Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Бур'янової С.С.

суддів: Костенко Т.Ф., Яценко О.В.

розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Корпорація-Сфера" на рішення господарського суду Запорізької області від 15.09.2004 року

у справі N 13/403

за позовом Запорізького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів

до ТОВ "Корпорація-Сфера"

про стягнення 19726,70 грн.

За участю представників сторін

від позивача - Нонко А.В. дов. від 24.12.04 р. N 05-32/2153,

від відповідача - не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до господарського суду Запорізької області просить стягнути з відповідача 9863,35 грн. вартості одного нествореного робочого місця для працевлаштування інвалідів в 2003 році згідно ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" N 875-XII (875-12) від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.09.2004 (суддя Серкіз В.Г.) позов задоволено. Рішення мотивовано тим, що відповідач повинен був створити 6 робочих місць для працевлаштування інвалідів, але фактично створив 5 робочих місць. Таким чином, суд дійшов до висновку, що за не створене одне робоче місце відповідач повинен перерахувати позивачеві кошти, у розмірі середньорічної заробітної плати на підприємстві. Середньорічна заробітна плата за спірний період складала 9863,35 грн. Таким чином, відповідач повинен був сплатити позивачеві 9863,35 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 15.09.2004 року по справі N 13/403 та залишити позовну заяву позивача про стягнення 9863,35 грн. без задоволення, посилаючись на не вірне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні" N 875-XII (875-12) від 21.03.1991 зобов'язує підприємства всіх форм власності створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості робочих місць на підприємстві. У випадку невиконання ст. 19 вказаного Закону, відповідно до "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. N 1767 (1767-2001-п) , підприємство зобов'язане сплачувати штрафні санкції до відділень Фонду соціального захисту інвалідів. Але такої сплати відповідач не провів, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні" (875-12) , працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).

Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини 2 статті 19 вказаного Закону (875-12) покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина 20 вказаного Закону).

Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів (875-12) дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України N 1434 (1434-2002-п) від 26 вересня 2002 року), згідно з яким, завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та підпункту 3 пункту 5 цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. N 314 (314-95-п) , підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів (п. 14); розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (п. 5); робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів (п. 3).

Наказом Державного комітету статистики N 244 (z0464-98) від 06.07.1998 р., затверджена форма статистичної звітності N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

З наведеного слід зробити висновок, що на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Судом було встановлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача склала 161 чоловік, встановлено норматив створення робочих місць для працевлаштування 6 інвалідів, фактично у 2003 р. на підприємстві відповідача працювало 5 інвалідів.

За не створене одне робоче місце відповідач повинен перерахувати позивачеві кошти, у розмірі середньорічної заробітної плати на підприємстві. Середньорічна заробітна плата за спірний період складала 9863,35 грн. Таким чином, відповідач повинен був сплатити позивачеві 9863,35 грн.

Факт заборгованості відповідача підтверджується матеріалами справи, а саме: розрахунком заборгованості за нестворені у 2003 р. робочі місця для працевлаштування інвалідів, звітом, про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2003 р. та іншими документами.

Господарським судом першої інстанції встановлено, що у відповідача відсутні докази, які б підтверджували створення ним належної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому суд вірно дійшов висновку про невиконання підприємством відповідача встановленого нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду вважає вірними висновки господарського суду Запорізької області щодо неналежного виконання відповідачем обов'язків, покладених на нього Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , а відтак, про необхідність сплати останнім штрафних санкцій до Фонду соціального захисту інвалідів.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 6 ч. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, - П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ "Корпорація-Сфера" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 15.09.2004 року залишити без змін.