ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.01.2005 Справа N 9/721
(Постанову залишено без змін постановою
Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 05.04.2005)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Щотки С.О., суддів: Подоляк О.А., Семчука В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
ПП Гладія О.П. та ПП Грінкевича А.В. на постанову від
23.09.2004 р. Житомирського апеляційного господарського суду у
справі N 9/721 за позовом ТОВ "Новинка" (далі - Товариство)
до ПП Грінкевича А.В.; ПП Гладія О.П. про визнання договору
недійсним за участю представників: від позивача - К., М., від
відповідача-1 - Г., К. від відповідача-2 - не з'явились,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Хмельницької області від
07.04.2004 р. в позові відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
23.09.2004 р. скасовано рішення господарського суду Хмельницької
області від 07.04.2004 р., позов задоволено: на підставі ч. 1
ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
визнано недійсним укладений
01.10.2003 р. між відповідачами договір суборенди приміщень
комп'ютерного клубу "EXTREAM", площею 90 кв. м, що знаходяться за
адресою: м. Хмельницький, вул. Інститутська, 20/1, та в порядку
ч. 2 ст. 59 ЦК УРСР припинено дію договору на майбутнє; на
підставі ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР зобов'язано ПП Грінкевича А.В.
передати приміщення комп'ютерного клубу ПП Гладію О.П.
Не погоджуючись з постановою, ПП Грінкевич А.В. та
ПП Гладій О.П. звернулись до Вищого господарського суду України з
касаційними скаргами, в яких просять її скасувати, а рішення
місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скарги
порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським
судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши
матеріали справи, оцінивши доводи касаційних скарг, перевіривши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України прийшла до висновку, що касаційні скарги підлягають
задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами,
01.10.2002 р. між Товариством (орендодавець) та ПП Гладій О.П.
(орендар) укладено договір оренди приміщень.
В подальшому, 01.10.2003 р. між ПП Гладій О.П. (орендодавець)
та ПП Грінкевич А.В. (орендар) укладено договір суборенди
приміщень, які є об'єктом оренди за договором від 01.10.2002 р.
Приймаючи рішення про відмову в позові про визнання договору
суборенди від 01.10.2003 р. недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
(ст. 215 ЦК України) як такого, що не відповідає
положенням ст. 267 ЦК УРСР, у зв'язку із ненаданням наймодавцем
згоди на передачу майна в піднайом та відсутності відповідного
положення про можливість такої передачі в договорі оренди від
01.10.2002 р., місцевий господарський суд виходив з того, що до
відносин сторін підлягає застосуванню норма ст. 22 Закону України
"Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
(надалі - Закон про оренду), відповідно до положень якої орендар
має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме
індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання,
транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не
передбачено договором оренди.
Приймаючи постанову про скасування рішення та про задоволення
позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що до
відносин сторін підлягає застосуванню норма ст. 267 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до положень якої здавання наймачем
найнятого майна в піднайом дозволяється лише за згодою наймодавця,
якщо інше не передбачено законом або договором.
Закон про оренду безпосередньо поширює свою дію на відносини
щодо передачі на підставі договору в строкове і платне володіння і
користування лише майна, що є державною або комунальною власністю,
і не спрямований на пряме регулювання відносин щодо майна інших
форм власності.
Тому відносини сторін за договором оренди майна, що не є ні
державною, ні комунальною власністю, крім умов договору, повинні
регулюватися положеннями статей 256-276 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Частиною першою пункту четвертого статті 1 Закону про оренду
( 2269-12 ) (2269-12)
передбачена лише можливість застосування норм
названого Закону до оренду майна інших форм власності, якщо інше
не передбачено законодавством та договором оренди.
Це означає, що сторони договору оренди майна інших форм
власності можуть обумовити в договорі про незастосування
зазначеного Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
до їх договірних відносин. Але,
якщо така умова в договорі відсутня, то Закон про оренду може
застосовуватися.
Тобто його безпосереднє застосування до відносин оренди
майна, що не є ні державною, ні комунальною власністю, обумовлене
названим положенням частини першої пункту четвертого статті 1
цього Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Тому оренда майна будь-якої форми власності, як різновид
майнового найму, регулюється положеннями як ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
так і Закону про оренду ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Норми цивільно-правового інституту "Майновий найом"
(статті 256-276 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
і норми Закону про оренду
( 2269-12 ) (2269-12)
узгоджуються між собою, крім положень щодо істотних
умов договору та порядку передачі майна в піднайом і суборенду.
Відповідно до статті 267 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
здавання
наймачем найнятого майна в піднайом дозволяється лише за згодою
наймодавця, якщо інше не передбачено законом або договором.
Отже, норма статті 267 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
щодо здавання
майна в піднайом тільки за згодою наймодавця не є імперативною.
Вона допускає, що інший порядок може бути передбачено законом або
договором.
На час укладання оспорюваного договору і на дату ухвалення у
справі судових рішень законом, що передбачає інший порядок
здавання майна в піднайом, є Закон про оренду ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Згідно з пунктом другим статті 22 Закону про оренду
( 2269-12 ) (2269-12)
орендар має право передати в суборенду нерухоме та
інше окреме індивідуально визначене майно, якщо інше не
передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у
суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.
Договори оренди і суборенди умови про незастосування Закону
про оренду ( 2269-12 ) (2269-12)
не містять, а тому відносини за цими
договорами одночасно регулюються нормами статей 256-276 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
і положеннями названого Закону.
Тобто, зазначені договірні відносини безпосередньо
регулюються нормами ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, а норми Закону про оренду
( 2269-12 ) (2269-12)
в даному випадку виконують роль субсидіарних
(додаткових) та підлягають застосуванню до відносин сторін.
Відтак, апеляційний господарський суд неправильно застосував
щодо встановлених фактів норми матеріального права, що призвело до
прийняття постанови, яка не відповідає вимогам закону, та
необґрунтованого скасування рішення місцевого господарського суду,
який надав належну юридичну оцінку доказам, правильно встановив
фактичні обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін і
постановив законне та обґрунтоване рішення.
У зв'язку з цим постанова суду апеляційної інстанції підлягає
скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги ПП Гладія О.П. та ПП Грінкевича А.В.
задовольнити.
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
23.09.2004 р. у справі N 9/721 скасувати.
Рішення господарського суду Хмельницької області від
07.04.2004 р. залишити без змін.