Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т.Б. Дроботової –головуючого

Н.О. Волковицької

Г.М. Фролової

за участю представників:

позивача - Козлович С.М. –дов. від 08.06.2004

року

Відповідача - не з’явилися (про час і місце слухання

справи повідомлені належним чином)

Розглянувши у відкритому Чугуївської об’єднаної державної

судовому засіданні податкової інспекції у Харківській

касаційну скаргу області

на постанову Харківського апеляційного господарського

суду від 25.11.2004 року

у справі № А-03/298-04 господарського суду

Харківської області

за позовом Дочірнього підприємства “Фландерс-

Інвест”

до Чугуївської об’єднаної державної

податкової інспекції у Харківській

області

Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В:

У судовому засіданні 31.05.2005 року було оголошено перерву на 21.06.2005 року на 12 год. 10 хв. У даному судовому засіданні були присутні:

- від позивача - Недашковський В.М. –дов. від 08.06.2004 року, Козлович С.М. –дов. від 08.06.2004 року;

- від відповідача - Кожушкова Л.А. –дов. від 09.03.2005 року.

В вересні 2004 року Дочірнє підприємство “Фландерс-Інвест” звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Чугуївської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Чугуївської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 16.08.2004 року № 0000222310/0, яким згідно з підпунктами “б”, “в” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) , відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 403 769, 00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта від 16.08.2004 року (доповнення до акта перевірки від 11.08.2003 року) про результати документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету суми податку на додану вартість Дочірнім підприємством “Фландерс-Інвест” за червень 2003 року, яким встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , в результаті чого зменшено від’ємне значення по податку на додану вартість за червень 2003 року на суму 1 403 769, 00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що прийняте Чугуївською державною податковою інспекцією у Харківській області податкове повідомлення-рішення не відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи. Зокрема, позивач зазначає, що відповідач допустив неправильне застосування приписів пункту 1.32 статті 1, підпунктів 8.1.2, 8.1.3, 8.1.4 пункту 8.1, підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (334/94-ВР) та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) .

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.10.2004 року (суддя Подобайло З.Г.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.11.2004 року (судді: Кравець Т.В. –головуючий, Гончар Т.В., Шутенко І.А.), позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Чугуївської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 16.08.2004 року № 0000222310/0 про завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1 403 769, 00 грн. за червень 2003 року. Стягнуто з Чугуївської державної податкової інспекції у Харківській області на користь Дочірнього підприємства “Фландерс-Інвест” 85, 00 грн. державного мита та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Мотивуючи судові рішення, господарські суди з посиланням на підпункти 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , пункт 1.32 статті 1, підпункти 8.1.2, 8.1.3, 8.1.4 пункту 8.1, підпункт 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (334/94-ВР) , зазначили, що здійснена перевірка та складання доповнення до акта від 16.08.2004 року, на підставі якого прийнято оскаржуваний акт з посиланням на довідку Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 3044/23-4/0302/30575865, та яка складена ще у листопаді 2003 року, якою підтверджена господарська операція позивача з контрагентом щодо придбання садового будинку, здійснення розрахунків та включення Товариством з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія” податку на додану вартість до податкових зобов’язань за березень, квітень 2003 року, здійснено відповідачем безпідставно та в порушення підпункту “а” пункту 3 Указу Президента України № 817/98 від 23.07.1998 року (817/98) , що свідчить про неналежне виконання його посадовими особами своїх службових обов’язків. Крім того, суд зазначає, що оскаржений акт прийнято у невідповідності приписам підпункту 6.1.6 пункту 6.1 статті 6 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) , оскільки вказаною нормою передбачено прийняття податкового повідомлення-рішення лише у разі здійснення контролюючим органом відповідно до статті 4 вказаного вище Закону (2181-14) донарахування сум податків, а не у разі виявлення завищення сум бюджетного відшкодування.

Не погоджуючись з постановою, Чугуївська об’єднана державна податкова інспекція у Харківській області звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.11.2004 року по справі № А-03/298-04, в якій просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: пункту 1.32 статті 1, підпунктів 8.1.2, 8.1.3, 8.1.4 пункту 8.1, підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (334/94-ВР) , підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) . Зокрема, заявник вважає, що перевіркою встановлено, що придбання садового будинку з надвірними будівлями не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, а тому невірно застосовано підпункт 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , так як в даному випадку податки сплачені з таким придбанням відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судових засіданнях, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, на підставі акта перевірки від 11.08.2003 року та доповнення до акта перевірки від 16.08.2004 року, яким встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , зменшено від’ємне значення по податку на додану вартість за червень 2003 року на суму 1 403 769, 00 грн.

Господарськими судами також встановлено, що позивачем був укладений договір купівлі-продажу б/н від 06.03.2003 року з Товариством з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія”. Згідно вказаного вище договору позивач придбав садовий будинок з надвірними будівлями вартістю 8 424 000, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість 1 404 000, 00 грн. Оплата за садовий будинок здійснена платіжними дорученнями від 01.04.2003 року № 108 на суму 2 808 394, 29 грн., від 07.04.2003 року № 113 на суму 2 880 630, 00 грн., від 30.05.2003 року № 152 на суму 2 734 975, 71 грн. Придбання садового будинку також підтверджується податковими накладними Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія” від 01.04.2003 року № 178 на суму 2 808 394, 29 грн., в тому числі податок на додану вартість 468 065, 71 грн., від 07.04.2003 року № 179 на суму 2 880 630, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість 480 105, 00 грн., від 10.04.2003 року № 180/1 на суму 2 734 975, 70 грн., в тому числі податок на додану вартість 455 829, 28 грн. Судом також встановлено, не заперечується та не спростовано відповідачем, що позивач згідно з договором оренди приміщення від 12.03.2003 року № 3-АК передав садовий будинок з надвірними будівлями в оренду, отримував орендну плату, про що свідчать акти прийняття-здачі робіт (надання послуг) з.04.2003 року по серпень 2004 року, виписки банку тощо.

Задовольняючи позовні вимоги господарські суди зокрема зазначили, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято у невідповідності приписам підпункту 6.1.6 пункту 6.1 статті 6 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) , оскільки вказаною нормою передбачено прийняття податкового повідомлення-рішення лише у разі здійснення контролюючим органом відповідно до статті 4 вказаного вище Закону (2181-14) донарахування сум податків, а не у разі виявлення завищення сум бюджетного відшкодування. Крім того, господарські суди також зазначають, що при проведенні перевірки відповідач припустився помилки при застосуванні норм матеріального права –пункту 1.32 статті 1, підпунктів 8.1.2, 8.1.3, 8.1.4 пункту 8.1, підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (334/94-ВР) , підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) і, відповідно, прийняте на підставі таких матеріалів перевірки спірне податкове-повідомлення-рішення є незаконним.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій, вважає що вони зроблені в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

У відповідності до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (334/94-ВР) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Однак, з огляду на вказані вище положення законодавства, при прийнятті рішення та постанови господарські суди не врахували та не надали належної оцінки тим обставинам справи, що договір купівлі-продажу садового будинку був укладений 06.03.2003 року, оплата за цим договором була здійснена у квітні 2003 року, що підтверджується платіжними дорученнями, податковими накладними тощо, в той час, як акт перевірки, на підставі якого було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, складений за червень 2003 року. Крім того, судами також не звернуто увагу та не надано належної оцінки тому, що договір оренди садового будинку був укладений 12.03.2003 року і за цим договором проводилась оплата.

Також не надано належної оцінки тому факту, що контрагент позивача включив відповідно податок на додану вартість до податкових зобов”язань за березень, квітень 2003 року.

Крім того, слід зазначити, що судами не з”ясовано, які саме суми були зазначені позивачем у податкових деклараціях з податку на додану вартість за березень-травень 2003 року.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Виходячи з вказаного вище, враховуючи суть спору, матеріали справи свідчать про не з’ясування судом всіх обставин та не дослідження всіх доказів, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення” (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки, передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 43, 111-5, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2004 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.11.2004 року у справі № А-03/298-04 господарського суду Харківської області скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Касаційну скаргу Чугуївської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області задовольнити частково.