.4 цих договорів.
Однак, з такими висновками господарських судів першої та
апеляційної інстанцій погодитись не можна, оскільки господарськими
судами попередніх інстанцій не досліджено правової природи спірних
правовідносин, зокрема, не досліджено правового статусу головного
бухгалтера та підстави отримання останнім матеріальних цінностей.
Як наголошує скаржник у касаційній скарзі, господарські суди
попередніх інстанцій не врахували вимоги п.7 Положення про
головного бухгалтера, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР
від 24 січня 1980 року N 59 ( v0059400-80 ) (v0059400-80)
, яким передбачено, що
головному бухгалтеру забороняється безпосередньо отримувати по
чекам чи іншим документам грошові кошти і товарно-матеріальні
цінності для об'єднання, підприємства, організації, установи.
Крім того, суди попередніх інстанцій посилаючись на
довіреності від 25.06.2003 року серія ЯЖЖ N 213442, від
11.09.2003 року серія ЯЖН N 685894 як на належний доказ наявності
повноважень у Л.Л.С. та В.О.Р. на отримання товару, не взяли до
уваги вимоги п.6, 12 Інструкції про порядок реєстрації виданих,
повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей,
затвердженої Наказом Міністра фінансів України від 16 травня
1996 року N 99 ( z0293-96 ) (z0293-96)
, відповідно до якої при виписуванні
довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа
"Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводяться
обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для
одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на
відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо).
Забороняється відпускати цінності у випадках подання довіреності,
виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з
незаповненими реквізитами.
Крім того, у судовому рішенні у відповідності до п.3 ч. 1
ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вказуються докази, на підставі яких
прийнято рішення; законодавство, яким господарський суд керувався,
приймаючи рішення. Згідно постанови Пленуму Верховного суду
України "Про судове рішення" від 29.12.76 N 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
із
змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,
вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені
судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і
відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна
частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші
нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено
права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Однак, в порушення зазначених вимог, господарськими судами не
вказано норм матеріального права, які регулюють спірні
правовідносини на підставі яких задоволено позовні вимоги. Крім
того, апеляційним господарським судом не здійснено оцінку
проміжного акту N 16-13 від 22.11.2004 року Державної
Контрольно-ревізійної служби України, не наведено мотивів з яких
суд відхилив даний доказ.
Оскільки господарський суд першої інстанції, приймаючи
оскаржуване рішення, не виконав зазначених вище вимог, а суд
апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, неповноти
з'ясування обставин справи та порушення чинного законодавства не
усунув, рішення господарського суду Волинської області від
08.04.2004 року та постанова Львівського апеляційного
господарського суду від 26.11.2004 року у справі N 5/39(5/44)-87
підлягають скасуванню.
А враховуючи, що в силу вимог ч. 2 ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не може встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
перевіряти їх, справа підлягає направленню на новий розгляд до
місцевого господарського суду.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене,
всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати
об'єктивну оцінку доказам які мають юридичне значення для її
розгляду, правильно застосувати норми матеріального права які
регулюють спірні відносини та вирішити спір відповідно до вимог
закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ "Аміко-Кераміка" задовольнити.
Скасувати рішення господарського суду Волинської області від
08.04.2004 р. та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 26.11.2004 року у справі N 5/39(5/44)-87, а справу
передати до господарського суду Волинської області на новий
розгляд.