ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2004 Справа N 26/58-2/16
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 04.11.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Удовиченка О.С.,
суддів: Грека Б.М. - (доповідача у справі), Бур'янової С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Пологівський хімічний завод
"Коагулянт"
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 21.07.2004 р.
у справі N 26/58-2/16 господарського суду Запорізької області
за позовом АК АПБ "Україна"
до Відкритого акціонерного товариства "Пологівський хімічний
завод "Коагулянт"
про стягнення 31032,84 грн.,
за участю представників від:
позивача не з'явилися, були належно повідомлені
відповідача Лисинська О.І. дов. N 13/934
В С Т А Н О В И В:
Акціонерним комерційним агропромисловим банком "Україна",
м. Запоріжжя, було подано позов до Відкритого акціонерного
товариства "Пологівський хімічний завод "Коагулянт", м. Пологи
Запорізької області, про стягнення з відповідача відсотків у
сумі 31031,84 грн. за користування кредитом, отриманим
ВАТ "ПХЗ "Коагулянт" на підставі кредитного договору N 115 від
11.07.1995 р.
Розглянувши справу по суті, господарський суд Запорізької
області своїм рішенням від 19.05.2004 року у справі N 25/58-2/16
(перший заступник голови господарського суду Антонік С.Г.) позов
задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача
28016,44 грн. заборгованості по відсотках за кредитним договором,
державне мито у сумі 310,33 грн., 118,00 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій
частині позову відмовлено.
Рішення в частині відмови в позові мотивовано тим, що до
вимог про стягнення відсотків за 3 квартал 2000 року підлягає
застосуванню ЦК Української ССР ( 1540-06 ) (1540-06)
(строк позовної
давності сплив 11 жовтня 2003 року), а до інших ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
. Відповідно до ст.ст. 71, 75 ЦК Української ССР,
загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої
порушено, встановлюється в три роки. Позовна давність
застосовується судом незалежно від заяви сторони. Статтею 80
ЦК Української ССР встановлено, що закінчення строку позовної
давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
В частині задоволення позову рішення мотивовано приписами
статті 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, відповідно
до якої, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських
відносин, повинні виконувати господарські зобов'язання належним
чином відповідно до закону, договору.
За результатами перегляду справи в апеляційному порядку,
Запорізьким апеляційним господарським судом (колегія суддів:
головуючий-суддя Мірошниченко М.В., судді: Кричмаржевський В.А.,
Радченко О.П.) була ухвалена постанова від 21.07.04, якою рішення
господарського суду Запорізької області від 19.05.04 залишено без
змін. Постанова мотивована посиланням на ті ж приписи закону, що і
рішення місцевого господарського суду.
Не погоджуючись з зазначеними судовими актами, Відкрите
акціонерне товариство "Пологівський хімічний завод "Коагулянт"
звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду з
касаційною скаргою від 19.08.04, в якій просить скасувати
постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
21.07.04 та рішення господарського суду Запорізької області від
19.05.04 і передати справу на новий розгляд до господарського суду
першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, заявник посилається на те, що
позивач АК АПБ "Україна" є неналежним позивачем у справі, на те,
що предметом договору не може вважатися бюджетна позичка, на те,
що договір є неукладеним, та що фактично кошти відповідачу надані
не були.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій,
11.07.1995 р. між банком "Україна" і ВАТ "Пологівський хімічний
завод "Коагулянт" був укладений кредитний договір N 115,
відповідно до якого банк зобов'язується надавати позичальнику
довгостроковий кредит у сумі 5.000.000.000,00 крб. на капітальні
вкладення по розширенню виробництва сірково-кислого алюмінію (що
складає 50.000,00 грн.).
Оригінали договору, представлені сторонами різняться між
собою, однак по спірним моментам, що мають істотне значення для
справи суд визнав їх тотожними.
Відповідно до п. 2.3 договору позивача (п. 2.2 договору
відповідача) одним з обов'язків позичальника (відповідача у
справі) є сплата 20% річних.
Додатковою угодою N 1 від 31.03.1999 р. до кредитного
договору сторони встановили, що відсотки за користування кредитом
згідно до кредитного договору сплачуються щоквартально,
не пізніше 10 числа наступного за кварталом місяцю.
Платіжним дорученням N 891 від 11.07.1995 р. позивач надав
відповідачу кредитні кошти у сумі 5.000.000.000 крб.
Відповідно до розрахунків сторін, за 3, 4 квартали 2000 р.
відповідач відсотки сплатив частково, а з кварталу 2001 р.
припинив виплачувати відсотки банку "Україна" за користування
кредитними коштами. У зв'язку з цим, загальна заборгованість
відповідача перед банком по оплаті відсотків за користування
кредитом за станом на 01.01.2004 р. складає 31032,84 грн.
Стягнення з відповідача відсотків у сумі 31032,84 грн. за
користування кредитом, отриманим ВАТ "ПХЗ "Коагулянт" на підставі
кредитного договору N 115 від 11.07.1995 р., з підстав, зазначених
вище, стало предметом спору.
Згідно зі ст.ст. 161, 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання
повинні виконуватися належним чином і в установлений строк
відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при
відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно
ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і
одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком
випадків, передбачених законом (аналогічні положення містяться в
ст.ст. 525, 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та в ст. 193 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Відповідно до п. 2.5 "Положення про державне кредитування
будов і об'єктів виробничого призначення", затвердженого Наказом
Міністерства фінансів і Міністерства економіки від 15.11.95 р.
N 178/170 ( z0424-95 ) (z0424-95)
, в редакції, чинній на момент укладення
кредитного договору, бюджетна позичка та відсотки за її
користування сплачуються позичальником за рахунок власних коштів.
Відсотки за користування бюджетною позичкою сплачуються
позичальником щоквартально, не пізніше 10 числа наступного за
кварталом місяця і сплата їх здійснюється з моменту виникнення
заборгованості по кредиту.
Як було встановлено судами, заборгованість відповідача перед
позивачем по оплаті відсотків за користування кредитом за станом
на 01.01.2004 р. складає 31032,84 грн., що підтверджується
відповідним розрахунком.
Пункт 6 Прикінцевих положень ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
регулює
застосування до господарських відносин строків позовної давності.
Згідно до п. 6 правила ЦК України про позовну давність
застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений
законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим
кодексом.
Таким чином, у спірних правовідносинах правила про позовну
давність застосовуються у відповідності зі статтями 254-256, 260
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(щодо стягнення суми 28016,44 грн.
заборгованості по відсотках, заявленої до стягнення за
період 1 квартал 2001 р. - 4 квартал 2003 р.).
Щодо стягнення заборгованості по сплаті відсотків у сумі
1508,20 грн. нарахованих за 3 квартал 2000 р., то судами
обґрунтовано відмовлено в задоволенні цієї частини позову,
оскільки строк позовної давності про стягнення зазначеної суми
сплинув 11.10.2003 року.
Крім того, судами обґрунтовано застосовано строк позовної
давності щодо вимоги про стягнення суми 1508,20 грн. відсотків,
нарахованих за 3 квартал 2000 року, оскільки у відповідності до
ст. 267 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
позовна давність застосовується
судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним
рішення.
За таких же обставин суди також правомірно на підставі ст. 80
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
відмовили у позові за вимогою про стягнення
суми 1508,20 грн. відсотків, нарахованих за 4 квартал 2000 р. у
зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності про
стягнення цієї суми із урахуванням заяви відповідача про
застосування строку позовної давності та відсутності клопотання
позивача про його поновлення за наявності поважних причин
Доказів погашення заборгованості у сумі 28016,44 грн.
відповідачем не надано, у зв'язку з чим вимоги позивача про
стягнення зазначеної заборгованості за кредитним договором
обґрунтовано задоволені судом.
Посилання заявника касаційної скарги на те, що договір є
неукладеним, на те, що позивач не є належним, та на те, що банком
не були перераховані кошти, що становлять предмет договору, не
приймаються судом до уваги, поза як судами попередніх інстанцій
було встановлено, що сума позички була перерахована відповідачу,
та що відповідач за користування цією позичкою сплачував частково
відсотки за 3, 4 квартали 2000 р.
А передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими
інстанціями. Крім того такі посилання спростовуються також тим, що
заявник вважає що предметом неукладеного договору не є бюджетна
позичка. У випадку визнання договору неукладеним, не має значення
була бюджетна позичка його предметом, чи ні. Втім, судами було
встановлено, що договір не був визнаний недійсним чи неукладеним.
Згідно імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна інстанція на
підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє
рішення місцевого господарського суду чи постанову апеляційного
господарського суду виключно на предмет правильності застосування
згаданими господарськими судами норм матеріального і
процесуального права, тобто, в межах юридичної оцінки фактичних
обставин справи. Касаційна інстанція не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Тому доводи касаційної скарги, які є фактично спонуканням
Вищого господарського суду до переоцінки доказів у справі не
приймаються колегією суддів до уваги, як безпідставні.
Водночас, судами попередніх інстанцій були в повному обсязі
встановлені всі обставини справи, дана вірна правова оцінка
доказам у справі, вірно застосовані норми права, виходячи з
принципу законності та справедливості, внаслідок чого були
ухвалені обґрунтовані та законні судові акти.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 1 постанови від 29 грудня 1976 року N 11
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення", рішення є законним тоді,
коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту
законодавства України. Оспорювані рішення і постанова повністю
відповідають цим вимогам, а тому відсутні підстави для їх
скасування.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1
ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Пологівський хімічний завод "Коагулянт" від 19.08.2004 N 13/1196
залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 21.07.04 та рішення господарського суду
Запорізької області від 19.05.04 - без змін.