ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.01.2005 Справа N 17/206д
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 14.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Михайлюка М.В., Невдашенко Л.П., Дунаєвської Н.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Управління головного Каховського магістрального каналу
на постанову від 27.10.2004 Запорізького апеляційного
господарського суду
у справі N 17/206д господарського суду Запорізької області
за позовом Управління головного Каховського магістрального
каналу
до Обласного комунального підприємства "Запоріжжяводоканал"
про спонукання відповідача укласти договір у редакції
позивача
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Романов О.А., Токарев В.Г., Цилинко М.І.
- відповідача Новосад В.М., Скворцова О.О.
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2004 року управління головного Каховського
магістрального каналу звернулося до господарського суду
Запорізької області з позовом про спонукання обласного
комунального підприємства "Запоріжжяводоканал" укласти договір.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
27.05.2004 (суддя Шевченко Т.М.) в позові відмовлено, з посиланням
на те, що позивач не надав суду нормативного та документального
обґрунтування заявлених вимог, не вказав, на підставі якого
законодавчого акту відповідач повинен брати на себе такі
обов'язки, не надав суду документів, які б свідчили про надання
відповідачу послуг, перелічених у тексті договору.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
27.10.2004 р. (головуючий Коробка Н.Д., судді Кагітіна Л.П.,
Хуторной В.М.) вказане рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що винесені при
неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального
права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та
на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши
правильність застосування господарським судом норм матеріального і
процесуального права суд вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що
24.12.2002 р. між сторонами у справі було укладено договір б/н про
подачу води несільськогосподарським споживачам, за умовами якого
позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги з постійної
подачі води в канал Р9 до насосної станції 1-го підйому.
Строк дії договору було встановлено до 31.12.2003 р.
Листом N 08/39 від 21.01.2004 позивач повідомив відповідача
про неможливість пролонгації цього договору та направив проект
нового договору для погодження та підписання.
Відповідач у листі N 01/118 від 09.02.2004 р. погодився із
неможливістю пролонгації договору від 24.12.2002 р., однак
відмовився від укладення нового договору, оскільки він не
відповідає чинному законодавству.
В зв'язку з цим позивач звернувся до суду про спонукання
відповідача укласти догові р. В обґрунтування необхідності та
обов'язковості укладення договору позивач посилається на п. 13
Постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. N 1743
( 1743-2002-п ) (1743-2002-п)
"Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів
України від 29 липня 1999 року N 1379", якою затверджено Перелік
платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами та
організаціями, що належать до сфери управління Державного комітету
по водному господарству, на замовлення юридичних і фізичних осіб.
Предметом послуг, передбачених п.13 вказаної Постанови
( 1743-2002-п ) (1743-2002-п)
, як зазначили суди попередніх інстанцій, є подача
води водокористувачам із водного об'єкту (меліоративних систем,
водних джерел, каналів), підключених до меліоративної мережі в
існуючих точках водовиділу.
Відповідач же, як встановили суди, не підключений до такої
точки водовиділу (насосної станції або гідротехнічної споруди) та
самостійно здійснює забір води з каналу Р-9 і несе витрати на
утримання насосної станції, а отже відсутні правові підстави для
укладення договору про надання платних послуг.
Окрім цього, колегія суддів апеляційного господарського суду
зазначила, що саме формулювання предмету послуги в договорі є
невірним, а саме: постійна подача води в канал Р-9 до насосної
станції 1-го підйому споживача, в той час коли п.13 Постанови
( 1743-2002-п ) (1743-2002-п)
передбачає подачу води з точок водовиділу.
При цьому, відповідно до Переліку робіт з меліорації земель,
фінансування яких здійснюється з Державного бюджету ( z0492-01 ) (z0492-01)
,
затвердженого спільним наказом Міністерства фінансів України,
Міністерства економіки України та Міністерства екології України
від 02.04.2001 р. N 137/154/69 ( z0491-01 ) (z0491-01)
, експлуатація каналу
та підтримка його в належному стані належить до прямих обов'язків
Управління головного Каховського магістрального каналу.
Частина 1, 4 п. 1 цього Переліку ( z0492-01 ) (z0492-01)
передбачає, що
експлуатація зрошувальних, осушувальних каналів та відкритих
колекторів, експлуатація насосних станцій (подача води
магістральними та міжгосподарськими каналами до точок водовиділу
користувачам (видатки на електроенергію), поточний ремонт
приміщень насосних станцій, техобслуговування, поточний ремонт
енергетичного обладнання та засобів обліку електроенергії,
техобслуговування, ремонт, заміна гідромеханічного обладнання та
засобів обліку води), здійснюються за рахунок державного бюджету.
Отже, враховуючи, що фінансування витрат до точок водовиділу
(подачі води в канал) повинно здійснюватися за рахунок Державного
бюджету за кодом "Експлуатація загальнодержавних та
міжгосподарських державних меліоративних систем", подача води з
точок водовиділу водокористувачам є платною в тому випадку, як
зазначили суди, коли водокористувачі приєдналися до точки
водовиділу насосної станції Держводгоспу. Вказана послуга
надається лише за замовленням водокористувачів із здійсненням їх
підключення до водопостачання, на що видаються технічні умови.
Разом з цим, суди першої та апеляційної інстанцій,
встановили, що в пункті 2.2 проекту договору запропонованого
позивачем, передбачено, що постачальник бере на себе затрати з
подачі води: утримання обладнання, гідротехнічних споруд та ін.
Хоча в калькуляції при розрахунку вартості 1 куб. м. перекачаної
води на 2004 р. (а.с. 18) взяті експлуатаційні витрати, що
складаються саме з капітального ремонту, поточного ремонту
обладнання, амортизаційні відрахування, тощо.
З огляду на викладене, попередні судові інстанції дійшли
висновку, що між сторонами відсутні відносини, які підпадають під
Перелік ( z0492-01 ) (z0492-01)
платних послуг, які можуть надаватися
бюджетними установами та організаціями, що належать до сфери
управління Державного комітету по водному господарству, на
замовлення юридичних і фізичних осіб. Позивач не може надавати
відповідачу послуги з подачі води з меліоративної мережі, каналів
та інших водних джерел на полив зрошуваних або зволоження осушених
земель, промислові і комунальні потреби, полив городів, садів і
богарних земель, оскільки відповідач самостійно здійснює забір
води для задоволення потреб вторинних користувачів.
Посилання позивача на те, що план забору води, який подав
відповідач, є своєрідним виявленням зацікавленості в укладенні
договору, апеляційним судом не взято до уваги, оскільки це є план
саме забору води, а не план на його подачу і він носить
інформаційний характер.
Також суд не прийняв до уваги посилання позивача на те, що
насосна станція відповідача є станцією 2-го підйому, оскільки це
спростовується матеріалами справи. Так, в дозволі на спеціальне
водокористування (а.с. 44) зазначено, що водозабірна споруда
відповідача є насосною станцією 1-го підйому, розташована на
ПК 100 + 30 каналу Р-9.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про
відсутність законодавчо обґрунтованих підстав для задоволення
позову.
Щодо доводів касаційної скарги, то вони не заслуговуються на
увагу, оскільки спростовуються вищевикладеним, а в силу вимог
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти їх.
Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права.
Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла висновку, що постанова Запорізького
апеляційного господарського суду є обґрунтованою і відповідає
чинному законодавству, а тому підстав для її скасування не
вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
27.10.2004 р. залишити без змін, а касаційну - скаргу без
задоволення.