ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.01.2005 Справа N 12/139в
Вищий господарський суд України у складі: <...>
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "А" на постанову від
19.10.2004 р. Донецького апеляційного господарського суду у справі
N 12/139в господарського суду Донецької області за позовом
Комунального підприємства "У" до Товариства з обмеженою
відповідальністю "А" про звільнення приміщення В С Т А Н О В И В:
У березні 2004 р. КП "У" звернулося до господарського суду
Донецької області з позовом до ТОВ "А" про звільнення орендованого
приміщення, в зв'язку з закінченням строку його дії. Рішенням
господарського суду Донецької області від 12.07.2004 р. в
задоволенні позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
19.10.2004 р. вказане рішення суду скасовано, позов задоволено
повністю та зобов'язано відповідача звільнити нежитлове приміщення
площею 16,52 кв. м, яке розташоване за адресою...
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач звернувся
до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить її скасувати як таку, що винесена при неправильному
застосуванні норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної
скарги та проаналізувавши, на підставі встановлених в ній
фактичних обставин, правильність застосування господарським судом
норм матеріального і процесуального права колегія суддів вважає,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як встановив господарський суд Донецької області,
01.07.2003 р. між сторонами у справі було укладено договір оренди,
згідно з умовами якого позивач передав, а відповідач отримав в
тимчасове користування нежитлове приміщення площею 16,52 кв. м за
адресою: ... для розміщення магазину.
Термін дії договору за згодою сторін визначено до
31.12.2003 р. (п. 10.1 договору). У п. 10.4 договору сторони
передбачили, що однією з умов припинення дії договору є закінчення
строку, на який його було укладено.
При вирішення даного спору суд дійшов висновку, що вказаний
договір за своєю правовою природою належать до договору оренди і
між сторонами після укладення такого договору виникли
зобов'язальні відносини з оренди майна, що є комунальною власністю
і регулюються Законом України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
У ст. 17 зазначеного Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
передбачено, що у
разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну
умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення
терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий
термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Аналогічну умову було також передбачено в п. 10.5 договору.
У зв'язку з цим, як встановив суд першої інстанції, позивач
30.12.2003 р. за N 519 направив відповідачу заяву про припинення
договору оренди від 01.07.2003 р., згідно з якою повідомив
останнього про свій намір не продовжувати дію цього договору та
просив звільнити орендоване приміщення. Також позивач в зазначеній
заяві вказував, що не має на майбутнє наміру здавати спірне
приміщення в оренду.
Вказана заява була надіслана цінним листом, що
підтверджується описом вкладення та штампом поштового відділення,
копія якого додана до справи.
Однак, згідно з відповідями поштових відділень, вказаний лист
відповідачу вручений не був, а сам лист було повернуто у
м. Красноармійськ у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
За таких обставин та враховуючи, що позивач не довів
відповідачу свого наміру не продовжувати договір оренди місцевий
господарський суд відмовив в позові та визнав договір
пролонгованим. При цьому, суд зазначив, що наявність заяви про
такий намір передбачає не тільки її формальне проголошення, а і
доведення цього наміру до відома іншій стороні за договором.
Між тим, Донецький апеляційний господарський суд не погодився
з таким висновком суду першої інстанції та зазначив, що Закон
України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
не містить вказівок на те, яким саме чином сторони повинні
виявляти волю щодо припинення дії договору. Також цей Закон не
містить і норм, які б вимагали обов'язкового доказування факту
отримання іншою стороною будь-яких письмових повідомлень про
припинення дії договору після закінчення його терміну дії.
А тому апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд
першої інстанції безпідставно не взяв до уваги заяву позивача від
30.12.2003 р. N 519 про намір припинити договір, оскільки
наявність такої заяви доводить волевиявлення позивача не
продовжувати дію договору оренди. Крім того, в матеріалах справи є
опис вкладення у цінний лист з відміткою відділення поштового
зв'язку від 02.01.2004 р. (а. с. 5), що доводить намір позивача
повідомити відповідача про припинення дії договору оренди. Такий
намір позивача також підтверджено довідками відділення поштового
зв'язку, які містяться в матеріалах справи.
За таких обставин, колегія суддів Донецького апеляційного
господарського суду дійшла висновку, що позивач належним чином
довів та обґрунтував свої позовні вимоги, як це передбачено
статтями 32, 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а тому задовольнила
позов. Спір, стосовно спонукання орендодавця продовжити дію
договору може бути предметом окремого судового розгляду і не
впливає на вирішення даної справи по суті.
Доводи скаржника щодо неповідомлення його про час і місце
судового засідання в апеляційній інстанції не знайшли свого
підтвердження, оскільки на звороті Ухвали від 06.08.2004 р. про
прийняття справи до апеляційного провадження, в якій зазначено
відомості про час і місце розгляду справи міститься належне
підтвердження її відправки відповідачу 09.08.2004 р. Окрім цього,
суд апеляційної інстанції визнав можливим розгляд справи без
участі представників сторін.
Щодо інших доводів касаційної скарги, то вони не заслуговують
на увагу, оскільки спростовуються викладеним вище, а відповідно до
вимог ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти їх.
Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права.
Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, постанова Донецького апеляційного
господарського суду є обґрунтованою і відповідає чинному
законодавству, а тому підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
19.10.2004 р. у справі N 12/139в залишити без змін, а касаційну
скаргу - без задоволення.