ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2004 Справа N 04/4080
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,
розглянув
касаційну скаргу Черкаської міської ради
на постанову від 16.04.04 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 04/4080 господарського суду Черкаської
області
за позовом Черкаської міської ради
до ТОВ “Продінвест”
про стягнення 33809,83 грн.
У справі взяли участь представники
позивача: Король А.М., довір. у справі
відповідача: Морозов Р.А., довір. у справі
Рішенням господарського суду Черкаської області від 11.02.2004
позовні вимоги задоволено частково; стягнуто і зараховано до
держбюджету України 28770 грн. боргу. В іншій частині в позові
відмовлено (суддя І.І. Упир).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
16.04.2004 рішення суду від 11.02.2004 скасовано, в позові
відмовлено з посиланням на те, що “Порядком визначення та
відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам”
визначено вичерпний перелік випадків коли останнім
відшкодовуються збитки, але спірні відносини сторін по справі до
нього не відносяться (колегія суддів: О. Моторний, В. Кошіль, О.
Карась).
В поданій касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
апеляційної інстанції і залишити в силі рішення місцевого суду,
посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції неправильно
застосовано норми матеріального права. Визнано неправомірним
застосування судом першої інстанції ст. ст. 156, 157 Земельного
Кодексу України, як підставу для відшкодування збитків, в той
час як ці статті є відображеним ст. 117 старого ЗК України
( 2768-14 ) (2768-14)
від 13.03.1992, на яку посилається Верховний Суд
України в постанові Пленуму від 25.12.1996 № 13 “Про практику
застосування судами земельного законодавства...”.
Апеляційний суд не взяв до уваги фактичне користування
відповідачем земельною ділянкою. Відповідно ст. 2 ЗУ “Про плату
за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
, ст. ст. 96, 206 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
використання землі в Україні є платним і землекористувачі
зобов’язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну
плату. Тобто, після переходу до відповідача права власності на
будівлю, він зобов’язаний був сплачувати земельний податок.
Скаржник вважає, що надсилання відповідачу проекту договору
оренди землі є правом, а не обов’язком міської ради, а тому не
вчинення дій щодо реалізації цього права не може бути підставою
для відмови в позові. Не погоджується також з висновком, що акт
позивача № 2 від 23.01.2004 не може бути доказом у справі.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню
частково з наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
ўнстанцўй норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Суди попередніх інстанцій встановили наступне.
Відповідач по договору купівлі-продажу від 17.03.1999 придбав у
ВАТ “Черкасиплодоовоч” частину будівель за адресою м. Черкаси,
вул. Громова, 138. Листами № 48 від 17.06.1999 та № 71 від
11.10.1999 звертався до міськвиконкому відповідно про
переоформлення права користування земельною ділянкою, на якій
знаходяться куплені споруди та про надання дозволу на підготовку
матеріалів попереднього узгодження по відведенню земельної
ділянки в постійне користування. Рішенням від 19.12.2001 № 1533
позивач надав відповідачу земельну ділянку площею 0,3531га на
умовах оренди терміном на 49 років.
Позивач подав позов про стягнення з відповідача на рахунок
міського бюджету суму збитків в розмірі 33809 грн. 83 коп. ,
розраховану зі ставок земельного податку за період з 01.11.2000
по 19.01.2002 та зі ставок орендної плати за період з 20.01.2002
і до 31.10.2003.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про плату за землю”
( 2535-12 ) (2535-12)
використання землі в Україні є платним. Плата
справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.
Підстави відшкодування збитків власником землі та
землекористувачем перелічені в ст. 156 Земельного Кодексу
України ( 2768-14 ) (2768-14)
, і в тому числі неодержання доходів за час
тимчасового невикористання земельної ділянки.
Позивач у позові підставою стягнення суми вказав ст. 203 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
(арк.5), якою боржник зобов’язується
відшкодувати збитки, заподіяні у разі неналежного виконання
зобов’язання. При цьому позивач не заперечує, що сторонами
договір оренди земельної ділянки не укладений.
В подальшому позивач наголошує, що позовною вимогою була вимога
про відшкодування позадоговірної шкоди (ст. 440 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
). А судом першої інстанції сума збитків стягнута на
підставі акту № 2 від 23.01.2004, складеного комісією для
визначення збитків власникам землі... Слід зазначити, що в
матеріалах справи відсутня заява позивача про зміну підстави
позовних вимог.
Судом апеляційної інстанції в постанові помилково вказано, що до
вичерпного переліку випадків при настанні яких власники або
користувачі земельних ділянок мають право на відшкодування
збитків, не відносяться збитки, заподіяні неодержанням доходів у
зв’язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Зміни до
Порядку..., внесені постановою Кабінету Міністрів України № 21
від 14.01.2004. Результати роботи комісій по визначенню та
відшкодуванню збитків власникам землі та землекористувачам
оформлюються відповідними актами, що затверджуються органами,
якў створили ці комісії (ч. 4 п. 2 постанови КМУ № 284 від
19.04.1993). Затверджений в установленому порядку такий акт може
бути визнаний недійсним за заявою зацікавленої особи в
загальному порядку. Склад вищевказаної комісії визначений
Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та
землекористувачем, затвердженим постановою Кабінету Міністрів
України № 284 ( 284-93-п ) (284-93-п)
від 19.04.93.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що
попередніми судами при розгляді справи порушені норми
процесуального та матеріального права.
При повторному розгляді справи необхідно з’ясувати предмет та
підстави позову, встановити обставини справи і надати їм належну
юридичну оцінку, керуючись діючими нормами матеріального права,
що регулюють відносини, що склалися у сторін. Дотримуватись
діючих норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Черкаської міської Ради задовольнити
частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
16.04.2004 та рішення господарського суду Черкаської області від
11.02.2004 по справі № 04/4080 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Черкаської області.