ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.09.2004 Справа N 46/54-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого (доповідача), суддів,
за участю повноважних представників: позивача, відповідача
розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Л" на рішення господарського
суду Харківської області від 8 жовтня 2003 року та постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 17 травня 2004
року у справі за позовом Управління комунального майна та
приватизації Харківської міської ради до ТОВ "Л" про дострокове
розірвання договору оренди та виселення,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2003 року позивач звернувся до господарського суду
Харківської області з позовом до ТОВ "Л" про дострокове розірвання
договору оренди № 591 від 21.06.1994 року та виселення із
нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків.
Рішенням господарського суду Харківської області від 8 жовтня 2003
року позов задоволено. Розірвано договір оренди нежитлових
приміщень № 591 від 21.06.1994 року, укладений між позивачем та
відповідачем. Відповідача виселено з нежитлових приміщень
загальною площею 152, 5 кв. м, які розташовані за адресою: м.
Харків, а зобов'язано передати ці приміщення позивачеві.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17
травня 2004 року рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "Л" просить їх
скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм
матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить в її задоволенні
відмовити, оскільки вважає, що постанова апеляційної інстанції
прийнята у відповідності до норм діючого законодавства.
Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи,
суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до ст. 161 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання повинні
виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до
вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності
таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 162 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
одностороння відмова від
виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не
допускаються.
Як встановлено судом, згідно умов договору оренди нежитлових
приміщень № 591 від 21 червня 1994 року, укладеного між сторонами
у справі, відповідачу було надано в тимчасове платне користування
нежитлове приміщення площею 152,5 кв.м., розташоване за адресою:
м. Харків.
Відповідно до п. 3.1.3 вказаного договору, відповідач зобов'язаний
був своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за
користування об'єктом оренди.
Згідно з п. 4.1.4 додаткової угоди до даного договору від
04.02.1997 року, орендна плата вноситься щомісячно протягом перших
п'яти діб кожного наступного місяця.
Судом першої інстанції правильно встановлено, а апеляційним
підтверджено, що в період дії договору оренди відповідач своїх
зобов'язань, передбачених договором оренди щодо своєчасної сплати
орендної плати, не виконав.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій вірно визнані
безпідставними посилання відповідача на існування переплати, яка
як зайво сплачена сума повинна була автоматично зараховуватися в
рахунок наступних платежів, відповідно до пункту 16 Методики
розрахунку і порядку використання плати за оренду державного
майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від
04.10.1995 року № 786.
Проте, у цьому пункті Методики зазначено, що суми орендної плати,
зайво перераховані до бюджету або орендодавцеві, зараховуються в
рахунок наступних платежів, або повертаються платникові в 5-денний
термін від дня одержання його письмової заяви, тобто письмове
звернення орендаря є обов'язковим, як у випадку повернення йому
зайво сплачених сум, так і у випадку зарахування їх в рахунок
наступних платежів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач з такими заявами до
орендодавця не звертався, відповідно, зарахування зайво сплачених
коштів на рахунок позивача не здійснювалось, тому зобов'язання
орендаря перед орендодавцем не можуть вважатися виконаними
належним чином.
Відповідно до п. 3.1.6 спірного договору оренди, переобладнання
орендованого приміщення відповідачем може здійснюватися виключно з
письмового дозволу позивача.
Суди першої та апеляційної інстанцій, при розгляді справи
правильно встановили той факт, що перевіркою, здійсненою
Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської
ради, було встановлено, що в орендованих нежитлових приміщеннях
відповідачем були зроблені антресольні поверхи без дозволу
позивача.
З висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29.03.2004
року не зрозуміло чи є влаштування зазначеної антресолі у
приміщенні перукарні переобладнанням такого приміщення, оскільки
на час проведення експертизи конструкції антресолі були
демонтовані.
Наданий відповідачем технічний висновок Інституту "ХП" за 2002
рік, на який він посилається як на підставу своїх заперечень факту
переобладнання, не може вважатись належним доказом, оскільки метою
вказаного висновку було визначення технічного стану будівельних
конструкцій подальшого використання, а не визначення, чи є
будівництво вказаного поверху переобладнанням орендованого
приміщення.
Таким чином, у рішенні, залишеним без змін постановою апеляційної
інстанції, суд вірно застосував норми матеріального права і
обгрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача про розірвання
договору оренди та виселення відповідача із займаного ним
нежитлового приміщення.
За таких обставин, судові рішення відповідають вимогам закону і
обставинам справи, тому підстав для їх зміни немає.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Харківської області від 8 жовтня 2003
року та постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 17 травня 2004 року залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ
"Л" - без задоволення.