ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.09.2004 р. справа N А-2/213
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у м. Івано-Франківську
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 13.04.2004
у справі № А-2/213
господарського суду Львівської області
за позовом ВАТ "Страхова компанія "А"
до ДПІ у м. Івано-Франківську
про визнання недійсними актів
ненормативного характеру
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача: не з'явився.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
28.01.2004 у справі № А-2/213 у позові відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ВАТ "Страхова компанія "А"
подало апеляційну скаргу до Львівського апеляційного
господарського суду.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
13.04.2004 апеляційну скаргу задоволено частково: рішення
господарського суду Івано-Франківської області від 28.01.2004 у
справі № А-2/213 скасовано і прийнято нове рішення, яким позов
задоволено частково: визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську від 13.02.2003
№ 0009462312/0 у частині стягнення з філії "ГС" ВАТ "Страхова
компанія "А" 1 700 грн. санкцій; стягнуто з ДПІ у м.
ІваноФранківську 127, 50 грн. державного мита. В частині визнання
недійсними податкових вимог від 14.03.2003 № 1/605/24-205/3324 та
від 19.06.2003 № 1/1537/24-205/20241 провадження припинено.
У касаційній скарзі ДПІ у м. Івано-Франківську просить скасувати
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
13.04.2004 у справі № А-2/213 в частині визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення від 13.02.2003 № 0009462312/0 в
сумі 1 700 грн. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні
позову у цій частині відмовити, посилаючись на неправильне
застосування господарським судом апеляційної інстанції норм
матеріального та процесуального права, а саме: п. 16.7 ст. 16
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
від 22.05.1997 № 283/97-ВР (зі змінами і
доповненнями), п. 1.11 ст. 1, п.п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від
21.12.2000 № 2181-ІІІ, п. 9.3 Порядку складання декларації про
доходи страховика, затвердженого наказом ДПА України від
27.07.1997 № 265 ( z0322-97 ) (z0322-97)
та ст. 105 Господарського
процесуального кодексу ( 1798-12).
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь
свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши матеріали
справи та проаналізувавши правильність застосування господарським
судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального
права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить
до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено,
що ДПІ у м. Івано-Франківську було проведено перевірку
Івано-Франківської філії "ГС ЗАТ "Страхова компанія "ТЖ" з питань
дотримання податкового законодавства за період з 01.07.2001 по
01.10.2002, за наслідками якої складено акт перевірки від
17.01.2003 № 39/26-3-205, яким встановлено факт неподання
податкових декларацій "Про доходи страховика" за 2001 р. та 1-ий
квартал, півріччя та 9-ть місяців 2002 р. та повідомлення про
результати розрахунку авансового внеску податку на прибуток за
січень, лютий, квітень, травень, липень, серпень 2002 р., чим
порушено п.п. 16.4, 16.7 ст. 16 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
.
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м. Івано-Франківську
було прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.02.2003
№ 0009462312/0, яким відповідно до п.п. 16.4, 16.7 ст. 16 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
та
п.п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
до позивача були застосовані
фінансові санкції у розмірі 2 380 грн., в т.ч. 1 700 грн. штрафних
санкцій за неподання розрахунків авансових внесків (які є
предметом оскарження) та 680 грн. за неподання податкових
декларацій.
Відмовляючи у задоволені позову, господарський суд першої
інстанції виходив з того, що за неподання повідомлень про
результати розрахунків авансових внесків в терміни, передбачені
для сплати авансових внесків, відповідальність встановлено п.п.
17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки поняття "розрахунок
авансових внесків" і "податкова декларація" є тотожними.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, господарський
суд апеляційної інстанції виходив з того, що розрахунок авансових
внесків з податку на прибуток не має статусу податкової
декларації, у зв'язку з чим застосування до платника податку
санкцій, передбачених п.п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, за
неподання повідомлень про результати розрахунків авансових внесків
з податку на прибуток, є неправомірним.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
висновки господарського суду апеляційної інстанції у частині
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.
Івано-Франківську від 13.02.2003 № 0009462312/0 щодо стягнення з
Філії "ГС" ВАТ "Страхова компанія "А" 1 700 грн. штрафних санкцій
відповідають вимогам чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
платник податків, що
не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством,
сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян за кожне таке неподання або її затримку.
Згідно з п. 16. 7 ст. 16 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
(в редакції, що діяла у
спірний період) розрахунки авансових внесків здійснюються
платником податку самостійно, без подання декларації про прибуток.
Повідомлення про результати таких розрахунків надсилається
податковому органу в терміни, передбачені для сплати авансових
внесків.
Цілком обгрунтованим є висновки господарського суду апеляційної
інстанції про те, що поняття "податкова декларація" і "розрахунок
авансових внесків" не є тотожними, оскільки статус податкової
декларації має лише той документ, який, крім ознак, визначених п.
1.11 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, містить розрахунок податкового зобов'язання
за базовий податковий період.
Зазначене кореспондується з ч. 2 п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 "Порядок
подання податкової декларації та визначення суми податкових
зобов'язань" Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, в якій зазначено що для цілей підпункту
4.1.4 (визначає строки подання податкових декларацій за базовий
(податковий) звітний період) цього пункту під терміном "базовий
податковий період" слід розуміти податковий період, визначений
відповідним законом з питань оподаткування.
Для податку на прибуток підприємств податковим періодом є звітний
(податковий) квартал (п. 11.1 ст. 11 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
).
Що стосується припинення провадження у справі у частині визнання
недійсними податкових вимог з огляду на те, що останні не можуть
бути предметом спору в господарському суді, слід зазначити, що
висновки апеляційного господарського суду у цій частині не
відповідають нормам ст. 12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
(згідно з якою господарським судам підвідомчі
справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав,
зазначених у законодавстві).
Враховуючи, що надіслання позивачу оспорюваних податкових вимог
стало наслідком несплати позивачем узгодженої суми податкових
зобов'язань - 2 380 грн. (зазначеної в податковому повідомленні-
рішенні від 13.02.2003 № 0009462312/0, яке не відповідає вимогам
чинного законодавства у частині застосування 1 700 грн. штрафних
санкцій), зазначені податкові вимоги також підлягають визнанню
частково недійсними.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Івано-Франківську задовольнити частково.
Скасувати частково постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 13.04.2004 у справі № А-2/213 - у частині
припинення провадження у справі.
Позовні вимоги у цій частині задовольнити.
Визнати недійсними податкові вимоги від 14.03.2003 № 1/605/24-
205/3324 та від 19.06.2003 № 1/1537/24-205/20241 в частині
визначення суми податкового боргу у розмірі 1 700 грн. і
відповідного нарахування пені.
В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 13.04.2004 у справі № А-2/213 залишити без змін.