ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.09.2004 Справа N 12/372
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 18.11.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Фролової Г.М.
за участю представників:
позивача
Король Т.В. дов. від 20.09.04 р.
Кушнір Н.М. дов. від 20.09.04 р.
відповідача
Красовського А.С. дов. від 06.08.04 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції
на постанову від 05.04.2004 року Львівського апеляційного
господарського суду
у справі N 12/372 господарського суду Рівненської області
за позовом Деражненської сільської ради
до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
В С Т А Н О В И В:
Деражненською сільською радою до господарського суду
Рівненської області був заявлений позов про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення від 21.08.2003 року
N 000061.2343/0 Костопільської міжрайонної державної податкової
інспекції про застосування штрафних санкцій в розмірі 12220 грн.
Підставою прийняття оспорюваного податкового
повідомлення-рішення став акт від 20.08.2003 року про результати
перевірки дотримання порядку
Згідно акта перевірки в діяльності Деражненської сільської
ради встановлено порушення вимог пункту 2.10 розділу 2 "Положення
про ведення операцій у національній валюті в Україні",
затвердженого постановою правління Національного банку України від
19.02.2001 року N 72 ( z0237-01 ) (z0237-01)
. Зокрема, позивачем не
оприбутковано в касу Деражненської сільської ради готівку від
реалізації патентів на одноразову торгівлю в розмірі 2444 грн.
Дана сума здана громадянином Ступка Н.А. в установу банку на
рахунок сільської ради. Ступка Н.А. діяв на підставі договору від
17.03.03 р. з сільською радою, згідно з яким він отримував від
торговців кошти від одноразової торгівлі і здавав їх в установу
банку.
За вказані дії до позивача застосована відповідальність,
передбачена абзацом 3 пункту 1 Указу Президента України від
12.06.1995 року "Про застосування штрафних санкцій за порушення
норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
.
В судовому засіданні позивач збільшив позовні вимоги, просить
визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Костопільської
МДПІ N 000061/2343/0 від 25.10.2003 року, прийняте на підставі тих
же матеріалів перевірки, що й податкове повідомлення-рішення від
21.08.2003 року N 000061/2343/0.
Податкове повідомлення-рішення N 000061/2343/0 від
21.08.2003 року, рішенням начальника Костопільської МДПІ від
25.10.2003 року було частково скасоване в сумі 1405 грн. В решті
податкове повідомлення-рішення на суму 10815 грн. залишено без
змін.
Підставою скасування оскаржуваного позивачем податкового
повідомлення-рішення стала арифметична помилка при підрахунку суми
не оприбуткованої готівки, а саме : суму, яка надійшла в серпні
станом на 20.08.2003 року в розмірі 281 грн. було пораховано
двічі.
Рішенням від 23.01.2004 року господарського суду Рівненської
області позовні вимоги задоволено в повному обсязі шляхом визнання
недійсними податкових повідомлень-рішень N 000061/2343/0 від
21.08.2003 року та N 000061/2343/0 від 25.10.2003 року
Костопільської МДПІ.
Рішення суду мотивоване тим, що згідно підпункту 2.7. пункту
2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в
Україні, затвердженого постановою Національного Банку України від
19.02.2001 року N 72 ( z0237-01 ) (z0237-01)
, встановлено, що якщо
підприємства (підприємці) та фізичні особи здійснюють готівкові
розрахунки без відкриття поточного рахунку шляхом внесення до
установ банків готівки для подальшого перерахування її на рахунки
інших підприємств (підприємців) або фізичних осіб, то такі
розрахунки для платника коштів є готівковими, а для отримувача
коштів - безготівковими.
Суд дійшов висновку, що у даному випадку отримання позивачем
коштів від одноразової торгівлі є безготівковими розрахунками і
порушення законодавства в сфері регулювання обігу готівки з боку
позивача відсутні.
Крім того, в акті зазначено, що сільська рада не
оприбуткувала готівку в касі в сумі 2444 грн., в той час як
фактично Ступка Н.А. здано коштів від одноразової торгівлі на
рахунок позивача в установу банку 2054 грн. Після звернення
позивача до суду відповідач прийняв нове повідомлення-рішення
N 000061/2343/0 від 25.10.2003 року, що не відповідає приписам
Порядку направлення органами державної податкової служби України
податкових повідомлень платникам податків, затвердженого Наказом
ДПА України N 253 ( z0567-01 ) (z0567-01)
від 21.06.2001 року, оскільки
зазначеним Порядком прийняття нових податкових повідомлень за
матеріалами однієї перевірки з підстав арифметичної помилки при
наявності первісного податкового повідомлення не передбачено.
Господарським судом Рівненської області було прийняте
додаткове рішення від 03.02.2004 року., згідно з яким
Деражненській сільській раді повернуто з державного бюджету
3121 грн. фінансових санкцій, сплачених на підставі податкового
повідомлення-рішення N 000061/2343/0 від 25.10.03 р.
За апеляційними скаргами Костопільської МДПІ Львівський
апеляційний господарський суд переглянувши рішення від
23.01.2004 року та додаткове рішення від 03.02.2004 року у справі,
постановою від 05.04.2004 року залишив обидва рішення без змін.
Постанова мотивована тим, що фізична особа - Ступка Н.А.
діяла, на підставі договору від 17.03.2003 року, як уповноважена
особа позивача, а не від власного імені, в зв'язку з чим судом
першої інстанції, неправомірно застосовано норми підпункту 2.7.
пункту 2 "Положення про ведення касових операцій у національній
валюті в Україні" ( z0237-01 ) (z0237-01)
.
Однак, беручи до уваги те, що в акті зафіксовано факт не
оприбуткування сільською Радою готівки в касі в сумі 2444 грн., в
той час як фактично Ступкою Н.А. здано коштів від
одноразової торгівлі на рахунок позивача в установі банку в сумі
2054 грн. 00 коп., а також те, що рішення суду не може вносити
зміни в спірне рішення, а у відповідності зі статтями 12, 84
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
розглядає спір про визнання рішення недійсним повністю або
частково
.
Крім того, апеляційна інстанція зазначила, що оспорювані
податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, який є
спеціальним законом з питань оподаткування, в той час як штрафні
санкції, застосовані цими податковими повідомленнями-рішеннями за
порушення норм з регулювання обігу готівки, не є податковими
зобов'язаннями.
Костопільська МДПІ подала до Вищого господарського суду
України касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 05.04.2004 року, в якій просить скасувати
постанову та рішення Господарського суду Рівненської області від
23.01.2004 року в частині визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення від 21.08.2003 року N 000061/2343/0 на суму
10270 грн., в позові Деражненськиій сільський раді в цій частині
відмовити, в решті постанову Львівського апеляційного
господарського суду та рішення господарського суду Рівненської
області від 23.01.2004 року залишити без змін. Скасувати додаткове
рішення господарського суду від 03.02.2004 року, мотивуючи
касаційну скаргу неправильним застосуванням норм матеріального та
процесуального права.
Скаржник звертає увагу суду на те, що Львівський апеляційний
суд, встановивши, що господарським судом Рівненської області
неправомірно застосовано підпункт 2.7. пункту 2 Положення
( z0237-01 ) (z0237-01)
та обгрунтовано визнавши те, що позивачем було
порушено норму підпункту 2.10 пункту 2 Положення безпідставно
залишив рішення місцевого суду без змін.
Встановивши, що сума неоприбуткованої готівки, яка зазначена
в акті перевірки є більшою від фактично неоприбуткованої готівки
на 390 грн. та з'ясувавши, що штрафна санкція завищена, суди
мали б визнати податкове повідомлення-рішення недійсним в певній
частині, а не в повному обсязі.
Посилання ж в постанові суду апеляційної інстанції на те, що
податкове повідомлення-рішення не містить окремих частин є
безпідставним, оскільки процесуальне законодавство передбачивши
можливість часткового визнання недійсним акту, який оспорюється,
не ставить в залежність таке визнання від того, містить акт поділ
на окремі частини, чи ні.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надіслав.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення присутніх у
судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
виходить з обставин, встановлених у справі судами першої та
апеляційної інстанції.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій
предметом спору у даній справі є застосування до позивача
відповідальності, передбаченої Указом Президента "Про застосування
штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки"
( 436/95 ) (436/95)
.
Згідно пункту 1.2 Положення про ведення касових операцій у
національній валюті в Україні ( z0237-01 ) (z0237-01)
готівкові розрахунки це
платежі готівкою підприємств, підприємців та фізичних осіб за
реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і
за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією
продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.
Пункт 2.7 цього Положення ( z0237-01 ) (z0237-01)
передбачає, що якщо
підприємства (підприємці) та фізичні особи здійснюють готівкові
розрахунки без відкриття поточного рахунку шляхом унесення до
установ банків готівки для подальшого перерахування її на рахунки
інших підприємств (підприємців) або фізичних осіб, то такі
розрахунки для платників коштів є готівковими, а для отримувачів
коштів - безготівковими.
Безготівковими розрахунками, відповідно пункту 1.4 розділу 1
Положення про безготівкові розрахунки в Україні ( z0050-04 ) (z0050-04)
в
національній валюті визнається перерахування певної суми коштів з
рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також
перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб
коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки
отримувачів коштів.
Статтею 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних
санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
від 12 червня 1995 р., встановлено, що у разі порушення юридичними
особами всіх форм власності, норм з регулювання обігу готівки у
національній валюті, що встановлюються Національним банком
України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу:
за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у
двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний
день; за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне)
оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі
неоприбуткованої суми.
Передбачені цією статтею штрафи в повному обсязі стягуються
до державного бюджету в порядку, встановленому законодавством.
Статтею 2 зазначеного Указу ( 436/95 ) (436/95)
установлено, що
штрафні санкції, передбачені цим Указом, застосовуються до осіб,
зазначених у статті 1 цього Указу, органами державної податкової
служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань
державної контрольно-ревізійної служби, фінансових органів та
органів Міністерства внутрішніх справ України в установленому
законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення
перевірок або на день одержання органами державної податкової
служби зазначених подань.
Контроль за додержанням норм з регулювання обігу готівки в
національній валюті, що встановлюються Національним банком
України, згідно статті 3 зазначеного Указу ( 436/95 ) (436/95)
, здійснюють
органи державної податкової служби, державної
контрольно-ревізійної служби, Міністерства внутрішніх справ
України та фінансові органи, а банками - Національний банк
України. Контроль за його виконанням покладено на Національний
банк України та Державну податкову адміністрацію України.
Відповідно до вимог пункту 7 статті 11 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
органи державної
податкової служби мають право застосовувати до підприємств,
установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та
розмірах, встановлених законом.
Тобто, встановивши порушення, податкові органи повинні
прийняти рішення про застосування санкцій, у порядку та розмірах,
встановлених законом.
У разі невиконання такого рішення контролюючого органу, сума
штрафу стягується на підставі рішення суду.
Оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями
Костопільською МДПІ позивачу визначено штрафну (фінансову) санкцію
на підставі приписів підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Відповідно до преамбули Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, цей Закон є спеціальним законом з
питань оподаткування, який установлює порядок погашення
зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та
державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових
платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що
застосовуються до платників податків контролюючими органами, у
тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності,
та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Саме цим Законом ( 2181-14 ) (2181-14)
і запроваджене поняття
податкового повідомлення як письмового повідомлення контролюючого
органу про обов'язок платника податків сплатити суму визначену
контролюючим органом.
Визначена Законом України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
процедура погашення розповсюджується на
зобов'язання саме з податків і зборів (обов'язкових платежів) та у
сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Застосовані до позивача штрафні (фінансові) санкції,
визначені Указом президента України "Про застосування штрафних
санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
,
не є податковим зобов'язанням в розумінні приписів зазначеного
Закону та Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
.
Отже, зміст наведених норм, свідчить про відсутність у
органів державної податкової служби правових підстав для прийняття
податкових повідомлень-рішень за процедурою, встановленою Законом
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
стосовно порушень вимог Указу президента України "Про застосування
штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки"
( 436/95 ) (436/95)
.
З огляду на викладене та беручи до уваги, що за результатами
розгляду справи фактів порушення позивачем вимог пункту 2.10
розділу 2 "Положення про ведення операцій у національній валюті в
Україні" ( z0237-01 ) (z0237-01)
господарським судом першої та апеляційної
інстанції не встановлено, касаційна інстанція вважає, що рішення
та постанова у даній справі підлягають залишенню без змін з
мотивів викладених у цій постанові.
Одночасно касаційна інстанція зазначає, що Львівський
апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку щодо
неможливості визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
недійсним в частині суми штрафних санкцій, оскільки така сума є
єдиною у оспорюваному акті. Відповідно до статті 84 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
при задоволення заяви
про визнання акта недійсним, в регулятивній частині вказується,
зокрема, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій
саме частині).
Керуючись статтями 1, 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Рівненської області від
23.01.2004 р. та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 05.04.2004 р. у справі N 12/372 господарського суду
Рівненської області залишити без змін, а касаційну скаргу
Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції без
задоволення.