ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2004 Справа N 3/278
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства “Т”
на рішення господарського суду Херсонської області від
06.05.2004р.
у справі № 3/278
за позовом Приватного підприємства “Т”
до Відкритого акціонерного товариства “Х”
про стягнення 122 471,86 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Херсонської області від
06.05.2004р., позовні вимоги Приватного підприємства “Т” до
Відкритого акціонерного товариства “Х” про стягнення 122471,86
грн. задоволено частково.
Згідно рішення присуджено до стягнення з відповідача 1028,94
грн. основного боргу та 11,28 грн. судових витрат. В решті
позову відмовлено.
Вказане рішення мотивовано тим, що накази про відпуск готової
продукції, довіреності та акт КРУ в Херсонській області свідчать
про наявність у відповідача перед позивачем станом на 01.05.03р.
заборгованості лише у сумі 1028,94 грн. за всіма укладеними ним
з позивачем договорами.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд вказаний судовий акт скасувати як
такий, що ухвалений з порушенням норм матеріального права, а
саме ст.ст. 161, 162 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
і норм процесуального
права, а саме: ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 34, 35, 36, 77 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
та направити справу на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судом норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та ст. 4-2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, однією з
засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу
перед законом і судом. Зміст даного принципу полягає, зокрема, у
встановленні для сторін рівних можливостей для здійснення своїх
процесуальних прав і виконання обов’язків.
В силу ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, сторони користуються
рівними процесуальними правами. До прав сторін, зокрема,
належать право брати участь у судових засіданнях; подавати
докази, брати участь у дослідженні доказів.
При вирішенні даного спору по суті, господарський суд першої
інстанції не забезпечив позивачу можливості реалізувати вказані
процесуальні права, оскільки розглянув справу за відсутності
повноважного представника позивача.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського
суду Херсонської області від 28.08.2003р. у першому ж судовому
засіданні провадження у даній справі було зупинено (а.с.44).
Ухвалою від 16.04.2004р. (а.с.59) провадження у справі
відновлено і розгляд справи призначено у судовому засіданні на
06.05.2004р. об 10 год. 50 хв. При цьому, судом ухвалено
сторонам мати при собі в засіданні оригінали рахунків-фактур;
явку в засідання повноважних представників сторін визнано
обов’язковою.
Утім, представник позивача в засідання суду не з’явився і
витребувані судом документи не подав.
Отже, суд першої інстанції, за обставини не явки представника
позивача у судове засідання, не вирішив питання про відкладення
розгляду даної справи (ст. 77 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
), строк
розгляду якої ухвалою від 16.04.2004 р. (а.с.58) продовжено до
22.05.2004р.
Таким чином, розглянувши справу у першому ж судовому засіданні
після відновлення провадження у даній справі за відсутності
представника позивача, суд першої інстанції не вжив заходів щодо
забезпечення йому рівних з відповідачем процесуальних прав, чим
допустив порушення названих вище норм процесуального права.
Крім того, відповідно до ст. 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, одним з основних принципів судочинства, є
законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй
діяльності при вирішенні справ повинен не лише правильно
застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин
сторін, а й додержуватись норм процесуального права.
В силу ст. 4-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторони та інші особи,
які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і
заперечення поданими суду доказами. При цьому, господарський суд
повинен створювати сторонам необхідні умови для встановлення
фактичних обставин справи і правильного застосування
законодавства.
Згідно ст. 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судове рішення
ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин
справи. При цьому, згідно ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд у
разў, якщо подані сторонами докази є недостатніми, зобов’язаний
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх
участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення
спору.
Отже, прийняті судові акти повинні бути законними і
обгрунтованими.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, обгрунтованим визнається рішення, в
якому повно відображені обставини, що мають значення для даної
справи, висновки суду про встановлені обставини і правові
наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,
вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Утім, ухвалене у даній справі рішення, цим вимогам не
відповідає.
Так, предметом даного позову є вимога позивача про стягнення з
відповідача 122471,86 грн. у зв’язку з не поставкою оплаченого
товару. Підставою даного позову є платіжні доручення, якими
позивач, на підставі виставлених відповідачем рахунків-фактур,
перерахував останньому 122471,86 грн. за запчастини.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми
предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права
та обов’язки сторін у справі та складається з фактів, - підстав
позову, та фактів, якими відповідач обгрунтовує заперечення
проти позову.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено у касаційній
скарзі, позивач заперечує проти отримання від відповідача товару
на суму 122471,86 грн., яку він перерахував останньому згідно
платіжних доручень.
Суд першої інстанції не використав у повному обсязі свої
повноваження, передбачені процесуальним законом, в наслідок чого
не перевірив повно та всебічно матеріали справи, належним чином
їх не оцінив та здійснив необгрунтовані юридичні висновки.
Зокрема, висновку про те, що заборгованість відповідача перед
позивачем складає лише 1028,94 грн., суд першої інстанції дійшов
без з’ясування всіх обставин справи.
Так, в якості доказів відсутності у відповідача заборгованості
перед позивачем, крім 1028,94 грн., суд першої інстанції
послався на накази про відпуск готової продукції, довіреності
позивача та акт КРУ в Херсонській області. Утім, вказаний акт
КРУ в якому відображається заборгованість відповідача, не є
первісним документом, а відтак не може вважатися безперечним
доказом, який свідчить про стан розрахунків між сторонами даного
спору.
Іншим доказам, що є в матеріалах справи, судом першої інстанції
не було надано належної оцінки. Так, зокрема, суд першої
інстанції не звернув уваги на те, що у поданих відповідачем
накладних (наказах) (а.с.77, 82, 83, 86, 88,90) зазначено, що
продукція відпускається відповідачем на адресу позивача на
підставі договору, а не рахунків-фактури. Також, суд посилаючись
у своєму рішенні на довіреності (а.с.81, 85), не дав їм належної
оцінки з огляду на те, що вони зовсім не містять відомостей про
кількість отриманого товару, що не відповідає п. 6 Інструкції
про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних
довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом
Міністерства фінансів України від 16.05.1996р., яким
передбачено, що при виписуванні довіреності перелік цінностей,
які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у
бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви
і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є
такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку,
договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей.
Отже, враховуючи не з’ясування того, яка насправді
заборгованість існує у відповідача перед позивачем, і чи
отримував позивач товар на перераховану ним відповідачу суму,
суд першої інстанції повинен був використати свої повноваження
щодо призначення судово-бухгалтерської експертизи, оскільки без
з’ясування зазначених вище обставин висновок про відсутність у
відповідача заборгованості перед позивачем, крім 1028,94 грн.,
не може бути визнано обгрунтованим та законним.
З огляду на це, а також, беручи до уваги, що розгляд справи
судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої
належним чином про час і місце засідання суду, в силу ст. 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, є в будь-якому випадку підставою для
скасування рішення місцевого суду, колегія суддів дійшла
висновку про необхідність скасування ухваленого у даній справі
судового рішення з передачею справи на новий розгляд.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –
111-11, Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства “Т” задовольнити.
2. Рішення господарського суду Херсонської області від
06.05.2004р. у справі № 3/278 скасувати, справу передати на
новий розгляд до господарського суду Херсонської області.