ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2004 Справа N 15/314
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.-
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
за участю представників сторін:
позивача - А.А.А.,
відповідача - не з'яв.,
розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства "XXX", с.
Н-ське P-ського району Кіровоградської області (далі - ПП "XXX")
на рішення господарського суду Кіровоградської області від
17.12.2003 p.
та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 17.05.2004 p.
зі справи № 15/314
за позовом прокурора P-ського району Кіровоградської області (далі
- прокурор) в інтересах держави в особі P-ського районного центру
зайнятості м. Р-ськ Кіровоградської області (далі - центр
зайнятості)
до ПП "XXX"
про стягнення 14615,56 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Прокурор подав до господарського суду Кіровоградської області
позов в інтересах держави в особі центру зайнятості про стягнення
з ПП "XXX" заборгованості зі сплати страхових внесків на випадок
безробіття в сумі 10320,87 грн. за період з 01.01.2000 по
01.05.2003 та пені в сумі 4294,69 грн., усього 14615,56 грн.
Рішенням названого суду від 17.12.2003 (суддя Мохонько Н.М.)
залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 17.05.2004 (колегія суддів у складі:
Крутовських В.І. - головуючий, судді Дмитренко А.К. і Прокопенко
А.Є.) позов задоволено і з ПП "XXX" стягнуто на користь центру
зайнятості 14615,56 грн., на назване підприємство віднесено судові
витрати зі справи. У прийнятті відповідних рішення та постанови
судові інстанції виходили з того, що борг ПП "XXX" зі сплати
страхових внесків, що виник за станом на 01.01.2001, залишився
неоплаченим на час набрання чинності Законом України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
; докази погашення цього
боргу відсутні.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ПП "XXX"
просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх
судових інстанцій і прийняти нове рішення по суті спору.
Скаргу мотивовано тим, що: справа розглядалася за відсутності
прокурора, який "несе обов'язки позивача" і належним чином не
повідомлявся судом про час та місце розгляду справи; борг
підприємства підлягав списанню на підставі підпункту 18.2 пункту
18.2 статті 18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
з огляду на наявність форс-мажорних обставин;
суд припустився помилкового застосування названого Закону та
Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
і не врахував усіх
обставин, які мали суттєве значення для справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлені про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями обставин
справи правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги
з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- ПП "XXX" зареєстроване в центрі зайнятості 09.07.1998 як платник
страхових внесків на випадок безробіття;
- актом перевірки від 11.06.2003 № 39, підписаним представником
відповідача без зауважень та заперечень, розпорядженням позивача
від 24.07.2003 № 297 про стягнення з відповідача коштів та
застосування до нього фінансових санкцій і розрахунком
заборгованості та пені за результатами перевірки відповідача
підтверджується борг ПП "XXX" зі сплати зазначених внесків;
- борг виник станом на 01.01.2001;
- ПП "XXX" не звернулося до суду з вимогою про визнання недійсним
розпорядження від 24.07.2003 № 297; докази погашення ним суми
боргу відсутні.
Розгляд справи судом першої інстанції за відсутності прокурора не
може вважатися порушенням норм процесуального права. Прокурор,
який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами
сторони (частина четверта статті 29 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
), але не є стороною у справі.
Сторонами є виключно позивач і відповідач (стаття 21 названого
Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
). Статусу ж позивача у даній справі згідно з
частиною другою статті 29 цього Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
набув саме
центр зайнятості.
Відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
ПП "XXX" як роботодавець зобов'язане
своєчасно та в повному розмірі сплачувати внески до Фонду
загальнообов'язкового державного соціального страхування України
на випадок безробіття (далі - Фонд).
Згідно із статтею 34 названого Закону ( 1533-14 ) (1533-14)
Фонд має право
застосовувати фінансові санкції, передбачені законом, у разі
порушення порядку сплати страхувальниками страхових внесків та
зобов'язаний контролювати правильність нарахування, своєчасність
сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на
випадок безробіття, передбачених цим Законом та іншими
нормативно-правовими актами з питань страхування на випадок
безробіття.
Роботодавець несе відповідальність, зокрема, за несвоєчасність
сплати та неповну сплату страхових внесків (частина перша статті
38 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
).
Відповідно до статті 39 названого Закону ( 1533-14 ) (1533-14)
спори, що
виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому
порядку.
Згідно з частиною другою статті 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
юрисдикція суддів поширюється на всі
правовідносини, що виникають у державі. За статтею 2 Закону
України "Про судоустрій" ( 3018-14 ) (3018-14)
суд здійснює правосуддя на
засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих
конституцією України та законами прав і законних інтересів
юридичних осіб. Частиною 3 статті 3 названого Закону ( 3018-14 ) (3018-14)
встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя
для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та
законами. Відповідно до частини 1 статті 6 цього ж Закону
( 3018-14 ) (3018-14)
усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх
прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Згідно
з частиною 3 зазначеної статті ( 3018-14 ) (3018-14)
ніхто не може бути
позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності
якого вона віднесена процесуальним законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 визначено, що
частина друга статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав,
встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість
кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом
засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений
законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти
правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення
спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи
мають право на звернення до суду для захисту своїх прав
безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має
забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому
числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до
суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими
нормативно-правовими актами.
Відповідну позицію Верховного Суду України викладено, зокрема, в
його постанові від 22.06.2004 № 2-13/12765-03.
Якщо ПП "XXX" вважало заборгованість зі сплати страхових внесків
до Фонду такою, що підлягала списанню, воно не позбавлене було
права й можливості звернутися з цією метою до уповноваженого
органу в установленому законом порядку, а в разі відмови чи
ухилення відповідного органу від такого списання - оскаржити його
дії чи бездіяльність. Проте, як встановлено попередніми судовими
інстанціями, на час вирішення ними спору зазначена заборгованість
продовжувала існувати.
Таким чином, попередні судові інстанції дійшли правильного по суті
висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
У зв'язку з наведеним передбачених законом підстав для скасування
оскаржуваних судових рішень не вбачається.
Керуючись статтями 111-9 - 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2003
p. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 17.05.2004 p. зі справи № 15/314 залишити без змін, а
касаційну скаргу приватного підприємства "XXX" - без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь