ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.10.2004 Справа N 25/63
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 25.11.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Фролової Г.М.
за участю представників:
позивача Чорної Т.О. дов від 30.07.04 р.
відповідача Конограй В,В. дов. від 20.07.04 р.
Шпарика Ю.М. дов. від 20.01.04 р.
розглянувши матеріали касаційної скарги Державної податкової
інспекції у Солом'янському районі міста Києва.
на постанову від 05.03.2004 року Київського апеляційного
господарського суду.
у справі N 25/63 господарського суду міста Києва.
за позовом Акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк"
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі
міста Києва
третя особа Спеціалізована державна податкова інспекція по
роботі з великими платниками податків у місті Києві
про визнання недійсним рішення від 31.10.2000 року
N 2384/22-414/19356840-2535 та заборону вчиняти дії
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся з позовом до господарського суду міста
Києва про визнання недійсним рішення ДПІ у Залізничному районі
міста Києва від 31.10.2000 року N 2384/22-414/19356840-2535 про
застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення
законодавства про оподаткування, а саме пункту 18 статті 14 Закону
України "Про внесення змін до Закону України "Про систему
оподаткування" ( 77/97-ВР ) (77/97-ВР)
, статті 29 Закону України "Про
державний бюджет на 1998 рік" ( 796/97-ВР ) (796/97-ВР)
, статті 15 Закону
України "Про державний бюджет на України на 1999 рік" ( 378-14 ) (378-14)
,
пункту 2 статі 24 "Про основи державної політики у сфері науки та
технічної діяльності" ( 1977-12 ) (1977-12)
, в зв'язку з чим нарахована
недоїмка до бюджету - внесків до Державного інноваційного фонду в
сумі 259683,99 грн. та пені за його несвоєчасне внесення в сумі
95265,00 грн. та заборону вчиняти дії на його виконання.
Спірне рішення прийняте на підставі акта перевірки від
07.10.1999 року N 22/004-167 дотримання вимог законодавства про
оподаткування АКБ "Київ-Приват" за період з 01.10.97 р. по
01.07.99 р.
В акті перевірки зазначено, що при проведенні перевірки
правильності нарахування та своєчасності сплати збору до
Державного інноваційного фонду встановлено, що АКБ "Київ-Приват" в
1998 році нарахував та сплачував збір до Державного інноваційного
фонду не в повному обсязі, а в 1999 році зовсім не сплачував цей
збір.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.08.2002 року
позовні вимоги задоволено в повному обсязі, шляхом визнання
недійсним рішення 31.10.2000 року N 2384/22-414/19356840-2535
Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Києва,
та заборони ДПІ у Солом'янському районі міста Києва та СДПІ у
місті Києві по роботі з великими платниками податків, вчиняти дії
на підставі цього рішення, а саме: надсилати податкові вимоги,
стягувати кошти з рахунків позивача, надсилати рішення про
адміністративний арешт активів особам, у володінні, користуванні
та розпорядженні яких перебувають активи позивача, організовувати
та здійснювати опис активів, вчиняти будь-які дії, пов'язані з
податковою заставою активів позивача.
Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що дата сплати збору до
Державного інноваційного фонду на законодавчому рівні не
встановлена, ні одним законом не визначена періодичність платежів
до Державного інноваційного фонду.
За апеляційними скаргами Державної податкової інспекції у
Солом'янському районі міста Києва та СДПІ по роботі з великими
платниками податків у місті Києві Київський апеляційний
господарський суд постановою від 06.02.2004 р. рішення
господарського суду міста Києва від 20.08.2002 року скасував, в
частині задоволення позовної вимоги щодо заборони Державної
податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва та СДПІ
по роботі з великими платниками податків у місті Києві вчиняти
певні дії на підставі рішення 31.10.2000 року
N 2384/22-414/19356840-2535 Державної податкової інспекції у
Залізничному районі міста Києва, апеляційні скарги Державної
податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва та СДПІ
по роботі з великими платниками податків у місті Києві задовольнив
частково та припинив провадження в цій частині.
Мотивуючи постанову суд зазначив, що провадження у справі в
частині заборони вчиняти певні дії ДПІ у Солом'янському районі
міста Києва та СПДІ по роботі з великими платниками податків у
місті Києві підлягає припиненню, оскільки, статтею 12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено виключний перелік справ у спорах, які підвідомчі
господарським судам.
При цьому суд зазначив, що відповідно до пункту 6.2
Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року
N 02-5/35 ( v5_35800-00 ) (v5_35800-00)
"Про деякі питання практики вирішення
спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших
органів " - не можуть оспорюватися в господарському суду також
акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб,
вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці
акти не мають обов'язкового характеру та, що у випадку визнання
акта недійсним з моменту його прийняття особи, які на виконання
такого акта здійснили певні дії (наприклад, передали майно,
перерахувати кошти), вправі звернутись з вимогою про відновлення
первісного стану, якщо її не заявлено разом з вимогою про визнання
акта недійсним. Проте у разі необхідності захисту порушеного права
підприємства чи організації господарський суду не позбавлений
права на підставі пункту 1 статті 83 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
вийти за межі позовних вимог і
прийняти рішення про відновлення первісного стану, хоча б таку
вимогу і не було заявлено.
Постановою від 24.09.2003 року Вищого господарського суду
України за результатами розгляду касаційної скарги СДПІ рішення та
постанова по справі скасовані, справа направлена на новий розгляд
до господарського суду міста Києва.
В постанові судова колегія зазначила, що при вирішені спору
обставини щодо бази обрахування збору, стягнутого з позивача,
попередніми судовими інстанціями не досліджувались, оскільки
судові інстанції, як вбачається із постановлених ними судових
рішень, досліджували лише питання про легітимність збору до
Державного інноваційного фонду.
Після нового розгляду справи рішенням від 24.11.2003 року
господарський суд міста Києва позов задовольнив частково, визнав
недійсним рішення ДПІ у Залізничному районі міста Києва від
31.10.2000 року N 2384/22-414/19356840-2535 та припинив
провадження в частині позовних вимог щодо заборони Державній
податковій інспекції в Солом'янському районі міста Києва вчиняти
дії на виконання рішення від 31.10.2000 року
N 2384/22-414/19356840-2535.
Приймаючи рішення господарський суд виходив з того, що акт
перевірки N 22/004-167 від 07.10.1999 року, на підставі якого
прийнято податкове повідомлення-рішення, що оспорюється не
відповідає вимогам Порядку та Інструкції "Про порядок застосування
та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної
податкової служби" ( z0268-01 ) (z0268-01)
, у ньому не зазначено змісту
порушення позивачем податкового законодавства та не зазначено
пунктів та статей законодавчих актів, які були порушенні
позивачем, первинних бухгалтерських документів, на підставі яких
встановлено суму недоплати.
Крім того, суд зазначив, що встановлення або зміна ставки
внесків до Державного інноваційного фонду Законом України "Про
Державний бюджет України на 1998 рік" ( 796/97-ВР ) (796/97-ВР)
та Законом
України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" ( 378-14 ) (378-14)
є
неправомірною.
Посилання відповідачів на абзац 2 пункту 2 Порядку обліку
доходів та видатків Державного інноваційного фонду ( z0668-98 ) (z0668-98)
,
відповідно до якого збір сплачується не пізніше 13-го числа
місяця, наступного за звітним, судом не приймаються, оскільки
вказаний абзац Порядку рішенням Вищого арбітражного суду Країни
від 18.01.2000 року N 87 визнаний недійсним.
За апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у
Солом'янському районі міста Києва Київський апеляційний
господарський суд постановою від 05.03.2004 року рішення
господарського суду міста Києва залишив без змін з тих же підстав.
Державна податкова інспекція у Солом'янському районі міста
Києва подала до Вищого господарського суду України касаційну
скаргу на постанову від 05.03.2004 року Київського апеляційного
господарського суду, в який просить скасувати постанову Київського
апеляційного господарського суду, та прийняти нове рішення, яким в
позові Акціонерному комерційному банку "Тас-Комерцбанк" відмовити,
мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування
господарським судом норм матеріального права.
У касаційній скарзі, зокрема, вказується на те, що висновок
суду про неправомірність застосування Закону України "Про
Державний бюджет на 1998 рік" ( 796/97-ВР ) (796/97-ВР)
та Закону України "Про
державний бюджет на 1999 рік" ( 378-14 ) (378-14)
є таким, що зроблений в
порушення статті 6 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, оскільки
вказані закони були обов'язковими до виконання і жодне з положень
цих законів не визнано неконституційним.
Крім того, скаржник звертає увагу суду на те, що судом
неправильно застосовано пункт 4.1 статті 4 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, оскільки цей
закон не встановлює будь яких обмежень чи заборони щодо
застосування визначення "валового доходу" для цілей інших ніж
обрахування податку на прибуток.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення у судовому
засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали
справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та
повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та
вбачається з матеріалів справи спір виник з приводу донарахування
позивачу збору до Державного інноваційного фонду за 1, 2, 3
квартали 1998 р. та 1, 2 квартали 1999 роки та застосування пені
за несвоєчасну сплату цього збору.
Приймаючи рішення суди виходили з того, що даний збір не
підлягає сплаті з огляду на відсутність законодавчо врегульованої
ставки цього збору.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
збір до Державного інноваційного фонду
є обов'язковим платежем.
Законом України "Про основи державної політики в сфері науки
і науково-технічної діяльності" ( 1977-12 ) (1977-12)
встановлено, що суми
внесків підприємств та організацій до Фонду розраховуються у
розмірах і в порядку, встановлених положенням про Фонд, що
затверджується Кабінетом Міністрів України (пункт 3 статті 24
цього закону).
На виконання даного Закону Кабінетом Міністрів України
прийнято Постанову "Про створення Державного інноваційного фонду"
( 77-92-п ) (77-92-п)
, якою встановлено, що підприємства, установи та
організації відраховують в Фонд грошові кошти в розмірі 1% від
обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) чи валового доходу в
торговій, посередницькій, постачальницько-збутовій та страховій
діяльності, зменшеного на суму податку на додану вартість та
акцизного збору.
В подальшому розмір відрахувань до Фонду, які мають
здійснювати суб'єкти господарської діяльності, було встановлено
статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на
1998 рік" ( 796/97-ВР ) (796/97-ВР)
. Нею передбачено, що до законодавчого
врегулювання питань сплати збору до Фонду суб'єкти підприємницької
діяльності незалежно від форм власності сплачують до Фонду збір в
розмірі 1 відсотка обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) або
валового доходу у торговельній, посередницькій,
постачальницько-збутовій, банківській та страховій сферах
діяльності, зменшеного на суму податку на додану вартість та
акцизного збору.
Такий же розмір збору було визначено статтею 15 Закону
України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" ( 378-14 ) (378-14)
та
статтею 11 Закону України "Про Державний бюджет України на
2000 рік" ( 1458-14 ) (1458-14)
, якою встановлено, що з метою формування
Державного інноваційного фонду суб'єкти підприємницької
діяльності, які відповідно до Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
є платниками податку на
прибуток підприємств (крім підприємств, заснованих всеукраїнськими
громадськими організаціями інвалідів, визначених пунктом 7.12
статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"),
незалежно від форм власності сплачують до Державного бюджету
України збір в розмірі 1 відсотка обсягу реалізації продукції
(робіт, послуг), зменшеного на суму податку на додану вартість та
акцизного збору.
Оскільки вказані закони не визнані у встановленому порядку не
конституційними, їх положення є обов'язковими для виконання.
Таким чином, касаційна інстанція визнає помилковим висновок
господарських судів першої та апеляційної інстанції про зворотне.
Крім того, як встановлено судами першої та апеляційної
інстанції та підтверджено матеріалами справи, у акті перевірки від
07.10.1999 року N 22/004-167, на підставі якого було прийняте
оспорюване рішення, не зазначено з яких саме первинних документів
перевіряючими встановлена база обчислення збору, що унеможливлює
для платника податку спростування чи доведення помилковості такого
донарахування.
Порядком оформлення результатів документальних перевірок щодо
дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами
підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями,
відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженим
наказом ДПА України від 16.09.2002 N 429 ( z1023-02 ) (z1023-02)
, визначено,
що у складеному за результатами акті викладаються всі суттєві
обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта
підприємницької діяльності, які мають відношення до фактів
виявлених порушень податкового та валютного законодавства (далі -
суттєві обставини). Факти виявлених порушень податкового та
валютного законодавства викладаються в акті документальної
перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на
первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та
податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
У частині II розділу 2 цього Порядку ( z1023-02 ) (z1023-02)
містяться
вимоги щодо належного оформлення акта документальної перевірки,
зокрема: - за кожним відображеним в акті фактом порушення
податкового та валютного законодавства необхідно: висвітлити
показники, які відображаються підприємством у податковій
звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на
підставі первинних документів податкового та бухгалтерського
обліку підприємства у розрізі періодів;
- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст
порушення з посиланням на конкретні пункти і статті
нормативно-правових актів, що порушені платником податків,
зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської
діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено,
при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб
підприємства щодо встановлених порушень;
- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено
записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести
кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно
підтверджують наявність факту порушення.
Одночасно, колегія суддів зазначає, що застосування
фінансових санкцій у вигляді пені по внесках до Державного
інноваційного фонду не може вважатися такими, що ґрунтується на
законі, оскільки на сьогодні законодавчо не визначеними
залишаються періоди та строки сплати збору до Державного
інноваційного фонду, тобто періодичність його сплати протягом
господарського року, у зв'язку з чим підстав нараховування не
сплачених суб'єктами підприємницької діяльності сум збору може
здійснюватись лише за результатами їх діяльності за рік.
У даному випадку донарахування збору здійснено перевіряючими
поквартально: за 1, 2, 3 квартали 1998 року та 1, 2 квартали
1999 року, що є безпідставним з огляду на вищевикладене, а тим
більше не є підставою для нарахування пені, оскільки пеня,
відповідно статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
стягнення не внесених в строк податків та неподаткових платежів"
( 8-93 ) (8-93)
, який був чинним на період прийняття оспорюваного
рішення, може бути нарахована лише після виникнення недоїмки по
збору.
Таким чином, доводи скаржника про порушення судами норм
матеріального права, визнаються непереконливими, оскільки суди
першої та апеляційної інстанції позбавлені можливості оцінити
правомірність визначення податкових зобов'язань податковою
службою, а відповідно до вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції.
За таких обставин справи не вбачається правових підстав для
скасування переглянутих у справі судових актів, а відтак касаційна
скарга не підлягає задоволенню.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 107, 108, 111-5,
111-7, пунктом 1 статті 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий Господарський суд
України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду міста Києва від 24.11.03 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
05.03.04 року у справі N 25/63 господарського суду міста Києва
залишити без змін, а касаційну скаргу ДПІ у Солом'янському районі
залишити без задоволення.