ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.02.2005 Справа N 32/371
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 07.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкіна - головуючого, Є. Чернова, В. Цвігун, за участю
представників: позивача С. Дешунін, відповідача Л. Максименко,
розглянувши касаційну скаргу (подання) ДПІ у Голосіївському р-ні
м. Києва на постанову від 26.10.2004 Київського апеляційного
господарського суду у справі N 32/371 за позовом ТОВ "Балтика
Україна ЛТД" до ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва про визнання
недійсним рішення, В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 31.08.2004 по
справі N 32/371 (суддя Хрипун О.О.) позов задоволено повністю,
оскільки позивачем були надані для перевірки ДПІ всі документальні
докази, які підтверджують, що виплати за договорами консигнації,
укладеними позивачем з Одеською, Запорізькою, Дніпропетровською та
Харківською філіями ТОВ "БР Лімітед" було проведено саме як
компенсацію за фактично надану послугу (реалізація одягу), а не як
відшкодування витрат на ведення фінансово-господарської діяльності
цих регіональних філій, незалежно від обсягів реалізованої
продукції, а отже відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
позивач правомірно відніс до складу валових витрат суми
винагороди, сплаченої за договорами консигнації.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
26.10.2004 по справі N 32/371 (судді Мачульський Г.М.,
Вербицька О.В., Мартюк А.І.) рішення господарського суду м. Києва
від 31.08.2004 по справі N 32/371 залишено без змін, а апеляційну
скаргу без задоволення з підстав, зазначених судом першої
інстанції.
ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва в касаційній скарзі
просить рішення господарського суду м. Києва від 31.08.2004 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
26.10.2004 по справі N 32/371 скасувати повністю як такі, що
прийняті з порушенням та неправильним застосуванням норм
матеріального та процесуального права України, а саме:
- пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, оскільки ст. 404 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
передбачає обов'язок комісіонера представити
комітентові звіт, який не було надано позивачем для перевірки
відповідачу, що не дає змоги ДПІ дійти висновку про те, що позивач
провів виплату за договорами консигнації як компенсацію за
фактично надану послугу;
- пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки до складу валових витрат
не відносяться суми винагороди, сплаченої за договорами
консигнації, тому і ПДВ, сплачений у складі цих витрат, до
податкового кредиту позивач відніс неправомірно;
- ст. 104 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки апеляційний суд
підтвердив невідповідність висновків, викладених у рішенні
місцевого господарського суду, обставинам справи, але не скасував
або змінив рішення місцевого господарського суду.
ТОВ "Балтика" просить судові рішення залишити без зміни, так
як звіти консигнантом подавались своєчасно та враховувались
консигнатором.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому
засіданні дослідив матеріали справи та встановив наступне.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва та
обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу
валових витрат не включається виплата винагород або інших видів
заохочень, пов'язаних з таким платником податку фізичним чи
юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що
таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за
фактично надану послугу (відпрацьований час).
Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного періоду
складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником
податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт,
послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат
виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів,
що підлягають амортизації.
При віднесенні договору консигнації до різновиду договорів
комісії касаційна інстанція застосовує аналогію закону відповідно
до ст. 8 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідно до ст. 1011 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за договором
комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням
другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька
правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Одеська, Запорізька, Дніпропетровська та Харківська філії ТОВ
"БР Лімітед" є пов'язаними з позивачем особами. Цей факт сторонами
не заперечується.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач придбав у АТ
"Балтика" за Контрактом швейні вироби. Для подальшої реалізації їх
на території України позивачем як власником зазначених виробів
було укладено ряд договорів комісії з
підприємствами-реалізаторами.
З договорів консигнації та додаткових угод до них, укладених
позивачем з Одеською, Запорізькою, Дніпропетровською та
Харківською філіями ТОВ "БР Лімітед", актів виконаних робіт,
податкових накладних, розрахунків суми комісійної винагороди,
вбачається, що позивач здійснив поставку товару регіональним
філіям ТОВ "БР Лімітед" для їх подальшої реалізації філіями на
власному ринку від свого імені за винагороду, розмір якої
вказується в акті прийому-передачі та перераховується на
розрахунковий рахунок консигнаторів щомісяця.
Твердження касатора про відсутність звітів комісіонерів як
доказів правомірності віднесення позивачем сум винагороди,
сплаченої за договорами консигнації до складу валових витрат
спростовується наявними в матеріалах справи доказами.
Отже, відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
позивач
відніс до складу валових витрат суми винагороди, сплаченої за
договорами консигнації і, як наслідок ПДВ, сплачений у складі цих
витрат до податкового кредиту правомірно.
Виходячи з викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 107, 111-9,
111-11, 111-12, 111-13 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
П О С Т А Н О В И Л И:
1. У задоволенні касаційної скарги відмовити.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 31.08.2004 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
26.10.2004 по справі N 32/371 залишити без змін.