ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.01.2005 Справа N 4/147
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л.
за участю представників сторін:
позивача - Потолап В.Г.,
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Хустської міської ради
на постанову від 02.06.2004 Львівського апеляційного
господарського суду
у справі N 4/147
за позовом ЗАТ "Хустський м'ясокомбінат"
до Хустської міської ради
про визнання недійсним рішення відповідача від 31.01.2003
N 148 в частині включення до переліку об'єктів, призначених до
продажу з аукціону, магазину "М'ясо" по вул. Духновича, 9 в
м. Хусті та про зміну способу приватизації об'єкта з аукціону на
викуп В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Закарпатської області від
24.12.2003 (суддя Журавчак Л.С.) позов задоволено частково -
оспорюване рішення визнано частково недійсним у зв'язку з його
невідповідністю вимогам п.51 Закону України "Про Державну програму
приватизації на 2000-2002 р.р." ( 1723-14 ) (1723-14)
та порушенням права
позивача на викуп орендованих приміщень, яке набуто шляхом
здійснення орендарем за згодою орендодавця та за рахунок власних
коштів невідокремлюваних поліпшень орендованих приміщень магазину
"М'ясо" на суму більше 25% залишкової вартості приміщень, а в
іншій частині позову провадження у справі припинено на підставі
п.1 ч. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду на
непідвідомчість господарському суду вимог про зміну способу
приватизації комунального майна.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
02.06.2004 (судді: Мельник Г.І., Новосад Д.Ф., Михалюк О.В.)
рішення залишено без змін з тих же підстав.
Хустська міська рада у поданій касаційній скарзі просить
постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові,
оскільки вважає, що згідно п.6.11 договору оренди від 05.01.99 всі
поліпшення, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які
неможливо відокремити без заподіяння шкоди об'єкту, переходять у
власність орендодавця, а капітальний ремонт орендованих приміщень
магазину позивач здійснював без згоди власника - Хустської міської
ради.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної
інстанції та заслухавши присутніх у засіданні представника
позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача
підлягає частковому задоволенню, а рішення та постанова -
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду Закарпатської області з наступних підстав.
На спірні приватизаційні відносини, пов'язані зі здійсненням
позивачем невідокремлюваних поліпшень орендованих нежитлових
приміщень та встановленням органом місцевого самоврядування за
оспорюваним рішенням конкурентного способу приватизації
комунального майна (аукціон), поширюється дія ч.2 ст. 19
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 7, 11 Закону України
"Про приватизацію невеликих державних підприємств" ( 2171-12 ) (2171-12)
, що
не враховано належним чином судом при вирішенні даного спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади та органи місцевого самоврядування
зобов'язані діяти лише на підставі. в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Судом першої інстанції при прийнятті первісного рішення з
врахуванням оцінки умов договору оренди від 05.01.99 N 32,
листа-дозволу представництва ФДМ України в м. Хуст від 14.03.2002
N 193, аудиторського висновку від 05.12.2003 та інших наявних у
справі доказів встановлено проведення позивачем за згодою
орендодавця невідокремлюваних поліпшень орендованих приміщень
вартістю, яка перевищує 25% експертної вартості орендованого
майна. Зазначені обставини підтверджено судом апеляційної
інстанції.
Однак, судами попередніх інстанцій при розгляді спору не
враховано, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про приватизацію
невеликих державних підприємств" ( 2171-12 ) (2171-12)
місцеві Ради
затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів,
які перебувають у комунальній власності і підлягають продажу на
аукціоні, за конкурсом або шляхом викупу. Включення об'єктів малої
приватизації до зазначених переліків здійснюється відповідно до
Державної та місцевих програм приватизації з ініціативи
відповідних органів приватизації або покупців. Зазначеної правової
позиції також дотримується Верховний Суд України при перегляді в
касаційному порядку рішень у справах даної категорії за участю
місцевих рад і державних органів приватизації (постанови від
04.02.2003 у справі N 17-6-3/02-1980 ( v1980700-03 ) (v1980700-03)
та від
01.06.2004 у справі N 11/68-03), вказуючи, зокрема, про
обов'язковість прийняття державним органом приватизації (ФДМ
України) або місцевими радами рішення про затвердження переліків
об'єктів групи "А", які підлягають приватизації певним способом
(аукціон, конкурс, викуп), а також про те, що статтею 11 Закону
України "Про приватизацію невеликих державних підприємств"
( 2171-12 ) (2171-12)
конкретно визначено випадки, коли в орендаря виникає
право викупу майна, стосовно якого є рішення про приватизацію.
Слід також зазначити про обов'язковість врахування судом при
новому розгляді спору приписів абзацу 1 п.5 мотивувальної частини
та пунктів 1 і 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду
України від 13.12.2000 N 14-рп/2000 ( v014p710-00 ) (v014p710-00)
у справі
N 1-16/2000, згідно яких доцільність застосування того чи іншого
способу приватизації визначається органом приватизації самостійно,
окрім випадків, визначеним законами.
Зокрема, викуп застосовується у випадках, передбачених ст. 11
Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств"
( 2171-12 ) (2171-12)
та іншими законами, і є в такому разі обов'язковим для
органів приватизації та органів, які затверджують переліки
об'єктів малої приватизації.
Водночас пропозиція покупця щодо способу приватизації
підлягає розгляду у визначений законом строк, але вона не є
обов'язковою для органів, які визначають або затверджують переліки
об'єктів малої приватизації, за винятком випадків, передбачених
ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних
підприємств" ( 2171-12 ) (2171-12)
та іншими законами.
Положення частини п'ятої статті 7 Закону України "Про
приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"
( 2171-12 ) (2171-12)
слід розуміти так, що органи приватизації зобов'язані
розглянути подані покупцями заяви та, у разі відсутності
встановлених цим Законом підстав для відмови у приватизації,
включити конкретне підприємство до переліку об'єктів, що
підлягають приватизації у встановлений спосіб, або прийняти
рішення про відмову в приватизації.
Включення підприємства до іншого, ніж пропонує покупець,
переліку об'єктів приватизації не може розглядатися як відмова у
приватизації.
Разом з тим судами також залишено поза увагою умови п.6.11
договору оренди від 05.01.99 N 32, згідно якого всі поліпшення,
здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які неможливо
відокремити без заподіяння шкоди об'єкту, переходять у власність
орендодавця.
Водночас касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі
ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
доручити суду першої інстанції
вирішити питання про наявність чи відсутність порушення
оспорюваним рішенням від 31.01.2003 прав орендаря як обов'язкову
передумову для визнання цього рішення недійсним, врахувавши
встановлені судом обставини виконання підрядних робіт з поліпшення
орендованого майна в сумі 14439,60 грн. в лютому-квітні 2003 р. за
актом N 1-1, тобто вже після прийняття оспорюваного рішення про
визначення способу приватизації об'єкта оренди шляхом його продажу
на аукціоні.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судами першої та апеляційної
інстанції усупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надано ретельної правової оцінки, а
згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над
іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин
справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної
оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає
направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування інших
обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення
спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Хустської міської ради задовольнити
частково.
Рішення господарського суду Закарпатської області від
24.12.2003 та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 02.06.2004 у справі N 4/147 скасувати з передачею справи
на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.