ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.12.2004 Справа N 2/302
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 19.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого у засіданні, Панченко Н.П.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного комерційного
промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство)
на рішення господарського суду м. Києва від 02.09.2004 р.
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
14.10.2004 р.
у справі N 2/302
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
"Атомремонт"
до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку
(закрите акціонерне товариство)
про стягнення 22 748 646,49 грн. збитків
Касаційну скаргу розглянуто у відкритому судовому засіданні
за участю представників від:
позивача - не з'явилися;
відповідача - Кудрцький Р.П.; Сідей О.А.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 02.09.04 р. позов
задоволено, з відповідача стягнуто 22 748 646,49 грн. збитків з
посиланням на невиконання останнім своїх зобов'язань з продажу
валютних коштів позивача, незабезпечення наявності коштів
позивача, чим були порушені вимоги ст.ст. 22, 526, 610, 611, 612,
623, 1066, 1074 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
14.10.04 р. зазначене рішення залишене без змін з тих самих
підстав.
Відповідач у поданій касаційній скарзі просить рішення та
постанову скасувати, постановити нове рішення про відмову у
позові, посилаючись на незастосування судами до спірних
правовідносин статей 7, 12, 18 Закону України "Про запобігання та
протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом" ( 249-15 ) (249-15)
(далі - Закон).
Заслухавши пояснення представників відповідача, перевіривши
наявні в матеріалах справи докази та встановлені судами фактичні
обставини, правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, обговоривши доводи, наведені у касаційній
скарзі та у відзиві на неї, колегія суддів вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій були встановлені фактичні
обставини справи, підтверджені належними доказами, які свідчать
про те, що між позивачем та відповідачем 18.03.2004 р. було
укладено договір N 20-7/86 на обслуговування поточного валютного
рахунку в молдовських леях. На кореспондентський рахунок
відповідача в Комерційному промислово-будівельному банку
"Молдиндконбанк" 13.05.2004 р. були зараховані грошові кошти в
сумі 50 285 490 молдовських лей. Означені грошові кошти були
перераховані на користь позивача компанією СРЛ "Молдпротецтплант"
(Молдова) за договором купівлі-продажу N 42 від 05.05.2004 р.
Позивач 20.05.2004 р. звернувся до відповідача із заявою про
продаж іноземної валюти N 2 від 19.05.2004 р., якою направив для
вільного продажу 50 285 490 молдовських лей. Відповідач на
виконання даної заяви 20.05.2004 р. зарахував позивачу
2 51 440 грн. за продаж 6 000 000 молдовських лей. Позивач
26.05.2004 р. звернувся до відповідача з заявою про відміну
виконання попередньої заяви N 2 від 19.05.2004 р. на продаж
іноземної валюти. Кошти, які надійшли від продажу валюти в гривні
позивач просив зарахувати на його гривневий поточний рахунок,
відкритий у відповідача, а молдовські леї, що залишились не
проданими - на валютний рахунок в леях.
В подальшому позивач 16.06.2004 р. звернувся до відповідача з
нотаріально посвідченою заявою про виконання платіжного доручення
N 1 від 14.06.2004 р. на перерахування коштів позивача в
молдовських леях на поточний рахунок позивача в ВАТ АБ
"Укргазбанк". Дане платіжне доручення було повернуто відповідачем
без виконання у зв'язку із ненаданням позивачем всіх відомостей та
документів, потрібних для встановленням особи, фінансового стану,
суті діяльності та операції, всупереч вимог "Положення про
оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній
валюті або банківських металах, заяв про купівлю або продаж
іноземної валюти або банківських металів до уповноважених банків і
інших фінансових установ та порядок їх виконання", затверджене
Постановою Правління НБУ N 82 ( z0224-03 ) (z0224-03)
від 05.03.2003 р.
Позивач своїми листами від 17.06.2004 р. N 1/1, від 24.06.2004 р.
N 1/3 відмовив відповідачу у наданні витребуваної останнім
інформації.
Також позивач 22.07.2004 р. звернувся до відповідача з
нотаріально посвідченою заявою про виконання платіжного доручення
N 4 від 22.07.2004. Наведене платіжне доручення відповідач
повернув позивачу без виконання у зв'язку із тим, що на рахунок
позивача був накладений арешт згідно постанови прокуратури
Печерського району від 22.07.2004 р.
На підставі встановлених вище фактичних обставин справи
судами першої та апеляційної інстанцій було зроблено висновок про
невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо обслуговування
рахунку позивача, що, в свою чергу, є порушенням вимог ст.ст. 22,
526, 610, 611, 612, 623, 1066, 1074 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Разом з
цим, суди попередніх інстанцій відхилили заперечення відповідача
про відсутність його вини у невиконанні своїх зобов'язань з
посиланням на норми Закону, оскільки відповідачем всупереч вимог
ст.ст. 33, 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надані відповідні докази,
які б доводили факти здійснення незаконної діяльності з боку
позивача, а саме обвинувального вироку суду. Окрім того, судом
апеляційної інстанції було зазначено, що про отримані позивачем
кошти відповідач дізнався 13.05.2004 р., а вперше питання щодо
сумнівності операції доведено відповідачем до позивача лише
17.06.2004 р., тобто за межами передбаченого строку для виконання
банком доручень клієнта.
Колегія суддів вважає наведені висновки судів попередніх
інстанцій помилковими, оскільки вони зроблені при невірній
юридичній оцінці фактичних обставин справи та неправильному
застосуванні норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про запобігання та
протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом" ( 249-15 ) (249-15)
(далі - Закон) перед або після здійснення
фінансової операції суб'єкт первинного фінансового моніторингу
з'ясовує можливість віднесення її до фінансової операції, що
відповідно до цього Закону підлягає фінансовому моніторингу.
Згідно ч. 2 ст. 7 Закону суб'єкт первинного фінансового
моніторингу має право відмовитися від забезпечення здійснення
фінансової операції у разі встановлення, що ця фінансова операція
містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому
моніторингу.
Таким чином, Закон ( 249-15 ) (249-15)
покладає на фінансову установу
обов'язок здійснювати первинний фінансовий моніторинг у випадках,
передбачених в Законі. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону внутрішній
фінансовий моніторинг може здійснюватися щодо будь-яких фінансових
операцій, коли у суб'єкта первинного фінансового моніторингу
виникають підстави вважати, що фінансова операція проводиться з
метою легалізації (відмивання) доходів.
Отже, з огляду на наведені вище норми законодавства в сфері
банківської діяльності, які регулюють спірні правовідносини,
комерційні банки мають право здійснювати фінансовий моніторинг і
не виконувати фінансові операції клієнта у випадку обґрунтованої
підозри їх в незаконності та направленості на відмивання доходів,
одержаних злочинним шляхом. Статтею 12 Закону ( 249-15 ) (249-15)
встановлений перелік фінансових операцій та їх ознак для
здійснення обов'язкового первинного фінансового моніторингу. Слід
зазначити, що дана стаття Закону не передбачає такої умови
здійснення фінансового моніторингу, як наявність доведеного факту
здійснення незаконної діяльності. Зі змісту норм Закону випливає,
що фінансовий моніторинг здійснюється саме з метою встановлення
факту незаконної діяльності, але не на підставі таких фактів. Для
здійснення фінансового моніторингу необхідною є лише наявність
обґрунтованих побоювань щодо неправомірності дій та умислу осіб
легалізувати доходи, одержані злочинним шляхом.
Таким чином, Закон ( 249-15 ) (249-15)
не визначає в якості підстав
для проведення внутрішнього фінансового моніторингу одночасне або
подальше підтвердження незаконності операції доказами, в тому
числі і вироком суду в кримінальних справах.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону ( 249-15 ) (249-15)
суб'єкти
фінансового моніторингу, їх посадові особи та інші працівники не
несуть відповідальності за шкоду, заподіяну юридичним і фізичним
особам, у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час
проведення фінансового моніторингу, якщо вони діяли у межах
завдань, обов'язків та у спосіб, що передбачені цим Законом.
За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій щодо
незастосування до спірних правовідносин норм статей 7, 12, 18
Закону України "Про запобігання та протидію легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" ( 249-15 ) (249-15)
, є
помилковим.
Матеріалами справи підтверджується, що 26.05.2004 р. Центр
боротьби проти економічних злочинів та корупції республіки Молдова
надіслав відповідачу факсограму, якою повідомив, що на даний
момент розслідує справу стосовно підозри у діях з відмивання
грошей у сфері перерахувань, здійснених між ТОВ
"Молдпротецтплант", м. Кишинів, відповідачем, ДП "Енергоатом", ТОВ
"Raselev-com", м. Кеушень і компанією нерезидентом "Remington
WordWite Limited", Гібралтар. У зв'язку із цим Центр боротьби
проти економічних злочинів та корупції також просив відповідача
призупинити будь-які перерахування, в яких беруть участь названі
товариства. Також з наявних в справі документів вбачається, що
позивачем були проігноровані неодноразові звернення відповідача
щодо ідентифікації особи, фінансового стану, суті діяльності та
спірної операції.
Слід зазначити, що відповідач при витребуванні документів,
необхідних для здійснення фінансової операції, діяв правомірно.
Відповідно до п.3.2.7. договору N 20-7/86 на обслуговування
поточного валютного рахунку банк має право вимагати від клієнта
документи, що підтверджують законність операцій, які підпадають
під ознаки сумнівних згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до п.4.1.1. договору N 20-7/86 банк зобов'язаний
здійснювати обслуговування клієнта лише при наявності належним
чином оформлених платіжних документів і документів, які
підтверджують мету операції згідно з валютним законодавством
України.
Вимоги відповідача щодо дотримання порядку оформлення
платіжних доручень позивачем в повному обсязі не виконувались, що
підтверджується листами відповідача N 20-6-1/2450 від
17.06.2004 р. та N 20-6-1/2570 від 24.06.2004 р. та відповідями
позивача від 17.06.2004 р. N 1/1, від 24.06.2004 р. N 1/3.
Наведені обставини були підставами для початку здійснення
відповідачем внутрішнього фінансового моніторингу відповідно до
п.п."д" п.1 ст. 12 Закону ( 249-15 ) (249-15)
.
Крім того, 22.07.2004 р. прокуратурою Печерського району м.
Києва була винесена постанова про накладення арешту на кошти, що
знаходяться на банківському рахунку позивача, у зв'язку із
порушенням кримінальної справи за фактом шахрайства та легалізації
грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, вчинених в особливо
великих розмірах службовими особами позивача. За таких обставин
подальше виконання платіжних доручень позивача також було
неможливим.
Окрім того, судова колегія вважає помилковим твердження суду
апеляційної інстанції щодо недотримання відповідачем терміну
виконання платіжних доручень, оскільки для правильного визначення
даного терміну значення має не дата зарахування грошей на рахунок
(на що посилається суд апеляційної інстанції), а дата, коли
позивач звернувся з дорученням до відповідача про здійснення
відповідної фінансової операції з такими коштами.
З огляду на наведене вище, колегія суддів дійшла до висновку
про те, що у відповідача були достатні підстави для здійснення
внутрішнього фінансового моніторингу фінансових операцій позивача,
при здійсненні такого фінансового моніторингу банк діяв в на
підставі та в межах Закону, правомірно не виконував розпорядження
позивача, а відтак, не може нести відповідальність за заподіяні
йому збитки. Тому в діях відповідача відсутні ознаки порушення
статей 22, 526, 610, 611, 612, 623, 1066, 1074 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Враховуючи, що всі фактичні обставини справи підтверджуються
наявними у справі належними доказами, а прийняті у справі рішення
та постанова є неправомірними лише в результаті неправильного
застосування норм матеріального права, а саме незастосування до
спірних правовідносин ст.ст. 7, 12, 18 Закону України "Про
запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом" ( 249-15 ) (249-15)
, колегія суддів дійшла до
висновку про можливість скасування зазначених рішень з ухваленням
нового рішення про відмову в позові.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 7, 12, 18 Закону
України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним шляхом" ( 249-15 ) (249-15)
, статтями 111-5,
111-7, п.2 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Акціонерного комерційного
промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство)
задовольнити.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 02.09.04 р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
14.10.04 р. у справі N 2/302 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким в позові ТОВ "Атомремонт" до
Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите
акціонерне товариство) про стягнення 22 748 646,49 грн. збитків
відмовити.