ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.02.2005 Справа N 6/220
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 07.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В. Кузьменка,
суддів: І.М. Васищака, В.М. Палій,
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства
"Енергоринок"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
20.09.2004 р.
у справі N 6/220
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ)
"Східенерго"
до Державного підприємства (ДП) "Енергоринок"
про визнання договору частково недійсним,
за участю представників сторін:
від позивача: Захарчук О.М. (довіреність від 15.06.04 р.),
від відповідача:
Сарасека Ю.В. (довіреність від 04.01.05 р.),
Овчаренко Л.М. (довіреність від 27.01.04 р.).
У судовому засідання представник позивача звернувся до суду з
усним клопотанням про здіснення аудіозапису судового засідання в
порядку ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів вважає, що дане клопотання не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Розділом XII-1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлені межі
перегляду справи в касаційній інстанції при розгляді касаційної
скарги. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення,
касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин
справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального та процесуального права, і не має
права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу,
про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
перевіряти докази.
У судовому засіданні 1 лютого 2005 р. оголошувалася перерва
до 8 лютого 2005 р. о 14 год. 20 хв. в порядку, передбаченому
ст. 77 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Східенерго"
звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до
Державного підприємства "Енергоринок" про визнання недійсним
другого речення пункту 5.5.4 договору N 1034/01 від 01.04.02 р.,
яким передбачено, що зобов'язання відповідача щодо сплати грошових
коштів за куплену електричну енергію чітко обмежуються наявними на
поточному рахунку із спеціальним режимом використання грошових
коштів, які відповідно до алгоритму підлягають перерахуванню
позивачу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювана частина пункту
договору не відповідає законодавству. Зокрема, позивач посилається
на ст. 15 Закону України "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
,
ст. 692 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, пункти 6.24, 6.27
Інструкції про порядок використання коштів Оптового ринку
електричної енергії України (далі - ІВКОР), яка є додатком 4 до
Договору між Членами Оптового ринку електричної енергії
( n0001227-96 ) (n0001227-96)
(далі - ДЧОРЕ), якими передбачено існування
зобов'язання відповідача щодо сплати у повному обсязі електричної
енергії, переданої йому позивачем. На думку позивача, обмеження
зобов'язань відповідача по сплаті придбаної електричної енергії
суперечить наведеним нормам, а тому вказані умови договору
підлягають визнанню недійсними.
Також, в обґрунтування свого позову позивач посилається на
те, що оспорювані ним умови договору укладені під впливом тяжкої
обставини, якою є обов'язок продавати всю вироблену електричну
енергію тільки відповідачеві. Використавши дану обставину,
відповідач запропонував умову договору щодо обмеження його
відповідальності, яка суперечить вимогам закону. При цьому,
позивач навів додаткові акти, яким, на його думку, не відповідає
частина пункту 5.5.4 договору, а саме: пунктам 3.5.3, 18.1, 18.2
ДЧОРЕ ( n0001227-96 ) (n0001227-96)
, які зобов'язують відповідача забезпечити
збір коштів від енергопостачальних організацій; пунктам 6.19,
6.24, 6.27, 7.3.1.2. ІВКОР, які передбачають можливість погашення
простроченої заборгованості відповідача та встановлюють, що
відповідач, не виконуючи свої обов'язки по оплаті купованої
електроенергії, несе відповідальність згідно з чинним
законодавством України та умовами двохсторонніх договорів.
Оспорювана умова договору, на думку позивача, дає право
відповідачу безпідставно затримувати оплату купленої
електроенергії та звільняє його від будь-яких обов'язків по оплаті
електроенергії, що не відповідає нормам цивільного законодавства,
які діяли під час укладення договору купівлі-продажу (ст.ст. 224,
232 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, нормам про загальні правила виконання
зобов'язань (ст.ст. 161, 162 ЦК України УРСР), а також обмежує
його право власника на витребування свого майна.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.07.2004 р.
(головуючий, суддя Ковтун С.А., судді Михальська Ю.Б.,
Хрипун О.О.), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 20.09.2004 р. (головуючий,
суддя Андрієнко В.В, Муравйов О.В., Шаргало В.І.) позов задоволено
повністю. Згідно рішення визнано недійсним друге речення
пункту 5.5.4 договору N 1034/01 від 01.04.2002 р. з моменту його
укладення. Присуджено до стягнення з відповідача судові витрати.
Рішення та постанова мотивовані тим, що договір
купівлі-продажу електричної енергії є особливим видом договорів
купівлі-продажу, які, крім загальних вимог зобов'язального права
щодо купівлі-продажу, регулюються також з урахуванням
особливостей, передбачених Законом ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, які обумовлені
об'єктивними умовами функціонування галузі.
Однією з особливостей зобов'язань купівлі-продажу
електроенергії, що стосуються обов'язку покупця сплатити вартість
електроенергії, є порядок здійснення розрахунку за неї та
формування цінової та тарифної політики.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про електроенергетику"
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
формування цінової та тарифної політики віднесено до
повноважень Національної комісії регулювання електроенергетики
України, яка регулює платіжно-розрахункові відносини оптового
ринку електроенергії.
Таким чином, суди двох інстанцій встановили, що згідно із
названим Законом підставою виникнення правовідносин щодо
купівлі-продажу електроенергії є саме договори купівлі-продажу між
оптовим постачальником електричної енергії та учасником оптового
ринку електричної енергії, і на підставі закону основним
обов'язком покупця є обов'язок сплатити вартість придбаного майна,
тобто його еквівалент у грошовій сумі, умови двосторонніх
договорів повинні відповідати зазначеним вимогам закону.
У реченні другому п.5.5.4 договору, сторони дійшли згоди про
те, щоб здійснювати оплату позивачу за фактично відпущену ДПЕ
електроенергію грошовими коштами та іншими формами платежу, що не
суперечать законодавству України. При цьому зобов'язання ДПЕ щодо
сплати грошовими коштами за куплену електроенергію, відповідно до
положень Договору, чітко обмежуються наявними на поточному рахунку
із спеціальним режимом використання ДПЕ грошовими коштами, які
відповідно до алгоритму ОРЕ підлягають перерахуванню позивачу.
Статтею 15-1 Закону України "Про електроенергетику"
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
передбачена виключно грошова форма оплати за
придбану електроенергію.
За таких обставин, суди двох інстанцій дійшли висновку про
те, що оскільки Законом України "Про електроенергетику"
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
(ст. 15-1) заборонені інші форми платежу, крім
грошової, то відсутність коштів на рахунку відповідача, відповідно
до оспорюваної умови договору, є підставою для звільнення його від
виконання обов'язку щодо внесення плати за придбану електроенергію
у позивача, тоді як стаття 224 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, яка була
чинною на час укладення договору і за своїм характером є
імперативною нормою, передбачала покладання на покупця обов'язку
сплатити повну вартість придбаного майна і не містила посилань
щодо можливості звільнення покупця від оплати отриманого товару.
Керуючись приписами ч. 1 ст. 48, ч. 1 ст. 59, ст. 60 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, суди двох інстанцій дійшли висновку про те, що друге
речення пункту 5.5.4 договору є недійсним з моменту укладення
договору.
Посилання ж відповідача на алгоритм, який на його думку, є
вказівкою, з настанням тільки якої пов'язано виконання
зобов'язання, судом першої інстанції не прийнято до уваги з
посиланням на те, що вказаний алгоритм визначає послідовність дій
відповідача та банку, що його обслуговує, при надходженні коштів
на розподільчий рахунок відповідача за продану ним електричну
енергію, і його приписи не впливають на домовленість сторін за
договором та вимоги ст. 224 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
щодо повної
сплати вартості товару.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд
апеляційної інстанції також дійшов висновку про те, що відповідно
до положень Закону України "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
під алгоритмом оптового ринку електричної енергії слід розуміти
саме порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних
рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних
доручень, який встановлюється Національною комісією регулювання
електроенергетики України, а не підставу для обмеження у даному
випадку грошових зобов'язань по здійсненню розрахунків за придбану
електроенергію.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та
постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить суд вказані судові акти скасувати як такі, що ухвалені з
порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти
нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вважає, що суди
двох інстанцій безпідставно розглядали питання відповідальності за
спірним договором, оскільки ТОВ "Східенерго" позивалося щодо
законності змісту самого акту (його частина).
Зокрема, скаржник посилається на порушення судами двох
інстанцій ст.ст. 1, 15-1 Закону України "Про електроенергетику"
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, ст.ст. 35, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і вважає, що
судами неправильно застосовано положення ст. 224 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки ця норма має застосовуватися до
купівлі-продажу електричної енергії з врахуванням особливостей,
визначених у ст.ст. 1, 15-1 Закону України "Про
електроенергетику". Визнання другого речення п.5.5.4 договору
недійсним, на думку скаржника, є таким, що по суті призвело до
внесення господарським судом змін до порядку проведення
розрахунків між ДП "Енергоринок" (відповідач) та Енергогенеруючою
компанією ТОВ "Східенерго" (позивач).
Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу відповідача та
додаткові пояснення, в яких просить оскаржувані рішення та
постанову залишити без змін, а скаргу без задоволення з мотивів,
викладених у відзиві. Загалом наведені у відзиві доводи зводяться
до оцінки доказів та обставин справи, що не є компетенцією суду
касаційної інстанції.
Інші доводи відзиву та пояснень фактично є намаганням
позивача тлумачити норми права виключно на свою користь.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування
судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні
оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що
підлягає задоволенню з таких підстав.
В силу п.5 ч. 1 ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
засади організації та експлуатації енергосистем визначаються
законом.
Так, Закон України "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
,
визначає, зокрема, правові, економічні та організаційні засади
діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з
виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії.
Відповідно до ст. 15 Закону ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, купівля всієї
електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи
обсяг відпуску яких більші за граничні показники, незалежно від
величини встановленої потужності чи обсягів відпуску електричної
енергії, та весь її оптовий продаж здійснюється на оптовому ринку
електричної енергії України, який, згідно ч. 2 зазначеної норми,
створюється на підставі договору.
Згідно чч. 3, 4 ст. 15 Закону ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, у такому
договорі визначаються мета та умови діяльності, права, обов'язки
та відповідальність сторін. При цьому, Правила оптового ринку
електричної енергії України ( v0921227-03 ) (v0921227-03)
, які є невід'ємною
частиною договору, визначають механізм функціонування оптового
ринку електричної енергії України, порядок розподілу навантажень
між генеруючими джерелами, правила формування ринкової ціни на
електричну енергію.
В силу ст. 1 названого Закону ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, учасниками
оптового ринку електричної енергії України є суб'єкти
підприємницької діяльності, які продають та купують електроенергію
на оптовому ринку електричної енергії України на підставі
договору.
Укладення договору купівлі-продажу електричної енергії
учасників оптового ринку електричної енергії з суб'єктом
підприємницької діяльності, який здійснює оптове постачання
електричної енергії відповідно до договору, на підставі якого
створюється оптовий ринок електричної енергії, є однією з вимог
функціонування оптового ринку електричної енергії України (ч. 6
ст. 15 Закону ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
).
Як встановлено судами двох інстанцій такий договір був
укладений сторонами спору, друге речення п.5.5.4 якого, позивач
просить визнати недійсним.
Колегія суддів вважає, що суди двох інстанцій, аналізуючи
умови оспорюваного пункту договору на предмет відповідності його
вимогам чинного законодавства, не врахували, що господарські
договори містять як загальні ознаки майнового договору, так і
особливі його ознаки, відображені у господарському законодавстві.
Так, відносини в галузі електроенергетики врегульовано
спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про
електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
та іншими нормативно-правовими
актами: положенням "Про Національну комісію регулювання
електроенергетики України", затвердженим Указом Президента України
від 21.04.1998 р. N 335/98 ( 335/98 ) (335/98)
тощо. Основні питання
спільного користування електроенергією на підставах, умовах та в
межах, визначених Законом України "Про електроенергетику",
врегульовують, зокрема, ДЧОРЕ ( n0001227-96 ) (n0001227-96)
, Правила енергоринку
( v0921227-03 ) (v0921227-03)
та ряд інших додатків до Договору, що є
невід'ємною його частиною.
За своєю правовою природою спірний договір є господарським,
при укладанні якого були застосовані спеціальні правила складання,
в яких поєднанні майнові та організаційні елементи, що є
притаманним господарським договорам.
Отже, у вирішенні спору про недійсність угоди, зміст якої
вміщує елементи, притаманні господарським договорам, а саме
регулює відносини сторін, які базуються як на договірних засадах,
закладених у цивільному законодавстві, так і на спеціальному
законодавстві, необхідно дати оцінку усім умовам договору,
з'ясувати законність застосування актів законодавства, елементи
яких складають зміст угоди, та обставини їх виконання, і ухвалити
рішення, застосувавши законодавство, яке відповідає умовам
договору та діям сторін й вирішити питання щодо законності частини
угоди за правилами, що стосуються визнання угод недійсними.
Проте, задовольняючи даний позов, суди двох інстанцій дали
оцінку спірній умові договору тільки на відповідність її
цивільному законодавству, без врахування елементів спеціального
законодавства, які складають зміст договору в цілому.
Так, унормований статтею 151 Закону України "Про
електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
порядок передбачає, що для
проведення розрахунків за куплену на оптовому ринку електричної
енергії України та спожиту електричну енергію, зокрема, оптовий
постачальник електричної енергії, яким є державне підприємство
"Енергоринок", відкриває в установах уповноваженого банку поточні
рахунки (до внесення змін Законом від 10.01.2002 р. N 2921-III
( 2921-14 ) (2921-14)
- "розподільчі рахунки") із спеціальним режимом
використання. Такі рахунки призначені для накопичення коштів,
отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з
учасниками оптового ринку електричної енергії. Перерахування
коштів енергогенеруючим компаніям та іншим суб'єктам
підприємницької діяльності, які проводять продаж електричної
енергії на оптовому ринку, здійснюється уповноваженим банком з
поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового
постачальника електричної енергії відповідно до алгоритму,
встановленого Національною комісією регулювання електроенергії
України.
Виходячи з тлумачення поняття алгоритму та поточного рахунку
із спеціальним режимом використання, яке наведено у статті 1
Закону України "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, алгоритм
розподілу коштів, який встановлюється НКРЕ України, застосовується
до всіх без винятку поточних рахунків із спеціальним режимом
використання, у тому числі і до таких рахунків ДП "Енергоринок".
Таким чином умова про алгоритм розподілу коштів з поточного
рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника
ДП "Енергоринок" є не договірною умовою, встановленою Договором
між членами оптового рику електроенергії та додатками до нього, а
нормою закону.
Тому висновок судів двох інстанцій про те, що приписи
алгоритму не впливають на домовленість сторін за договором щодо
оплати вартості товару, є помилковим.
Одночасно колегія суддів зважає і на те, що суди двох
інстанцій не здійснили належний аналіз умов укладеного між
сторонами договору в їх сукупності та не дали юридичної оцінки тим
його умовам, якими передбачено, що платежі за отриману ДПЕ у ГК
електроенергію здійснюються кожного банківського дня з поточного
рахунку із спеціальним режимом використання ДПЕ відповідно до
алгоритму ОРЕ, який затверджується НКРЕ України у строки та в
порядку визначеному в чинній "Інструкції про порядок використання
коштів ОРЕ", яка є додатком до ДЧОРЕ ( n0001227-96 ) (n0001227-96)
(п.4.3.
договору).
Наведене в другому реченні п.5.5.4 договору застереження про
те, що зобов'язання ДП "Енергоринок" щодо сплати грошовими коштами
за куплену електроенергію чітко обмежовуються наявними на
поточному рахунку із спеціальним режимом використання ДП
"Енергоринок" грошовими коштами, які відповідно до алгоритму ОРЕ
підлягають перерахуванню позивачу, цілком узгоджується з умовами
пункту 4.3. договору, який позивачем не оспорюється.
Отже, аналіз умов договору щодо порядку проведення
розрахунків за куповану електроенергію з огляду на відповідність
їх приписам спеціального законодавства дає підстави вважати, що
застереження, викладене в оспорюваному другому реченні п.5.5.4
договору, не суперечить загальній концепції договірних засад,
закладеній як у цивільному, так і у спеціальному законодавстві про
електроенергетику. Тим більше, що обов'язку енергопостачальної
компанії з оплати купованої електроенергії власними коштами
(у тому числі і тими, що отримані за алгоритм), Закон України "Про
електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
не встановлює. Перерахування
коштів здійснюється уповноваженим банком з поточного рахунку із
спеціальним режимом використання оптового постачальника
електричної енергії відповідно до алгоритму (порядку розподілу
коштів) без участі енергопостачальних компаній.
Крім того, задовольняючи заявлений позов, суди двох інстанцій
не врахували домовленість сторін про те, що вони, поряд з
зобов'язаннями, визначеними укладеним між ними договором, визнають
свої зобов'язання за Договором між членами Оптового ринку
електричної енергії України (ДЧОРЕ) ( n0001227-96 ) (n0001227-96)
(п.2.1., ст. 4
договору), якими встановлений порядок розрахунків за куповану ДП
"Енергоринок" енергію. Так, за змістом пунктів 7.3., 6.11.7
Інструкції про порядок використання коштів ОРЄ, яка згідно п.4.3
договору, є додатком ДЧОРЕ, розмір платежу за електричну енергію з
поточного рахунку зі спеціальним режимом використання залежить від
встановленого НКРЕ України на відповідний день алгоритму та
наявних на поточному рахунку із спеціальним режимом використання
коштів, які надійшли в якості оплати від постачальників
електричної енергії.
Таким чином, висновок судів двох інстанцій про те, що спірна
умова договору є підставою для звільнення відповідача від
виконання обов'язку щодо внесення плати за придбану електроенергію
у позивача, є помилковим, оскільки відсутність коштів на поточному
рахунку із спеціальним режимом використання, ніяким чином не
припиняє обов'язку відповідача оплатити куповану електроенергію, у
тому числі із застосуванням свого права, передбаченого п.3.5.3.
ДЧОРЕ ( n0001227-96 ) (n0001227-96)
, щодо збору платежів від постачальників
електричної енергії.
За таких обставин колегія суддів вважає, що у місцевого і
апеляційного господарських судів були відсутні правові підстави
для визнання недійсним другого речення пункту 5.5.4 договору
N 1034/01 від 01.04.2002 р., укладеного сторонами даного спору.
Доводи позивача, наведені у відзиві на касаційну скаргу щодо
умов здійснення розрахунків за куповану електроенергію на ОРЕ,
зокрема щодо оплати простроченої заборгованості, погашення боргів,
проведення розрахунків між сторонами протягом вересня-грудня
2004 р. тощо, колегія суддів відхиляє як такі, що не впливають на
наведений вище висновок касаційної інстанції в розрізі даного
спору про визнання спірного другого речення п.5.5.4 договору
недійсним.
Крім того, необхідність застосування до спірних відносин між
тими ж сторонами, та за тим же договором N 1034/01 від
01.01.2002 р. положень ст. 15-1 Закону України "Про
електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, якою встановлений порядок
проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії,
зазначено у постанові Верховного Суду України від 23.11.2003 р. у
господарській справі N 6/335 ( v_335700-03 ) (v_335700-03)
(а.с.171-174, т.1).
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок"
задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
29.06.2004 р. та рішення господарського суду міста Києва від
20.07.2004 р. у справі N 6/220 скасувати.
3. В позові відмовити.
4. Судові витрати покласти на позивача.
5. Доручити господарському суду міста Києва видати
відповідний наказ.