ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2004 N 3/130
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 04.11.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі: суддя
Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.,
розглянув касаційну скаргу Одеської залізниці, м. Одеса на рішення
господарського суду Миколаївської області від 03.06.2004 зі справи
N 3/130 за позовом Одеської залізниці до управління праці та
соціального захисту населення Казанківської райдержадміністрації
Миколаївської області, м. Казанка Миколаївської області (далі -
Управління праці) про стягнення боргу у сумі 4025,95 грн. Судове
засідання проведено за участю представників сторін: позивача -
П. (за довіреністю Одеської залізниці), відповідача - не
з'явились. За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
03.06.2004 (суддя Таранущенко О.Г.) у задоволенні позову
відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано, з посиланням
на приписи пунктів 10 та 11 Положення про Єдиний державний
автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003
N 117 ( 117-2003-п ) (117-2003-п)
"Про Єдиний державний автоматизований реєстр
осіб, які мають право на пільги" (далі - Положення), тим, що
Одеська залізниця не подавала у встановленому Положенням порядку
управлінню соціального захисту розрахунки щодо вартості послуг,
наданих пільговикам у 2004 році.
У касаційній скарзі від 21.06.2004 N 78 до Вищого
господарського суду України Одеська залізниця просить скасувати
рішення господарського суду Миколаївської області від 03.06.2004
та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь
Одеської залізниці борг у сумі 4025,95грн. Скаргу мотивовано тим,
що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від
04.02.2002 N 256 Одеською залізницею щомісячно на адресу
відповідача надсилалися звіти і акти звіряння про кількість
перевезених пільгових категорій громадян та розрахунки щодо
вартості послуг наданих за минулий місяць, про що свідчать дати на
штампах документів, а також подавались звіти за формою "3-пільга"
в розгорнутому вигляді із зазначенням кількості перевезених
пасажирів по категоріям. Крім того, відповідно до пункту 4
Положення ( 117-2003-п ) (117-2003-п)
позивач не має права розголошувати
інформацію про пільговика без згоди уповноважених органів.
Отже, Одеська залізниця не має права збирати будь-які дані
про пільговиків, тому позивач не міг подати уповноваженому органу
розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому
місяці, згідно з формою "2-пільга", оскільки не було офіційної
публікації вказаної форми.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.
Представники Управління праці в судове засідання не з'явились.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та
правильність застосування судовими інстанціями норм матеріального
та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної
скарги.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- Одеською залізницею у позовній заяві не наведено даних
стосовно того, які саме категорії пільговиків користувалися
пільгами з перевезень пасажирів, внаслідок чого утворився борг,
який має бути відшкодовано з місцевого бюджету;
- Одеська залізниця не подавала щомісяця до 25 числа
уповноваженому органу розрахунки щодо вартості послуг, наданих
пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".
Причиною спору зі справи стало питання про правомірність
відшкодування залізниці уповноваженим на це органом боргу, що
утворився внаслідок пільгового перевезення пасажирів залізничним
транспортом, без додержання вимог пунктів 10 та 11 Положення
( 117-2003-п ) (117-2003-п)
.
Порядок відшкодування зазначеного боргу визначено у
Бюджетному кодексі України ( 2542-14 ) (2542-14)
, Законі України "Про
Державний бюджет України на 2003 рік" ( 380-15 ) (380-15)
та пунктах 10
та 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб,
які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 29.01.2003 N 117 ( 117-2003-п ) (117-2003-п)
"Про Єдиний
державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги".
Відповідно до Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
:
- субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на
певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв
рішення про надання субвенції (пункт 37 частини 1 статті 2);
- У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі
міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:
1) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим,
обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним
бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки
Крим та міст обласного значення;
2) субвенція на здійснення програм соціального захисту;
3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого
самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання
пільг, встановлених державою;
4) субвенція на виконання інвестиційних проектів;
5) інші субвенції (частина 1 статті 97).
У пункті 7 статті 40 Закону України "Про Державний бюджет
України на 2003 рік" ( 380-15 ) (380-15)
затверджено на 2003 рік обсяги
міжбюджетних трансфертів згідно з додатками N 4 та N 5 до цього
Закону, серед яких передбачено, зокрема, субвенцію з державного
бюджету місцевим бюджетам на надання пільг ветеранам війни і
праці, військової служби, органів внутрішніх справ з послуг
зв'язку та інших передбачених законодавством послуг (крім пільг на
одержання ліків, зубопротезування, оплату електроенергії,
природного і скрапленого газу, твердого та рідкого пічного
побутового палива, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення,
квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот)
та компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян - у
сумі 501.166,7 тис. гривень, у тому числі пільг на послуги
зв'язку - у сумі 89.707,8 тис. гривень.
Відповідно до Положення ( 117-2003-п ) (117-2003-п)
:
- Підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця
до 25 числа подають уповноваженому органу розрахунки щодо вартості
послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою
"2-пільга" (пункт 10);
- Уповноважений орган щомісяця:
1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією,
яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги,
і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості
пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному
пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених
розбіжностей, до уточнення цієї інформації;
2) після проведення розрахунків з підприємствами та
організаціями, що надають послуги, складає:
реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та
організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та
реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга";
акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги
згідно з формою "3-пільга";
3) до 15 числа подає:
фінансовим органам районних, районних у містах Києві та
Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти
звіряння розрахунків згідно з формою "3-пільга";
Міністерству праці та соціального захисту Автономної
Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту
населення обласних, Київської та Севастопольської міських
держадміністрацій звіти згідно з формами "4-пільга" та "6-пільга"
(пункт 11).
З огляду на викладені положення чинного законодавства України
судом першої інстанції з достатньою повнотою встановлено обставини
справи та їм дано правильну юридичну оцінку.
Доводи скаржника про неправильне застосування судом норм
матеріального права у цій справі є помилковими.
Посилання скаржника на положення пункту 4 Положення
( 117-2003-п ) (117-2003-п)
в обґрунтування своєї неможливості подавати
уповноваженому органу розрахунки щодо вартості послуг, наданих
пільговикам згідно з формою "2-пільга", є неправильним тлумаченням
змісту приписів пунктів 3-4 та 10-11 Положення. У пункті 4
Положення міститься припис про заборону розголошення отриманої
уповноваженими органами інформації про пільговика без його згоди.
За змістом пунктів 3 та 10-11 Положення Одеська залізниця є
підприємством, що надає послуги пільговикам, а не уповноваженим
органом. До кола уповноважених органів відносяться управління
праці та соціального захисту населення районних, районних у містах
Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з
питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів
міських рад.
Твердження скаржника стосовно необхідності офіційної
публікації нормативного акта про затвердження форми "2-пільга" не
відповідають вимогам чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 12 Положення ( 117-2003-п ) (117-2003-п)
форми
"1-пільга", "2-пільга", "5-пільга" та "7-пільга" затверджуються
Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, форма "3-пільга" -
Мінпраці за погодженням з Держкомстатом та Мінфіном, форми
"4-пільга" і "6-пільга" - Мінпраці.
Форму "2-пільга" затверджено наказом Міністерства праці та
соціальної політики України від 21.04.2003 N 100.
Нормативні акти, якими затверджено наведені форми звітності,
не визначають права і обов'язки громадян.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України від
13.12.1996 N 1207/96 ( 1207/96 ) (1207/96)
Про опублікування актів
законодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник
України" установлено, що інформаційний бюлетень "Офіційний вісник
України", який засновується і видається Міністерством юстиції
України, є щотижневим офіційним виданням, у якому публікуються
державною мовою, зокрема, нормативні акти міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади, зареєстровані Міністерством
юстиції України.
Згідно з Указом Президента України від 03.10.1992 N 493/92
( 493/92 ) (493/92)
"Про державну реєстрацію нормативно-правових актів
міністерств та інших органів виконавчої влади":
установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти,
які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади,
органами господарського управління та контролю і які зачіпають
права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий
характер, підлягають державній реєстрації (стаття 1);
державна реєстрація провадиться в порядку, що визначається
Кабінетом Міністрів України (стаття 2);
нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу
( 493/92 ) (493/92)
, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації,
якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності
(стаття 3).
Відповідно до підпункту "е" пункту 5 Положення ( 117-2003-п ) (117-2003-п)
про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств,
інших органів виконавчої влади, органів господарського управління
та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси
громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 N 731 ( 731-92-п ) (731-92-п)
, на
державну реєстрацію не подаються акти, зокрема,
нормативно-технічного характеру (державні стандарти, будівельні
норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, форми звітності
та інші).
Керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Миколаївської області від
03.06.2004 зі справи N 3/130 залишити без змін, а касаційну скаргу
Одеської залізниці - без задоволення.