ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2004 Справа N 24/488
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.-
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'яв.,
відповідача - А.А.А.,
розглянувши касаційну скаргу H-ської парафії Української
православної церкви "XXX", м. Р-ськ Донецької області (далі -
H-ська парафія)
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
05.05.2004 p.
зі справи № 24/488
за позовом H-ської парафії
до комунального підприємства "YYY", м. Р-ськ Донецької області
(далі - "YYY")
про стягнення 33068 грн.,
ВСТАНОВИВ:
H-ська парафія подала до господарського суду Донецької області
позов до "YYY" про стягнення 3068 грн. збитків та 30000 грн.
моральної шкоди, усього - 33068 грн.
Рішенням названого суду від 14.01.2004 (суддя Забарющий М.І.),
залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 05.05.2004 (колегія суддів у складі: Дзюба
О.М. - головуючий, судді Акулова Н.В., Шевкова Т.А.), у
задоволенні позову відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та
постанови судові інстанції виходили з того, що позивач - H-ська
парафія - не довів, що саме з вини "YYY" йому заподіяно збитки та
моральну шкоду.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України H-ська
парафія просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та
прийняти рішення про стягнення з "YYY" 3068 грн. збитків та 30000
грн. моральної шкоди. Скаргу мотивовано тим, що витрати на
одержання юридичних послуг та втрата H-ською парафією права на
отримання земельної ділянки в постійне користування "є
матеріальними та моральними збитками (стаття 29 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
), які повинні відшкодовуватися винною стороною".
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України) належним чином
повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями
обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність скасування судових
рішень, прийнятих по суті даної справи, та передачі її на новий
розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- H-ська парафія подала до "YYY" позов про зобов'язання дати згоду
на вилучення земельної ділянки (справа арбітражного суду Донецької
області № 21/105-6). Рішенням названого арбітражного суду з цієї
справи від 14.05.2001 встановлено, що "YYY" не є землекористувачем
земельної ділянки площею 0,7019 га, яка знаходиться на перехресті
вулиць Я-ської та Л-ської в м. Р-ську, і тому згоди цього
підприємства на вилучення ділянки не вимагалося;
- H-ською парафією у позові зазначено, що "YYY" 21.05.2001
отримало державний акт на право постійного користування спірною
земельною ділянкою 1-ДН № 002345, зареєстрований в М-ській
райдержадміністрації; рішенням господарського суду Донецької
області від 02.09.2002 цей державний акт визнано недійсним в
частині передачі права постійного користування землею площею 97,5
га для будівництва мікрорайонів "SSS-1" і "SSS-2";
- H-ською парафією не подано документів, які підтверджували б факт
володіння "YYY" зазначеною земельною ділянкою, а так само
розрахунку суми моральної шкоди, в якому зазначалося б, з чого
складається ця сума 30000 грн.;
- з метою захисту своїх інтересів у господарському суді Донецької
області, підготовки позовних матеріалів H-ська парафія 14.02.2002
уклала договір з товариством з обмеженою відповідальністю "ZZZ"
(м. Р-ськ) та P-ською колегією адвокатів. За цим договором ТОВ
"ZZZ" бере на себе зобов'язання з вирішенням спірного питання,
пов'язаного з наданням H-ській парафії земельної ділянки для
будівництва H-ського собору, розташованого на перехресті вулиць
Я-ської і Л-ської в м. Р-ську; вимоги за цим договором виконані
повністю і оплачені, що підтверджується відповідними документами.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що питання про
розподіл відповідних витрат здійснюється у порядку, встановленому
статтею 49 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а тому H-ській парафії
необхідно було звернутися із заявою про відшкодування судових
витрат у сумі 3068 грн. "у ході розгляду справи".
З таким висновком можна погодитися лише частково. Стаття 49 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, визначаючи розподіл судових витрат, відносить
до них, зокрема, суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката.
Статтею 44 названого Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено відшкодування
зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатами. Що ж до сум,
сплачених за юридичні послуги, надані іншими фізичними чи
юридичними особами, то відповідні норми ГПК України не визначають
їх як судові витрати, і отже, питання про їх розподіл не може бути
вирішено шляхом прийняття додаткового рішення, ухвали, як про це
зазначає апеляційна інстанція в оскаржуваній постанові.
Тому для правильного вирішення даного спору необхідно було
з'ясувати склад витрат H-ської парафії з юридичних послуг у сумі
3068 грн., тобто яка частина цієї суми належить до витрат за
послуги адвоката (судових витрат) і яка сплачена товариству з
обмеженою відповідальністю "ZZZ". Попередні судові інстанції
пов'язаних з цим обставин не встановили, припустившись у зв'язку з
цим неправильного застосування приписів частини першої статті 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, а також вимог статті 49
названого Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо визначення складу судових
витрат.
Крім того, в оскаржуваних судових рішеннях йдеться лише про
відсутність розрахунку моральної шкоди, але в них немає даних про
дослідження наявності чи відсутності доказів самого факту
заподіяння відповідачем моральної шкоди позивачеві. У пункті 3
роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від
29.02.1996 № 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів,
пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" ( v5_95800-96 ) (v5_95800-96)
зазначено, що такий факт має бути доведено позивачем.
Касаційна інстанція відповідно до частини першої статті 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно
встановити фактичні обставини, зазначені в цій постанові, дати їм
належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до вимог
закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу H-ської парафії Української Православної
Церкви "XXX" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 14.01.2004 p.
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
05.05.2004 p. зі справи № 24/488 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької
області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь