Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2004 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "ХХХ"
на рішення господарського суду Н-ської області від
ХХ.05.2004 р.
у справі № Х9
за позовом Приватного підприємства "ХХХ"
до Відкритого акціонерного товариства "YYY"
про стягнення 184800,0 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: присутній - керівник ПП "ХХХ",
від відповідача: присутні - в т.ч. керівник ВАТ "YYY";
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Н-ської області від ХХ.05.2004 р.
(суддя А.А.А.), у задоволені позовних вимог Приватного
підприємства "ХХХ" до Відкритого акціонерного товариства "YYY" про
стягнення 184800,0 грн. відмовлено.
Вказане рішення мотивовано тим, що посилання позивача на наявність
у відповідача боргу у заявленій до стягнення сумі спростовується
наказами про відпуск готової продукції, довіреностями позивача та
рахунками, які свідчать про поставку позивачу запчастин на
загальну суму 191 176,96 грн., тобто більш ніж передбачено
договором купівлі-продажу № Х2 від ХХ.10.2001 р., укладеного між
сторонами даного спору. Зокрема, відповідно до цього договору
позивач перерахував відповідачеві 184800,0 грн. за запчастини, що
підтверджується платіжними дорученнями. Згідно п. 2.1. договору
поставка здійснюється за умовами самовивезення. Строк дії договору
відповідно до п. 7.3. - до ХХ.12.02 р.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд вказаний судовий акт скасувати як
такий, що ухвалений з порушенням норм процесуального права, а
саме: ст.ст. 42, 43, 22, 34, 35, 36, 77 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній
інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши
на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм
матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного
судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає
задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та ст. 42 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, однією з засад судочинства є
рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Зміст даного принципу полягає, зокрема, у встановленні для сторін
рівних можливостей для здійснення своїх процесуальних прав і
виконання обов'язків.
В силу ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, сторони користуються
рівними процесуальними правами. До прав сторін, зокрема, належать
право брати участь у судових засіданнях; подавати докази, брати
участь у дослідженні доказів.
При вирішенні даного спору по суті, господарський суд першої
інстанції не забезпечив позивачу можливості реалізувати вказані
процесуальні права, оскільки розглянув справу за відсутності його
повноважного представника.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського
суду Н-ської області від ХХ.08.2003 р. у першому ж судовому
засіданні провадження у даній справі було зупинено (а.с. 53).
Ухвалою від ХХ.04.2004 р. (а.с. 68) провадження у справі
відновлено і розгляд справи призначено у судовому засіданні на
ХХ.05.2004 р. об 11 год. 00 хв. При цьому, судом ухвалено сторонам
мати при собі в засіданні оригінали договору; позивачеві до
ХХ.04.2004 р. надати суду чітку копію договору купівлі-продажу без
№ від ХХ.10.2001 р.; явку в засідання повноважних представників
сторін визнано обов'язковою.
Утім, представник позивача в засідання суду не з'явився і
витребувані судом документи не подав.
Отже, суд першої інстанції, за обставини не явки представника
позивача у судове засідання, не вирішив питання про відкладення
розгляду даної справи (ст. 77 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
), строк
розгляду якої ухвалою від ХХ.04.2004 р. (а.с. 67) продовжено до
ХХ.05.2004 р.
Таким чином, розглянувши справу у першому ж судовому засіданні
після відновлення провадження у даній справі за відсутності
представника позивача, суд першої інстанції не вжив заходів щодо
забезпечення йому рівних з відповідачем процесуальних прав, чим
допустив порушення названих вище норм процесуального права.
Крім того, відповідно до ст. 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, одним з основних принципів судочинства, є
законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй
діяльності при вирішенні справ повинен не лише правильно
застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін,
а й додержуватись норм процесуального права.
В силу ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторони та інші особи, які
беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення
поданими суду доказами. При цьому, господарський суд повинен
створювати сторонам необхідні умови для встановлення фактичних
обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно ст. 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судове рішення ухвалюється
суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. При
цьому, згідно ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд у разі, якщо
подані сторонами докази є недостатніми, зобов'язаний витребувати
від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Отже, прийняті судові акти повинні бути законними і
обгрунтованими.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, обгрунтованим визнається рішення, в
якому повно відображені обставини, що мають значення для даної
справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки
є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним
рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Утім, ухвалене у даній справі рішення, цим вимогам не відповідає.
Так, предметом даного позову є вимога позивача про стягнення з
відповідача 184800,0 грн. у зв'язку з невиконанням ним зобов'язань
за договором купівлі-продажу від ХХ.10.2001 р. Підставою даного
позову є платіжні доручення, якими позивач на підставі вказаного
договору, перерахував відповідачу 184800,0 грн. передплати за
запчастини.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є
обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у
справі та складається з фактів, - підстав позову, та фактів, якими
відповідач обгрунтовує заперечення проти позову.
При цьому, в силу ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини
справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими
засобами доказування.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено у касаційній
скарзі, позивач заперечує проти отримання від відповідача товару
на суму 184800,0 грн., яку він перерахував останньому згідно
платіжних доручень.
Суд першої інстанції не використав у повному обсязі свої
повноваження, передбачені процесуальним законом, в наслідок чого
не перевірив повно та всебічно матеріали справи, належним чином їх
не оцінив та здійснив необгрунтовані юридичні висновки.
Зокрема, висновку про відсутність заборгованості відповідача перед
позивачем суд першої інстанції дійшов без з'ясування всіх обставин
справи.
Так, в якості доказів відсутності у відповідача заборгованості
перед позивачем суд першої інстанції послався на накази на відпуск
готової продукції, довіреності позивача та рахунки на поставку
запчастин. Втім, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у
наданих відповідачем наказах на відпуск готової продукції
зазначено, що продукція відпускається відповідачем позивачу на
підставі договору № Х2 від ХХ.10.2001р, тоді як наданий позивачем
примірник договору не містить його номеру. Крім того, у деяких
наказах, наданих відповідачем, є посилання на інші договори,
зокрема на договір від ХХ.10.2001 р. (а.с. 85-99, 118, 120, 123,
124, 125, 128, 129, 131-133, 135-138, 140-146), та договір від
ХХ.09.2001р. (а.с. 103).
Поза увагою суду залишилось і те, що подані позивачем та
відповідачем копії договору купівлі-продажу не ідентичні за
змістом, зокрема, позивачем наданий договір без номера від
ХХ.10.2001 р. (а.с. 9), яким не визначено строк дії договору, а
наданий відповідачем примірник (а.с. 78) містить номер (№ Х2), і в
ньому визначений строк дії договору - до ХХ.12.2002 р. Цьому
факту, суд першої інстанції не дав оцінки. Зобов'язавши позивача
своєю ухвалою від ХХ.04.2004 р. надати чітку копію договору
купівлі - продажу без № від ХХ.10.2001 р., суд першої інстанції
розглянув справу без цього документа та за відсутності позивача.
Також, суд, посилаючись у своєму рішенні на довіреності, не дав їм
належної оцінки з огляду на те, що вони зовсім не містять
відомостей про кількість отриманого товару, що не відповідає п. 6
Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і
використаних довіреностей на одержання цінностей" ( z0293-96 ) (z0293-96)
,
затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996
р., яким передбачено, що при виписуванні довіреності перелік
цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування
цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із
зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно
від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді,
рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей.
Отже, враховуючи не з'ясування того, яка насправді заборгованість
існує у відповідача перед позивачем, і чи отримував позивач товар
на перераховану ним відповідачу суму відповідно до договору
купівлі - продажу від ХХ.10.2001 р., суд першої інстанції повинен
був використати свої повноваження щодо призначення
судово-бухгалтерської експертизи, оскільки без з'ясування
зазначених вище обставин висновок про відсутність у відповідача
заборгованості перед позивачем за вказаним договором, не може бути
визнано обгрунтованим та законним.
З огляду на це, а також, беручи до уваги, що розгляд справи судом
за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином
про час і місце засідання суду, в силу ст. 111-10 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, є в будь-якому випадку підставою для скасування
рішення місцевого суду, колегія суддів дійшла висновку про
необхідність скасування ухваленого у даній справі судового рішення
з передачею справи на новий розгляд.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11, Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "ХХХ" задовольнити.
2. Рішення господарського суду Н-ської області від ХХ.05.2004 р. у
справі № Х9 скасувати, справу передати на новий розгляд до
господарського суду Н-ської області.