ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2004 Справа N 12/11
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Н” в особі Прикарпатського управління бурових робіт
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
27.05.2004р. та рішення господарського суду Івано-Франківської
області від 26.02.2004р.
у справі № 12/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Т”
до Відкритого акціонерного товариства “Н” в особі
Прикарпатського управління бурових робіт
про стягнення 69970,0 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
26.02.2004р., залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 27.05.2004р., позовні
вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Т” до Відкритого
акціонерного товариства “Н” в особі Прикарпатського управління
бурових робіт про стягнення 69970,0 грн. заборгованості
задоволено.
Вказані рішення та постанова мотивовані достатністю поданих
позивачем доказів на підтвердження невиконання відповідачем
своїх зобов’язань за договором № 02-252-р від 27.12.2002р.,
згідно якого позивачем надавались послуги відповідачу по
перевезенню вахтових робітників Долинського управління бурових
робіт. Дані послуги відповідачем не оплачені. Сума
заборгованості підтверджена актами виконаних робіт, актом звірки
розрахунків станом на 01.09.2003р., які підписані та скріплені
печаткою Долинського управління бурових робіт, правонаступником
якого на час слухання справи було Прикарпатське управління
бурових робіт, що підтверджується п. 1.6 Положення
Прикарпатського управління бурових робіт ВАТ “Н” (а.с.21-29).
Суди двох інстанцій також дійшли висновку про те, що оскільки
договором строк оплати послуг по перевезенню не встановлений, то
відповідно до ст. 165 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
кредитор вправі
вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в
будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов’язання в
семиденний строк з дня пред’явлення вимоги кредитора. Судами
встановлено, що відповідачу була направлена претензія від
03.11.2003р. (а.с.8), а відтак перебіг строку позовної давності
розпочався з 11.11.2003р., а позовна заява подана 23.01.2004р.,
тобто в межах строку позовної давності встановленого ст. 366 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою
апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
суд вказані судові акти скасувати як такі, що ухвалені з
порушенням норм процесуального права, а саме ст.ст. 24, 33, 34,
43, 77, 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та норм матеріального права,
а саме ст.ст. 75, 80, 366 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 168 Статуту
автомобільного транспорту Української РСР, та припинити
провадження у справі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судом норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст. 21 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторонами в
судовому процесі – позивачами і відповідачами – можуть бути
підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Згідно ч. 4 ст. 28 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
повноваження сторони
від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений
підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими
документами.
Посилання скаржника на порушення судами двох інстанцій
ст.ст. 24, 77 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яке полягає, на його
думку, у тому, що у зв’язку з реорганізацією Долинського
управління бурових робіт шляхом злиття у Прикарпатське
управління бурових робіт ВАТ “Н”, суд першої інстанції повинен
був замінити Долинське УБР на належного відповідача –
Прикарпатське УБР і розпочати розгляд даної справи заново, є
безпідставним, оскільки стороною (відповідачем) у даній справі є
юридична особа - ВАТ “Н”, а не його відокремлений підрозділ, як
помилково вважає скаржник, оскільки він (підрозділ) у
господарському суді здійснює лише повноваження відповідача від
імені ВАТ “Н”.
Разом з тим, розглянувши інші доводи скаржника, викладені у
касаційній скарзі, та перевіривши юридичну оцінку обставин
справи та повноту їх встановлення в оскаржуваних рішенні та
постанові, колегія судів дійшла висновку про необхідність їх
скасування та направлення справи на новий розгляд з таких
підстав.
Так, відповідно до ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип
законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при
вирішенні справ повинен не лише правильно застосовувати норми
матеріального права до взаємовідносин сторін, а й додержуватись
норм процесуального права.
Згідно ст. 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судове рішення
приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин
справи. При цьому, згідно ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд у
разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, зобов’язаний
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх
участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення
спору.
Отже, прийняті судові акти повинні бути законними і
обгрунтованими.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, обгрунтованим визнається рішення, в
якому повно відображені обставини, що мають значення для даної
справи, висновки суду про встановлені обставини і правові
наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засідання.
Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,
вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Утім, ухвалені у даній справі рішення та постанова цим вимогам
не відповідають.
Так, предметом даного позову є вимога позивача про стягнення з
відповідача 69970,0 грн. боргу, який виник у зв’язку з не
оплатою наданих позивачем відповідачу послуг з перевезення
вахтових робітників Долинського УБР. Як на підставу даного
позову, позивач посилається на укладений між сторонами даного
спору договір № 02-252-Р від 27.12.2002р. (а.с.11) та акт звірки
розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 01.09.2003р.
(а.с.10).
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми
предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права
та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, - підстав
позову, та фактів, якими відповідач обгрунтовує заперечення
проти позову.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено у касаційній
скарзі, відповідач заперечує проти отримання від позивача послуг
на заявлену до стягнення суму саме за договором № 02-252-Р від
27.12.2002р.
Суди першої та апеляційної інстанцій не дали належної оцінки цим
запереченням відповідача і не використали у повному обсязі свої
повноваження, передбачені процесуальним законом, в наслідок чого
не перевірили повно та всебічно матеріали справи, належним чином
їх не оцінили та здійснили необгрунтовані юридичні висновки.
Отже, висновку про те, що заборгованість відповідача перед
позивачем за договором № 02-252-Р від 27.12.2002р. становить
69970,0 грн. суди двох інстанцій дійшли без з’ясування всіх
обставин справи.
Так, в якості доказів наявності у відповідача заборгованості у
названій сумі, позивач посилався на акт звірки розрахунків
(а.с.10) та акти виконаних робіт з надання транспортних послуг у
2003р. (а.с.12-17), які суди визнали достатніми доказами на
підтвердження невиконання відповідачем своїх зобов’язань за
договором № 02-252-Р від 27.12.2002р.
Разом з тим, суди не звернули уваги на те, що вказаний акт
звірки розрахунків складався між сторонами за результатами
виконання зобов’язань за іншим договором № 02-262-Р від
27.12.2002р. на надання транспортних послуг Долинському УБР
(а.с.63), тоді як предметом даного позову є стягнення з
відповідача заборгованості на підставі договору саме за
№ 02-252-Р від 27.12.2002р. про перевезення вахтових робітників
(а.с.11). Також не надано судами належної оцінки актам виконаних
робіт, із змісту яких вбачається, що вони складені сторонами за
результатами виконання зобов’язань за двома договорами
№ 02-252-Р та № 02-262-Р. Згідно цих актів, сума боргу
відповідача саме за договором № 02-252-Р від 27.12.2002р., який
є предметом розгляду у даній справі, менша суми, заявленої до
стягнення позивачем.
Відповідно до статей 4, 151, 161, 162 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
договір є підставою виникнення цивільних прав і
обов’язків (зобов’язань), які повинні виконуватись належним
чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону,
договору, а одностороння відмова від виконання зобов’язання не
допускається.
Як встановлено судами попередніх інстанцій між сторонами даного
спору виникли цивільно-правові зобов’язання, які ґрунтуються на
договорі № 02-252-Р від 27.12.2002р. про перевезення вахтових
робітників Долинського УБР.
Згідно ст. 366 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 168 Статуту
автомобільного транспорту Української РСР, для пред'явлення
перевізником до відправників, одержувачів або до пасажирів
позовів, що випливають з перевозки, встановлюється шестимісячний
строк, який обчислюється – з дня настання події, що стала
підставою для пред’явлення позову.
Відповідно до пункту 3.5. перевізник в термін до 5-го числа
кожного місяця виставляє “Замовнику” (відповідачу) рахунки за
виконану роботу з прилученням товарно-транспортних накладних.
Отже, підставою для оплати виконаних робіт є рахунки з доданими
до них товарно-транспортними накладними, які повинен був
виставляти перевізник (позивач). Про наявність підписаних
сторонами рахунків та товарно-транспортних накладних зазначено у
претензії позивача від 03.11.2003р. (а.с.8).
Утім, в матеріалах справи вказані документи відсутні, а суди
двох інстанцій, в порушення приписів ст. 38 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, не скористалися наданим їм процесуальним правом і
не витребували у сторін ці документи, дослідження яких дасть
можливість визначити належним чином перебіг строку позовної
давності, передбачений ч. 4 ст. 72, ст. 366 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
ст. 168 Статуту автомобільного транспорту Української РСР.
Також суди двох інстанцій не дали правової оцінки іншій умові
договору, якою сторони визначили порядок розрахунків, а саме
пункту 3.4. договору, де передбачено, що при розрахунках
проводиться взаємозалік за отримані від “Замовника”
(відповідача) ПММ.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, за наявності спору
між сторонами даної справи, що виник при виконанні зобов’язань
за договором № 02-252-Р від 27.12.2002р., не з’ясували фактичних
обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а
саме наявність боргу у відповідача саме за цим договором і саме
у заявленій позивачем до стягнення сумі, а також не вирішили
належним чином питання щодо початку перебігу скорочених строків
позовної давності, встановлених до позовів, що випливають з
перевозки вантажів, пасажирів і багажу.
Наведене є підставою для скасування ухвалених у даній справі
судових актів і передачі справи на новий розгляд.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Н” в
особі Прикарпатського управління бурових робіт задовольнити
частково.
2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від
26.02.2004р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 27.05.2004р. у справі № 12/11 скасувати.
3. Справу направити до господарського суду Івано-Франківської
області на новий розгляд.