ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.09.2004 Справа N А-12/147-8/12
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 25.11.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А.
суддів: Глос О.І., Бакуліної С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Калуської ОДПІ Івано-Франківської області
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
06.05.2004
у справі N А-12/147-8/12 господарського суду
Івано-Франківської області
за позовом ВАТ "Карпатнафтомаш"
до Калуської ОДПІ Івано-Франківської області
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Старцун Н.І.
від відповідача: Баволяк Л.І., Рущак О.О.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
12.03.2004 у справі N А-12/147-8/12 (суддя Шіляк М.А.), залишеним
без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду
від 06.05.2004 (судді Юрченко Я.О., Процик Т.С., Галушко Н.А.)
позов задоволено частково: визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Калуської ОДПІ Івано-Франківської області від
19.02.2003 N 420-24/01800136700-1529 у сумі 88425,77 грн.,
стягнуто з Калуської ОДПІ Івано-Франківської області на користь
позивача 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті
позову відмовлено.
У касаційній скарзі Калуська ОДПІ Івано-Франківської області
просить скасувати постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 06.05.2004, рішення господарського суду
Івано-Франківської області від 12.03.2004 у справі N А-27/147-8/12
та направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення
господарським судом апеляційної інстанції п. 8.6 ст. 8,
п.п. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" від 21.12.2000 N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,
перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи
та правильність їх юридичної оцінки господарським судом
апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
встановлено, що Калуською ОДПІ Івано-Франківської області було
проведено перевірку підприємства позивача щодо дотримання вимог
податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2001 по
30.09.2002, за наслідками якої складено акт перевірки від
17.02.2003 N 117/23-1/23-030/1-00136700, яким встановлено факт
відчуження позивачем активів, що знаходиться у податковій заставі,
без попередньої згоди Калуської ОДПІ Івано-Франківської області.
На підставі вказаного акту перевірки Калуською ОДПІ
Івано-Франківської області прийнято податкове повідомлення-рішення
від 19.02.2003 N 420-24/01800136700-1529, яким відповідно до
п.п. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
до позивача було застосовано
штрафні санкції у розмірі 90606,43 грн., (що складає 100% суми
податкового боргу, щодо якого виникло право податкової застави).
Задовольняючи частково позов ВАТ "Карпатнафтомаш" про
визнання недійсним оспорюваного податкового повідомлення-рішення,
місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що
норми Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
щодо податкової застави та обов'яковості отримання
згоди на відчуження активів, що перебувають у податковій заставі,
можуть стосуватися лише податкового боргу, який виник після
01.10.2001 (тобто після набрання чинності ст. 8 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами").
Однак, зазначені висновки не є такими, що грунтуються на
правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права
з огляду на наступне.
Податкову заставу як спосіб забезпечення погашення платником
податків податкової заборгованості запроваджено Указом Президента
України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки
з бюджетами та державними цільовими фондами" ( 167/98 ) (167/98)
. Статтею 2
вказаного Указу було встановлено, що з дня виникнення податкової
заборгованості все майно і майнові права платника податків
перебувають у податковій заставі, крім майна і майнових прав, що
відповідно до закону не можуть бути предметом застави, та основних
фондів підприємства, визнаного у встановленому порядку казенним
підприємством. За правилами цієї статті податкова застава не
потребувала письмового оформлення; у триденний строк від дня
виникнення податкової застави орган державної податкової служби
повинен був письмово повідомити платника податків про податкову
заставу належного йому майна та майнових прав.
Відповідно до п.п. 19.1, 19.2 ст. 19 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
з набранням чинності
з 1 жовтня 2001 року статтею 8 "Податкова застава" припинилася дія
Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення
відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 167/98 ) (167/98)
у частині правового регулювання податкової
застави. Слід зазначити, що у зв'язку з набранням чинності
зазначеною статтею законодавство не містить вказівок, які б давали
підставу для висновку про звільнення активів платника податків з
податкової застави, що виникла до 1 жовтня 2001 року на підставі
Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення
відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими
фондами".
Згідно з п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
платник податків, активи
якого перебувають в податковій заставі, здійснює вільне
розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому
узгодженню з податковим органом, зокрема, операцій з продажу,
інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого
майна, майнових чи немайнових прав. Аналогічна норма, якою
платнику податків дозволялося відчужувати майно та майнові права,
що перебувають у податковій заставі, лише за письмовою згодою
органів державної податкової служби, містилася у ст. 5 Указу
Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за
розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" від
04.03.1998 N 167/98 ( 167/98 ) (167/98)
.
Відповідно до п.п. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(в редакції, що діяла
у спірний період) у разі коли платник податків, активи якого
перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без
попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є
обов'язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково
сплачує штраф у розмірі 100% суми податкового боргу, щодо якого
виникло право податкової застави.
За таких обставин, для надання оцінки правомірності
застосування відповідачем штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.8
п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
у розмірі 90606,43 грн., господарському суду
необхідно встановити суму податкового боргу, щодо якого виникло
право податкової застави (що входить до предмету доказування у
даній справі).
Однак, господарським судом не було надано будь-якої оцінки
доводам відповідача щодо визначення ним розміру штрафних санкцій,
виходячи з суми податкового боргу, щодо якого виникло право
податкової застави (відображеної в повідомленні про податкову
заставу від 17.08.1998 N 6300), як це передбачено вимогами
п.п. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Крім того, господарським судом в порушення ч. 1 ст. 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(згідно
з якою вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є
обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду
справи) не взято до уваги висновки постанови касаційної інстанції
від 18.12.2003 у справі N А-12/147 щодо порушення господарським
судом норм процесуального права у зв'язку з недослідженням питання
виникнення податкової застави у серпні 1998 р. згідно з Указом
Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за
розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами"
( 167/98 ) (167/98)
, на яку відповідач посилається як в акті перевірки, так
і в апеляційній та касаційній скаргах (в т.ч. питання надіслання
позивачу повідомлення про податкову заставу N 6300/24 від
17.08.1998; суми податкового боргу, щодо якого виникло право
податкової застави, питання списання або розтрочення податкового
боргу згідно зі ст. 18 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" від 21.12.2000 N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
та інші).
Вищезазначені питання залишилися поза увагою господарського
суду і при повторному розгляді справи.
Вищенаведене свідчить про те, що місцевим та апеляційним
господарськими судами зроблено висновки при неповно встановлених
обставинах справи, у зв'язку з чим постановлені у справі рішення
підлягають скасуванню, а справа-передачі на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
До такого висновку колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить з врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та неможливістю зробити висновки щодо правильності
вирішення спору при невстановленні судами попередніх інстанцій
обставин відповідно до предмету спору.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід
взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі
передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного
та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Калуської ОДПІ Івано-Франківської області
задовольнити.
Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 06.05.2004 та рішення господарського суду
Івано-Франківської області від 12.03.2004 у справі
N А-12/147-8/12, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду Івано-Франківської області.