Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Усенко Є.А., суддів: Глос О., Бакуліної С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у м. Ужгороді на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.11.2003 у справі N 7-5-16/133-2003 господарського суду Закарпатської області за позовом ЗАТ "Софора" до ДПІ у м. Ужгороді про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним (в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: П., від відповідача: Б., Д.), В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 05.08.2003 у справі N 7-5-16/133-2003 позов задоволено частково: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді від 15.04.2003 N 0000602341/0, N 1006/23-1/8381 в частині застосування штрафних санкцій (визначення податкового зобов'язання) з податку на додану вартість у сумі 372660 грн.; в іншій частині податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді від 15.04.2003 N 0000802341/0, N 1006/23-1/8381 залишено в силі, у позові відмовлено. В решті позову провадження у справі припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у зв'язку з відсутністю предмету спору. Стягнуто з ДПІ у м. Ужгороді на користь позивача 52 грн. судових витрат (в т. ч. 22 грн. витрат по сплаті державного мита та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ЗАТ "Софора" та ДПІ у м. Ужгороді подали апеляційні скарги до Львівського апеляційного господарського суду.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.11.2003 апеляційну скаргу ЗАТ "Софора" задоволено - скасовано рішення господарського суду Закарпатської області від 05.08.2003 у справі N 7-5-16/133-2003 у частині відмови у задоволенні позову та припинення провадження у справі. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді від 15.04.2003 N 0000602341/0, N 1006/23-1/8381 в повному обсязі. Апеляційну скаргу ДПІ у м. Ужгороді залишено без задоволення.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Ужгороді просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.11.2003 у справі N 7-5-16/133-2003 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме: неправомірне застосування п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 N 283/97-ВР (283/97-ВР, 334/94-ВР) (зі змінами і доповненнями), п. 1.11 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 N 168/97-ВР (168/97-ВР) (зі змінами і доповненнями), тоді як необхідно було застосувати абз. 3 п. 1.4 ст. 1, пп. 3.1.1 п. 3.1, п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" та порушення ст.ст. 80, 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених в них фактичних обставин правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що проведеною ДПІ у м. Ужгороді перевіркою (акт перевірки дотримання вимог податкового законодавства ЗАТ "Софора" за 2001-2002 р.р. від 03.04.2003 N 116/23-1/10/00204406 зі змінами від 11.04.2003 N 123/23-1/10/00204406) встановлено факт продажу позивачем частки корпоративних прав у статутному фонді ТОВ "Генкель - Ужгород" у податкових періодах 2000-2001 р.р. іноземному суб'єкту підприємництва "HENKEL CENTRAL EASTERN EUROPE G.M.B.H" (Австрія) за договорами від 17.04.2000 та від 13.04.2001 без сплати податку на додану вартість.

Вважаючи, що продаж корпоративних прав є об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , відповідач дійшов висновку про заниження позивачем суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість у 2000 р. на 277759 грн. (договір купівлі-продажу частини частки у статутному фонді (корпоративних прав) від 17.04.2000) та у 2001 р. - на 444806 грн. (договір про передачу долі капіталу від 13.04.2001), а всього - на 722565 грн.

Вказану суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість з нарахуванням штрафних санкцій відповідно до п.п. 17.1.3, 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 N 2181-III (2181-14) позивачу було визначено у податковому повідомленні-рішенні ДПІ у м. Ужгороді від 15.04.2003 N 0000802341/0, N 1006/23-1/8381, яке і є предметом оскарження.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарський суд апеляційної інстанції всебічно і повно дослідив всі обставини справи і прийшов до правильного висновку щодо безпідставного донарахування позивачу податку на додану вартість і застосування штрафних санкцій з огляду на наступне.

Господарськими судами встановлено, що позивачем при здійсненні операцій з продажу частини частки позивача у статутному фонді (корпоративного права) не нараховано та не сплачено податок на додану вартість.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) корпоративні права - це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Підпунктом 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) встановлено, що об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

Згідно з п. 1.4 ст. 1 наведеного Закону (168/97-ВР) продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання. При цьому, товарами є матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій емісії та погашення (п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Активами законодавець визначив основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що відрізняються від коштів, цінних паперів, деривативів, об'єкти інтелектуальної, в т.ч. промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Зміст наведених приписів свідчить про те, що частка у статутному фонді (корпоративні права) не є товаром з точки зору оподаткування податком на додану вартість, а тому операції з їх продажу за цивільно-правовими угодами не є об'єктом оподаткування цим податком. А оскільки така операція взагалі не є об'єктом оподаткування за змістом ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , вона відсутня і серед виключень з цієї статті, визначених у п. 3.2 як операції, що не є об'єктом оподаткування.

Доводи відповідача про те, що термін "продаж корпоративних прав" охоплюється терміном "продаж послуг (робіт)" (у зв'язку з чим є об'єктом оподаткування згідно з пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , не можуть бути взяті до уваги, оскільки: по-перше, відповідно до визначення термінів, наданого у п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", терміном "продаж товарів" охоплюються операції, які передбачають передачу права власності на такі товари; по-друге терміном "продаж послуг" охоплюються операції цивільно-правового характеру з надання права на користування або розпорядження товарами, в т.ч. нематеріальними активами та будь-якими іншими, ніж товари, об'єктами власності за компенсацію.

З огляду на викладене, передача у власність частини належної позивачу частки у статутному фонді згідно з договорами від 17.04.2000 та від 13.04.2001 не охоплюється терміном "продаж товарів (робіт, послуг)", у зв'язку з чим висновки апеляційного господарського суду про те, що операції з продажу корпоративних прав не є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , відповідають вимогам чинного законодавства.

З огляду на викладене, нарахування штрафних санкцій відповідачем також є неправомірним.

Висновки апеляційного господарського суду щодо безпідставного припинення провадження у справі господарським судом першої інстанції також відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Господарськими судами встановлено і матеріалами справи підтверджено, що предметом позову є визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді від 15.04.2003 N 0000802341/0, N 1006/23-1/8381 про донарахування податку на додану вартість у розмірі 722565 грн. (за наслідками операцій купівлі-продажу корпоративних прав за договорами від 17.04.2000 та від 13.04.2001) та застосування штрафних санкцій у зв'язку з донарахуванням зазначеної суми податку на додану вартість згідно з п.п. 17.1.3, 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) (штрафні ж санкції у сумі 22755 грн. у спірне податкове повідомлення-рішення не включені і не були предметом оскарження і предметом позову у господарському суді, у зв'язку з чим не було і підстав для припинення провадження у справі у цій частині).

За таких обставин постанова Львівського апеляційного господарського суду від 20.11.2003 у справі N 7-5-16/133-2003 відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ДПІ у м. Ужгороді залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.11.2003 у справі N 7-5-16/133-2003 - без змін.