ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2004 Справа N 29/63-04
Вищий господарський суд України у складі: суддя А.А.А. -
головуючий, судді Б.Б.Б. і В.В.В.
розглянув касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України у Ч-ському районі м. Н-ськ (далі -
Фонд)
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від
03.06.2004 р.
зі справи № Х4
за позовом Фонду
до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ХХХ" (далі -
ТОВ "Фірма "ХХХ")
про стягнення 1658,37 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Харківської області від 07.04.2004
(суддя М.М.М.) позов задоволено. Рішення мотивовано тим, що
відповідно до наданого позивачем розрахунку за відповідачем
рахується заборгованість у сумі позовних вимог, а тому вона
підлягає стягненню.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
03.06.2004 (суддя Е.Е.Е. - головуючий, судді Г.Г.Г., Д.Д.Д.)
назване рішення скасовано і у позові відмовлено. Постанову
мотивовано тим, що відповідач правомірно зарахував суми страхових
виплат, сплачених сім'ї потерпілого Л.Л.Л. у рахунок страхових
внесків, а тому у нього відсутня заборгованість зі сплати
страхових внесків на 01.01.2004, що підтверджено розрахунковими
відомостями відповідача.
Фонд звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, у якій просить постанову суду апеляційної інстанції
скасувати і прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги
та стягнути з відповідача заборгованість по страхових внесках.
Скаргу мотивовано тим, що апеляційним господарським судом
неправомірно було застосовано статтю 7 Закону України "Про
страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності" ( 2272-14 ) (2272-14)
(далі - Закон), оскільки страховий випадок стався до набрання
чинності цим Законом ( 2272-14 ) (2272-14)
.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Фірма "ХХХ" заперечує проти
доводів скарги і просить постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 03.06.2004 залишити в силі .
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду
скарги.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями
фактичних обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- 22.02.2001 на території фірми "ХХХ" було скоєно вбивство
охоронника цієї фірми Л.Л.Л.;
- на підставі висновку прокуратури Ч-ського району від 23.04.2001
за № 2301007 було встановлено, що потерпілий Л.Л.Л. своїми діями
сприяв скоєнню розкрадання на фірмі "ХХХ", оскільки знаходився в
злочинній змові з особами, які скоїли розкрадання. Тому комісією
по спеціальному розслідуванню цей випадок було визнано нестраховим
та за ним не складався акт форми Н-1 відповідно до пункту 8
Положення "Про порядок розслідування та обліку нещасних випадків"
( 923-98-п ) (923-98-п)
, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 17.06.1998 № 923;
- вироком Харківського обласного суду від 21.06.2001 було
засуджено К.К.К. за скоєння умисного вбивства Л.Л.Л. при виконанні
останнім своїх службових обов'язків, тому додатковим
розслідуванням зазначений випадок з охоронником Л.Л.Л. було
визнано страховим та 28.02.2002 р. складено акт форми Н-1 на
підставі пункту 9 названого Положення ( 923-98-п ) (923-98-п)
;
- відповідно до акта форми Н-1 від 28.02.2002 на підприємстві
відповідача було видано наказ від 29.03.2003 № 10, згідно з яким
було нараховано та виплачено родині потерпілого Л.Л.Л. одноразову
допомогу в сумі 4040 грн. та 85 грн. щомісячних страхових виплат;
- відповідач, керуючись статтею 7 Закону ( 2272-14 ) (2272-14)
, зарахував
здійснені ним виплати сім'ї потерпілого Л.Л.Л. в рахунок сплати
страхових внесків, відобразивши це в розрахунковій відомості про
нарахування і перерахування страхових внесків за 1 півріччя 2002
року;
- позивач розрахункову відомість не прийняв та листом від
15.08.2002 № 378 повернув її відповідачеві. Відповідач звернувся
до позивача з претензією, в якій, посилаючись на пункт другий
статті 7 Закону ( 2272-14 ) (2272-14)
, просив провести зарахування страхових
виплат сім'ї потерпілого Л.Л.Л. в рахунок страхових внесків. У
відповіді від 15.01.2003 № 79-2 на цю претензію відповідач
відмовився провести зарахування виплачених сім'ї потерпілого
Л.Л.Л. страхових виплат в рахунок страхових внесків, посилаючись
на те, що страховий випадок стався 22.02.2001, а Закон ( 2272-14 ) (2272-14)
набрав чинності з 01.04.2001, тому його положення на цей випадок
не розповсюджуються.
Причиною спору зі справи стало питання про правомірність
віднесення відповідачем у рахунок страхових внесків страхової
виплати сім'ї потерпілого Л.Л.Л.
Відповідно до статті 7 Закону ( 2272-14 ) (2272-14)
кошти, виплачені
потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його
страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання.
Як встановлено апеляційним господарським судом, випадок,
пов'язаний зі смертю потерпілого Л.Л.Л., було визнано страховим
після додаткового розслідування 22.02.2002. Тобто саме з цієї дати
слід вважати юридично значущими дії зі сплати страхового
відшкодування. На зазначений час положення статті 7 Закону
( 2272-14 ) (2272-14)
, який було застосовано апеляційним господарським
судом, вже діяли. Тому апеляційний господарський суд цілком вірно
його застосував та прийняв рішення про відмову позивачеві в його
вимогах.
Зважаючи на викладене, Вищий господарський суд України вважає
постанову апеляційного господарського суду у цій справі такою, що
прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права,
а тому відсутні передбачені законом підстави для її скасування.
Керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні касаційної скарги відділення виконавчої дирекції
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань України у Ч-ському районі міста Н-ська
відмовити.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
03.06.2004 зі справи № Х4 залишити без змін.