ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.02.2005 Справа N 5/720-3/89
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 07.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України в складі колегії
головуючого Усенко Є.А.
суддів: Бакуліної С.В., Глос О.І.
розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Галицькому районі
м. Львова
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
16.09.2004 р.
у справі N 5/720-3/89 господарського суду Львівської області
за позовом державного підприємства Львівського обласного
радіотелевізійного передавального центру
до ДПІ у Галицькому районі м. Львова
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
від позивача Палкіна В.П.
від відповідача Василечко Л.П.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від
07.06.2004 р. (суддя Івасько В.М.), залишеним без змін постановою
Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2004 р.
(судді Бойко С.М., Кузь В.Л., Давид Л.Л.), позов
задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у
Галицькому районі м. Львова від 11.03.2004 р.
N 0000942320/0/04/23-2/01188744/4605, яким позивачу визначено суму
податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 280670, в
тому числі 215900 грн. - основний платіж та штрафні (фінансові)
санкції - 64770 грн.
Судові рішення вмотивовані тим, що позивач обгрунтовано
відніс до валових витрат у І кварталі 2003 року, як безнадійну
дебіторську заборгованість, 3350100,00 грн., оскільки
підпунктом 5.2.8. пункту 5.2 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
визначено дві
самостійні підстави для віднесення до валових витрат сум
безнадійної заборгованості, в тому числі сум безнадійної
заборгованості, щодо яких сплинув строк позовної давності.
В касаційній скарзі ДПІ у Галицькому районі м. Львова просить
скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове
рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення та
неправильне застосування судами попередніх інстанцій
підпункту 5.2.8. пункту 5.2 ст. 5, підпункту 2.1.1 пункту 2.1
ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити скаргу
без задоволення, як необгрунтовану.
Заслухавши представників сторін, перевіривши правильність
застосування апеляційним господарським судом норм процесуального
права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить
до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Галицькому
районі м. Львова було проведено перевірку дотримання вимог
податкового та валютного законодавства Львівським обласним
радіотелевізійним передавальним центром за період з 2002 р. по
01.07.2003 р., за результатами якої складено акт від 16.02.2004 р.
N 60/23-2/01188744, на підставі якого прийняте податкове
повідомлення-рішення N 0000942320/0/04/23-2/01188744/4605 від
11.03.2004 р., про визначення позивачу податкового зобов'язання з
податку на прибуток в сумі 280670,00 грн., в тому числі
215900 грн. - основний платіж та штрафні (фінансові) санкції -
64770 грн.
Рішення контролюючого органу вмотивоване порушенням позивачем
підпункту 5.2.8. пункту 5.2 ст. 5, підпункту 12.1.1 пункту 12.1
ст.12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, оскільки останнім безпідставно віднесено до валових
витрат 3350,1 тис. грн. заборгованості, яка виникла за надані
послуги по трансляції українського теле-радіомовлення, і невірно
відображено їх у декларації, оскільки витрати такого роду
необхідно відображати в рядку 05.3 декларації - врегулювання
сумнівної (безнадійної) заборгованості.
Судом встановлено, що згідно замовлення Концерну РРТ за
N 10-4-330 від 21.06.1995 року про надання позивачем послуг по
трансляції українського теле-радіомовлення, яке було останнім
акцептоване, між сторонами виникли цивільно-правові
правовідносини.
Відповідно до останніх в період з 1995 року по 2000 рік
позивач надавав Концерну РРТ послуги по трансляції програм
українського теле-радіомовлення. Факт надання цих послуг позивачем
та прийняття їх Концерном РРТ підтверджується виставленими
позивачем та прийнятими Концерном РРТ до оплати рахунками, а також
актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2000 року,
згідно якого сума заборгованості Концерну РРТ перед позивачем на
вказану дату склала 10 218 829 грн. 48 коп.
10 січня 2000 року позивачем направлено вимогу Концерну РРТ
про сплату цієї заборгованості в порядку, передбаченому ст. 165 ЦК
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Суд встановив, що згідно відомостей головної книги за
2000-2002 роки, позивач продовжував надавати послуги Концерну РРТ
по трансляції програм українського теле-радіомовлення, а Концерн
РРТ в свою чергу здійснював розрахунки за надані послуги в період
2000-2002 року та частково погасив заборгованість, яка виникла до
01.01.2000 року.
У першому кварталі 2003 року заборгованість Концерну РРТ
перед позивачем склала 7 605 337,66 грн. Позивачем у першому
півріччі було включено до складу валових витрат 3350100,00 грн. з
вказаної заборгованості при існуванні загальної суми боргу в
розмірі 7605337 гривень.
Відповідно до декларації за перше півріччя 2003 року,
позивачем відображено дані витрати у рядках 05 (коригування
валових витрат) та 05.2. (самостійно виявлені помилки за
результатами минулих податкових періодів).
Із відмітки на вимозі позивача від 10.01.2000 року про сплату
заборгованості вбачається, що Концерн РРТ отримав дану вимогу
12 січня 2000 року. Строк виконання зобов'язання Концерну РРТ в
правовідносинах, які виникли між ним і позивачем, в силу ст. 165
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, чинного на вказаний час, визначений як десять
днів з дня отримання зазначеної вимоги.
Згідно ст. 76 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
право на позов
до Концерну РРТ виникло у позивача 22 січня 2000 року, а строк
позовної давності у відповідності до вимог ст. 71 цього Кодексу
закінчився 22 січня 2003 року.
Часткове погашення Концерном РРТ у 2000-2002 роках
заборгованості, яка виникли до 2000 року, не переривало перебігу
строку позовної давності у відповідності до вимог ст. 79
ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Згідно підпункту 5.2.8. пункту 5.2. ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
платник податку
має право відносити до складу валових витрат суми безнадійної
заборгованості в частині, що не були віднесені до валових витрат,
у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не
привели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості,
стосовно яких закінчився строк позовної давності.
Таким чином, вказаною нормою визначено дві самостійні
підстави для віднесення до валових витрат сум безнадійної
заборгованості.
З врахуванням спливу строку позовної давності 22.01.2003 р.
позивач повинен був віднести до складу валових витрат суми
заборгованості Концерну РРТ, по яких закінчився строк позовної
давності, у першому кварталі 2003 р., однак ці суми позивачем
віднесено до складу валових витрат у другому кварталі 2003 року.
Оскільки позивачем не було задекларовано в першому кварталі
суму заборгованості, по якій сплив строк позовної давності,
вказана сума віднесена до складу валових витрат у другому кварталі
2003 року та відображена в декларації за перше півріччя 2003 року,
в рядку 05 "коригування валових витрат", в тому числі 05.2
"самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових
періодів".
Зазначений порядок виправлення помилок згідно пункту 5.1
ст. 5, пункту 17.2 ст.17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
та наказу ДПА України "Про
затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємств та
Порядку її складання" від 29.03.2003 р. N 143 ( z0271-03 ) (z0271-03)
,
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.04.2003 р. за
N 271/7592, не є порушенням вимог норм податкового законодавства і
відповідно не тягне за собою притягнення до будь-якої
відповідальності.
Таким чином, висновок апеляційної інстанції про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення від 11.03.2004 р.
N 0000942320/0/04/23-2/01188744/4605, яким позивачу визначено суму
податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 280670 грн.,
обгрунтований та відповідає чинному законодавству.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про
порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Галицькому районі м. Львова залишити
без задоволення, а постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 16.09.2004 р. - без змін.