ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.12.2004 Справа N 2-1/1392-2004
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 07.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Щотки С.О. (головуючий), Подоляк О.А., Семчука В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві,
касаційну скаргу компанії "Р.М. International Furnishings" ("Пі Ем
Інтернешнл Фернішінгс")
на ухвалу господарського суду АР Крим від 15.03.2004 року
та постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 22.06.2004 року
у справі N 2-1/1392.1-2004
за позовом компанії "Р.М. International Furnisihings" ("Пі Ем
Інтернешнл Фернішінгс")
до ЗАТ "Готель "Ореанда"
про стягнення 198182,1 доларів США
за участю представників:
позивача Шаповал В.В.
відповідача Іващенко Ю.І.
В С Т А Н О В И В:
В провадженні господарського суду АР Крим знаходиться
господарська справа за позовом компанії "Р.М. International
Furnishings" до ЗАТ "Готель "Ореанда" про стягнення збитків у сумі
198182,1 доларів США.
11.03.2004 року ЗАТ "Готель "Ореанда" (далі - Товариство)
подано зустрічний позов до компанії "Р.М. International
Furnishings" (далі - Компанія) про стягнення збитків у сумі
184808 доларів США.
Ухвалою від 15.03.2004 року у справі N 2/22-3325-2004
господарський суд АР Крим (суддя Ковтун Л.О.), керуючись п.1
ст. 62 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, зустрічний позов повернув
позивачу. Ухвала мотивована тим, що відповідач за зустрічним
позовом є юридичною особою, створеною і зареєстрованою за
законодавством Італійської Республіки, філій, представництв або
інших відокремлених підрозділів на території України не має, а
відтак, згідно вимог ст. 124 ГПК України господарський суд АР Крим
не може являтися компетентним судом для подання позову до
резидента Італійської Республіки.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 22.06.2004 року (суддя Горошко М.П., Сотула В.В.,
Щепанська О.А.) ухвала господарського суду АР Крим від 15.03.2004
року у справі N 2-1/1392-2004 (2/22-3325-2004) скасована,
матеріали справи направлені в господарський суд АР Крим для
розгляду по суті з первісним позовом.
Не погоджуючись з ухвалою та постановою господарських судів,
Компанія звернулась до Вищого господарського суду з касаційною
скаргою, в якій просить ухвалу та постанову скасувати, відмовити
Товариству у прийнятті до розгляду зустрічного позову та передати
справу N 2-1/1392-2004 до господарського суду АР Крим для розгляду
по суті первісного позову. В обґрунтування своїх вимог скаржник
посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій
порушені та неправильно застосовані норми процесуального та
матеріального права, а саме ст.ст. 4, 16, 62, 124 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ст.ст. 1, 24 Конвенції між СРСР та Італійською
Республікою про правову допомогу у цивільних правах N 4210
( 380_100 ) (380_100)
, ратифікованої Президією Верховної Ради СРСР від
06.05.1986 (далі - Конвенція між СРСР та Італійською Республікою),
Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію
обтяжень" ( 1255-15 ) (1255-15)
, ст. 216 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, ст. 1166 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, що
призвело до прийняття незаконних судових актів.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими
судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних
підстав.
Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що
суд першої інстанції, виносячи ухвалу від 15.03.2004 року, не
врахував приписи п.7 розділу X "Прикінцеві і перехідні положення"
Закону України від 18.11.2003 р. N 1255 ( 1255-15 ) (1255-15)
"Про
забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст. 1 та
п.d ст. 24 Конвенції між СРСР та Італійською Республікою
( 380_100 ) (380_100)
, відповідно до яких суд Договірної Сторони, на
території якої було винесено рішення, вважається компетентним,
якщо факт, що є підставою виникнення деліктної відповідальності,
мав місце на території Договірної сторони, а відтак, ухвала
господарського суду підлягає скасуванню, а зустрічний позов
підлягає розгляду господарським судом разом із первісним.
Однак, вказаний висновок суду апеляційної інстанції є
помилковим, зроблений через неправильне застосування норм
матеріального та процесуального права.
Так, згідно ч.3 ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якщо в
міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що
передбачені законодавством України, застосовуються правила
міжнародного договору.
Міжнародно-правовим актом, який згідно ст. 7 Закону України
"Про правонаступництво України" ( 1543-12 ) (1543-12)
є чинним для України і
підлягає застосуванню у спірних правовідносинах є Конвенція між
СРСР та Італійською Республікою ( 380_100 ) (380_100)
. Відповідно до ст. 2
Конвенції її положення застосовуються до юридичних осіб,
заснованих на території однієї з Договірних Сторін у відповідності
до законів, що діють на її території.
Згідно ст. 24 Конвенції між СРСР та Італійською Республікою
( 380_100 ) (380_100)
, суд Договірної Сторони, на території якої було
винесено судове рішення, вважається компетентним, якщо має місце
одна з умов, наведених у п.п. а) - е) Конвенції.
Скасовуючи ухвалу, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній
постанові дійшов висновку про існування підстав виникнення
деліктної відповідальності, а відтак, застосував пункт d)
Конвенції ( 380_100 ) (380_100)
.
Водночас, як вбачається із матеріалів справи, предметом
зустрічного позову є стягнення збитків, завданих неналежним
виконанням зобов'язань за Контрактом N 116, укладеним сторонами
21.03.2004 року.
Апеляційним господарським судом не враховано, що деліктна
відповідальність - це позадоговірна відповідальність, пов'язана із
заподіянням майнової і немайнової (моральної) шкоди внаслідок
цивільного правопорушення. На відміну від цивільної
відповідальності за порушення договірного зобов'язання деліктна
відповідальність настає при порушенні загального, обумовленого
законом зобов'язання не завдавати шкоди будь-кому (ст.ст. 4, 151,
440 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає висновки
апеляційного господарського суду неправомірними, а оскаржувану
постанову такою, що підлягає скасуванню.
Разом з тим не може бути залишена в силі і ухвала місцевого
господарського суду від 15.03.2004 року, оскільки вона винесена з
порушенням норм процесуального права.
Так, господарський суд АР Крим, посилаючись на те, що він не
є компетентним судом для подання позову до резидента Італійської
Республіки та керуючись п.1 ст. 62 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою
передбачені підстави відмови у прийнятті позовної заяви, повернув
вказану заяву позивачу.
Однак, перелік підстав для повернення позовної заяви без
розгляду, який наведено в ст. 63 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
і є
вичерпним, не містить такої підстави для повернення, яку зазначив
в ухвалі місцевий господарський суд.
Незважаючи на те, що зустрічний позов був поданий у справі
N 2-1/1392-2004, суд виніс ухвалу у справі N 2/22-3325-2004,
помилково вказавши, що предметом зустрічного позову є вимога про
спонукання видати свідоцтво про право власності.
За таких обставин ухвала суду від 15.03.2004 року не може
бути залишена в силі і підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу компанії "Р.М. International Furnishings"
("Пі Ем Інтернешнл Фернішінгс") задовольнити частково.
Ухвалу господарського суду АР Крим від 15.03.2004 року та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
22.06.2004 року у справі N 2-1/1392-2004 скасувати, справу
передати на новий розгляд господарському суду АР Крим.