ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
14.09.2004
Судова палата у господарських справах Верховного Суду
України, розглянувши касаційну скаргу Полтавського обласного
комунального виробничого підприємства "П." (його процесуальним
правонаступником є обласне комунальне виробниче підприємство "Л.")
на постанову Вищого господарського суду України від 25.03.2004,
В С Т А Н О В И Л А:
У травні 2001 року ВАТ "Л." (далі - Товариство) звернулося в
арбітражний суд Полтавської області із позовом до Полтавського
обласного комунального виробничого підприємства "П." (далі -
Підприємство) про стягнення 5968750 грн. 15 коп. заборгованості за
поставлений природний газ у 1998 році.
Позов обгрунтовувався тим, що на підставі договору від
23.12.97 Товариство поставило Підприємству 25523,34 тис.куб.м
природного газу на суму 1719864 долари США. Підприємство не
виконало в повному обсязі зобов'язань щодо оплати природного газу,
заборгувавши з лютого по грудень 1998 року суму 1102099,44 долара
США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на
01.05.2001 становить 5968750 грн. 15 коп.
Підприємство позов не визнавало, посилаючись на те, що:
- позивач виставляв рахунки на оплату поставленого природного
газу в іноземній валюті, не маючи для цього законних підстав;
- договір від 23.12.97 не містить такої істотної умови, як
ціна на природний газ, а тому договір не можна вважати укладеним;
- позивач вправі вимагати оплати природного газу за курсом
гривні до долара США на дату поставки.
Відповідач вважав, що фактично ним здійснена переплата коштів
за поставлений природний газ, тоді як позивач увесь час збільшував
свої грошові вимоги, посилаючись на зміну курсу долара США до
гривні.
Відповідач посилався також на пропуск Товариством строку
позовної давності для звернення з позовом до суду.
Рішенням господарського суду Полтавської області від
14.09.2001 року позов задоволено частково; з відповідача на
користь позивача стягнуто 1760072 грн. 40 коп. заборгованості; в
решті позову відмовлено.
Суд визнав доведеним, що в 1998 році позивач поставив
відповідачу 25523,34 тис.куб.м природного газу. Суд зазначив, що
відповідно до договору розрахунки за поставлений природний газ
повинні були здійснюватись у порядку та за цінами, встановленими
Урядом України. У цей період постановою Кабміну від 19.09.97 "Про
Порядок забезпечення природним газом народного господарства і
населення у 1998 році" ( 1027-97-п ) (1027-97-п)
та наказом Міністерства
економіки від 31.10.97 "Про затвердження цін на газ природний і
тарифів на послуги з його транспортування на 1998 рік"
( z0561-97 ) (z0561-97)
була встановлена ціна на природний газ для потреб
населення, комунально-побутової сфери і бюджетних організацій в
розмірі 66 доларів США за 1000 куб.м газу та передбачалося, що
розрахунки здійснюються в гривнях за офіційним курсом
Національного банку на день зарахування коштів на рахунок
постачальника газу. Виходячи з цього, суд дійшов висновку про те,
що ціна на газ та порядок розрахунків за нього погоджені
сторонами.
Застосовуючи строк позовної давності, суд зазначив, що цей
строк пропущено позивачем стосовно вимог про стягнення
заборгованості за поставлений природний газ у січні - квітні
1998 року, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
За період із травня по грудень 1998 року позивачем поставлено
природного газу 11852,34 тис.куб.м на суму 782254,44 доларів США;
доказів проведення розрахунків з позивачем за цю кількість газу
відповідачем не надано. Розрахунок суми в національній валюті, що
підлягає стягненню з відповідача, здійснено судом за курсом
2,25 грн./$, передбаченим постановою Кабміну від 18.12.98 "Про
удосконалення порядку формування цін" ( 1998-98-п ) (1998-98-п)
для
перерахування цін на товари та послуги, встановлені не в
національній грошовій одиниці, які не мають визначеної імпортної
складової. Як зазначено судом, позивач не заперечує проти
застосування саме такого курсу валют.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
05.11.2001 зазначене рішення змінено, в позові відмовлено з
мотивів його безпідставності. Суд апеляційної інстанції зазначив,
що в 1998 році Товариство поставило 25523 тис.куб.м природного
газу за ціною 66 доларів США за 1000 куб.м газу на суму 1719864
долари США, що за курсом валют, застосованим місцевим
господарським судом, становить 3790215 грн. 99 коп. Суд
апеляційної інстанції встановив, що протягом 1998 року
Підприємство розрахувалося з Товариством на суму
3849887 грн. 93 коп., тобто повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.02.2002
зазначену постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
У вересні 2003 року Товариство звернулося в Харківський
апеляційний господарський суд із заявою про перегляд постанови
цього суду від 05.11.2001 за нововиявленими обставинами. Заява
мотивувалась тим, що 11.07.2003 набрав чинності Закон від
05.06.2003 N 911-IV "Про списання вартості несплачених обсягів
природного газу" ( 911-15 ) (911-15)
(далі - Закон N 911-IV), яким
передбачено врахування різниці в ціні природного газу, що виникла
за період між датою споживання газу у 1995 - 1998 роках і датою
отримання коштів за нього у зв'язку із зміною курсу національної
грошової одиниці до долара США. Товариство вказувало, що
відповідно до ст. 3 Закону N 911-IV вартість несплачених обсягів
природного газу підприємствами з теплопостачання перераховується в
національну грошову одиницю за курсом 3,427 грн./$. Виходячи з
цього курсу валют, Товариство обрахувало, що вартість поставленого
відповідачу природного газу в 1998 році складає
5772920 грн. 08 коп. Оскільки судом апеляційної інстанції
встановлено, що фактично відповідач розрахувався в 1998 році за
поставлений природний газ лише в сумі 3849887 грн. 93 коп.,
Товариство вважало помилковим висновок суду апеляційної інстанції
щодо відсутності боргу у відповідача.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від
20.10.2003 року Товариству відмовлено в задоволенні зазначеної
заяви, а постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 05.11.2001 залишено без змін. Ухвала мотивована тим, що Закон
N 911-IV ( 911-15 ) (911-15)
не є нововиявленою обставиною в розумінні
ст. 112 Господарського процесуального кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.03.2004
ухвалу суду апеляційної інстанції від 20.10.2003 скасовано, заяву
Товариства задоволено, постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 05.11.2001 скасовано, а рішення
господарського суду Полтавської області від 14.09.2001 залишено в
силі.
Вищий господарський суд України зазначив, що Законом N 911-IV
( 911-15 ) (911-15)
передбачено списання вартості обсягів газу, не
сплачених постачальникам газу підприємствами з теплопостачання, в
рахунок списання заборгованості з платежів до бюджету, що
підлягала розстроченню відповідно до пп. 18.1.2 п. 18.1 ст. 18
Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
станом на
01.01.2001 і не сплачена на день прийняття цього Закону, для чого
вартість несплачених обсягів природного газу перераховується в
національну грошову одиницю за курсом 3,437 грн./$. Постанова
вмотивована тим, що Закон N 911-IV стосується правовідносин
сторін, які виникли у 1998 році, а тому він може вважатись
нововиявленою обставиною та бути підставою для перегляду постанови
суду апеляційної інстанції.
Залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду, Вищий
господарський суд України виходив із того, що цим судом
встановлено факт поставки відповідачу в період із травня по
грудень 1998 року 11852,34 тис.куб.м природного газу на суму
782254,44 долара США, оплата за який здійснена частково. Суд
касаційної інстанції зазначив, що достовірних даних, які б
свідчили про оплату заборгованості за поставлений природний газ у
розмірі більшому, ніж встановлено судом першої інстанції,
відповідачем не подано.
01.07.2004 колегією суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою Підприємства порушено провадження з перегляду у
касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від 25.03.2004. У касаційній скарзі ставиться питання про
скасування оскарженої постанови та залишення в силі ухвали
Харківського апеляційного господарського суду від 20.10.2003. На
обгрунтування мотивів касаційної скарги зроблено посилання на
неправильне застосування норм матеріального та процесуального
права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 112 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд може переглянути прийняте
ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими
обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути
відомі заявникові.
Скасовуючи ухвалу Харківського апеляційного господарського
суду від 20.10.2003, постанову цього суду від 05.11.2001 та
залишаючи в силі рішення господарського суду Полтавської області
від 14.09.2001, Вищий господарський суд України виходив із того,
що нововиявленою обставиною, яка має значення для визначення прав
і обов'язків сторін за договором від 23.12.97, є Закон N 911-IV
( 911-15 ) (911-15)
.
З цим погодитись не можна.
Вищий господарський суд України не звернув уваги на те, що за
Законом N 911-IV ( 911-15 ) (911-15)
вартість несплачених обсягів
природного газу - це заборгованість за спожитий природний газ та
послуги з його транспортування, яка пов'язана з несвоєчасною та не
в повному обсязі сплатою бюджетами всіх рівнів пільг, субсидій,
різниці в ціні природного газу і теплової енергії та
тепловодопостачання (за складовою газу) і послуг із
транспортування газу, фінансуванням бюджетних установ та
організацій і виникла за період між датою споживання
в 1995 - 1998 роках і датою отримання коштів за нього та зі зміною
курсу національної грошової одиниці до долара США за цей період
(ст. 1). Відповідно, передбачені цим законом механізми списання
заборгованості підприємств з теплопостачання перед відкритими
акціонерними товариствами з газопостачання та газифікації за
спожитий природний газ та послуги з його транспортування на
виробництво теплової енергії обмежуються сумами, які заборгували
підприємствам з теплопостачання бюджети всіх рівнів з оплати
пільг, субсидій, різниці в ціні між тарифами за спожиту населенням
теплову енергію; установи та організації, що фінансуються з
державного та місцевих бюджетів, за спожиту теплову енергію (п. 5
ч. 1 ст. 3).
Вмотивувавши оскаржену постанову посиланням на Закон N 911-IV
( 911-15 ) (911-15)
, Вищий господарський суд України не навів обставин, які
визначають сферу дії цього Закону і дають підставу для його
застосування.
Слід також зазначити, що під час перегляду рішення місцевого
господарського суду в апеляційному порядку судом апеляційної
інстанції перевірено фактичний стан розрахунків між сторонами за
поставлений природний газ у 1998 році та зроблено висновок про те,
що заборгованість відповідача перед позивачем за договором від
23.12.97 відсутня. Мотиви оскарженої постанови Вищого
господарського суду України щодо достовірності доказів, поданих
відповідачем на обгрунтування своїх заперечень проти позову,
суперечать положенням статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою визначено межі перегляду справи в
касаційній інстанції, та положенням ст. 112 цього Кодексу, якою
визначено підстави перегляду судових рішень за нововиявленими
обставинами.
Відтак у Вищого господарського суду України не було законних
підстав для скасування ухвали Харківського апеляційного
господарського суду України від 20.10.2003. Немає й інших підстав
для скасування ухвали цього суду, який правильно виходив із того,
що Закон N 911-IV ( 911-15 ) (911-15)
не може розглядатись як нововиявлена
обставина.
Враховуючи викладене, оскаржену постанову Вищого
господарського суду України слід скасувати, а скасовану нею
законну й обгрунтовану ухвалу суду апеляційної інстанції -
залишити в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Полтавського обласного комунального
виробничого підприємства "П." задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 25.03.2004
скасувати, а ухвалу Харківського апеляційного господарського суду
від 20.10.2003 залишити в силі.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.