ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.02.2005 Справа N 7/332
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 14.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді - Кузьменка М.В.,
суддів: Васищака І.М., Палій В.М.,
за участю представника позивача О. Сотник (дов. від
16.12.04),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
приватного підприємства "Елтіз"
на рішення від 25 серпня 2004 року господарського суду
Запорізької області
у справі N 7/332
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
"ГЕРА-2003"
до приватного підприємства "Елтіз"
про стягнення 238 962,33 рос. руб. (43658,42 грн.),
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 25 серпня 2004 року господарського суду
Запорізької області (суддя Н. Кутищева) позов задоволено частково
та стягнуто з відповідача на користь позивача 225 000 рос. руб.
(еквівалент 41107,50 грн.) збитків, 13 500 рос. руб. (еквівалент
2 466,45 грн.) пені та судові витрати; в іншій частині позову
відмовлено.
Приватне підприємство "Елтіз" просить рішення скасувати з
підстав неправильного застосування господарським судом приписів
статей 4-2, 4-3, 4-7, 22, 24, 27, 32, 33, 34, 35, 38, 65, 86
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
направити справу на новий розгляд.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕРА-2003" проти
доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить
відмовити.
Представник відповідача з'явився в судове засідання без
довіреності на представництво юридичної особи в господарських
судах.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
До господарського суду подано позов, предметом якого є вимога
про стягнення грошових сум з підстав невиконання зобов'язання, що
виникло з договору.
Господарським судом встановлено, що між сторонами було
укладено договір купівлі-продажу від 11 лютого 2004 року N 08/04,
відповідно до умов якого відповідач зобов'язався передати у
власність позивачу трансформатори ТСЗ630/10 10/0,4 та
ТСЗ-630/10 6/0,4, які повинні відповідати вимогам стандартів, а
позивач прийняти та оплатити товар по зазначеній в договорі ціні
та кількості (пункти 1.1.3, 1.1.4, 1.1.7, 1.1.8).
Сторони в спірному договорі визначили строк поставки товару,
а саме 40 днів з моменту передплати, а в подальшому, згідно
додаткової угоди N 1 від 15 квітня 2004 року, збільшили цей строк
до 90 днів також з моменту передплати.
Пунктом 2.3.1 спірного договору встановлено порядок
розрахунків: 50% вартості - авансовий платіж та 50% - по факту
проведення митного оформлення товару.
При цьому пунктами 2.3.2, 2.3.3 сторони передбачити, що
валютою платежу є російський рубль, а формою оплати - платіжне
доручення. До того ж згідно правил Інкотермс-2000 сторони
визначили місце передачі товару (FCA) - м. Запоріжжя.
На виконання спірного договору позивачем на розрахунковий
рахунок відповідача перераховано авансовий платіж у розмірі
225 000 рос. руб., що підтверджується платіжним дорученням від
18 березня 2004 року N 4.
З матеріалів справи вбачається, що в передбачений договором
термін, а саме до 17 червня 2004 року, відповідач свої
зобов'язання по поставці товару не виконав: повідомлення про
готовність товару до передачі позивачу не надсилалось, докази
виклику представника позивача (пункт 2.3.1) та підтверджуючі факти
передачі товару перевізнику на до суду не надані.
Відповідно до приписів статті 193 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
суб'єкти господарювання та інші учасники
господарських відносин повинні виконувати господарські
зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових
актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання
зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно
ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних
для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси
другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських
санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Виходячи з того, що на час розгляду справи відповідач своїх
зобов'язань належним чином не виконав, господарським судом вірно
застосовані правила статей 525, 526 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, відповідно до яких зобов'язання повинні виконуватися
належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу,
інших актів цивільного законодавства тощо і одностороння відмова
від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається,
якщо інше не встановлено договором або законом.
Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив
зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати
зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено
законом або договором, або управнена сторона відмовилася від
прийняття виконання зобов'язання (пункт 3 статті 193
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
).
До того ж згідно з вимогами статті 693 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
якщо продавець, який одержав суму попередньої
оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має
право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми
попередньої оплати.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 4 листопада
2003 року позивач відмовився від прийняття виконання відповідачем
простроченого зобов'язання та вимагав повернення суми передплати.
Таким чином, господарські суди дійшли правомірного висновку
про стягнення з відповідача збитків, що складають неповернуту суму
передплати.
Статтею 224 Господарського кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив
господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення
господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки
суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками
розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або
пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які
управнена сторона одержала б у разі належного виконання
зобов'язання або додержання правил здійснення господарської
діяльності другою стороною.
Отже, господарський суд дійшли обґрунтованого висновку про
стягнення пені за період з 17 червня по 7 липня 2004 року у
розмірі 13 500 рос. руб. (2 466,45 грн.)
Окрім того, господарськими судами правомірно відмовлено в
частині стягнення трьох процентів річних, оскільки у даному
випадку відсутні грошові зобов'язання відповідача перед позивачем,
які передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції,
колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її
обставини були встановлені господарськими судами на підставі
всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів,
висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна
юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і
процесуального права.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 25 серпня 2004 року господарського суду
Запорізької області в справі N 7/332 залишити без змін, а
касаційну скаргу приватного підприємства "Елтіз" без задоволення.
Виконання рішення від 25 серпня 2004 року в справі N 7/332
поновити.