Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2004 року
Вищий господарський суд України у складі: головуючого судді;
суддів,
розглянувши касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з
обмеженою відповідальністю "ХХХ", с. М-ськ Ч-ського району Н-ської
області,
на постанову Я-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.05.2004
зі справи № Х9
за позовом Ч-ського міжрайонного прокурора в інтересах держави в
особі Ч-ського міськрайонного центру зайнятості (далі - Центр
зайнятості), м. Ч-ськ Н-ської області,
до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю
"ХХХ" (далі - СТОВ "ХХХ")
про стягнення 6 755,66 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Ч-ський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Центру
зайнятості подав до господарського суду Н-ської області позов до
СТОВ "ХХХ" про стягнення заборгованості зі сплати страхових
внесків у сумі 5 855,56 грн. та пені у розмірі 900,10 грн.
Рішенням названого суду від ХХ.02.2004 (суддя А.А.А.) у позові
відмовлено повністю. Судове рішення мотивовано посиланням на те,
що органи фонду загальнообов'язкового соціального страхування не є
органами стягнення у розумінні Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Постановою Я-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.05.2004 (колегія суддів у складі: Б.Б.Б. - головуючий суддя,
судді В.В.В., Г.Г.Г.) рішення господарського суду Н-ської області
від ХХ.02.2004 скасовано повністю та позов задоволено частково:
вирішено стягнути зі СТОВ "ХХХ" на користь Центру зайнятості
5 855,56 грн. боргу; в частині позову щодо стягнення пені
відмовлено; судові витрати покладено на відповідача пропорційно
розміру задоволених позовних вимог. У прийнятті рішення
апеляційний суд виходив з того, що СТОВ "ХХХ" не виконало
своєчасно обов'язку зі сплати страхових внесків із
загальнообов'язкового державного соціального страхування на
випадок безробіття, а тому зобов'язано нести передбачену законом
відповідальність.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України СТОВ
"ХХХ" просить постанову Я-ського апеляційного господарського суду
скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Н-ської
області від ХХ.02.2004. Скаргу мотивовано: неправильністю висновку
апеляційного суду про те, що на спірні правовідносини не
поширюється дія Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
; тим, що заборгованість СТОВ "ХХХ" із сплати
страхових внесків визнана безнадійною та списана відповідно до
рішення Ч-ської об'єднаної державної податкової інспекції Н-ської
області № Х5 від ХХ.09.2003.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України) належним чином
повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися.
Перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність скасування судових
рішень, прийнятих місцевим і апеляційним господарськими судами по
суті справи, та передачі останньої на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- СТОВ "ХХХ" зареєстровано у Фонді загальнообов'язкового
державного соціального страхування України на випадок безробіття
(далі - Фонд) ХХ.03.2000 за № ХХХ3;
- СТОВ "ХХХ" є правонаступником колективного
сільськогосподарського підприємства "YYY", яке було зареєстровано
у Фонді ХХ.12.1997;
- проведеною у СТОВ "ХХХ" перевіркою виявлено порушення ним вимог
Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
, про що складено і
підписано сторонами без розбіжностей акт від ХХ.07.2003 № Х7;
- предметом спору є стягнення заборгованості з платежів до Фонду
та пені станом на ХХ.07.2003.
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини,
що виникають у державі. Згідно з статтею 2 Закону України "Про
судоустрій" ( 3018-14 ) (3018-14)
суд здійснює правосуддя на засадах
верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією
України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб.
Частиною третьою статті 3 вказаного Закону ( 3018-14 ) (3018-14)
передбачено, що судова система забезпечує доступність правосуддя
для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та
законами. Згідно з частиною першою статті 6 цього ж Закону
( 3018-14 ) (3018-14)
усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх
прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом.
Відповідно до частини третьої зазначеної статті ( 3018-14 ) (3018-14)
ніхто
не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до
підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 зі справи
№ 1-2/2002 ( v015p710-02 ) (v015p710-02)
(справа про досудове врегулювання
спорів) визначено, що частина друга статті 124 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачає право юридичної особи на захист
судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації,
надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не
забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно
обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі
судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні
особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його
вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для
захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України.
Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів
правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної
особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути
обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового
державного соціального страхування на випадок безробіття
визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття"`( 1533-14 ) (1533-14)
(далі -
Закон № 1533).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування
України на випадок безробіття (далі - Фонд) створюється для
управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору
та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів,
виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення
інших функцій згідно із цим Законом ( 1533-14 ) (1533-14)
і статутом Фонду.
Згідно з частиною другою статті 10, частинами першою і другою
статті 12 Закону України № 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
управління Фондом
здійснюють правління Фонду та виконавча дирекція Фонду; виконавча
дирекція Фонду організовує виконання рішень правління Фонду та
забезпечує дотримання законодавства України про страхування на
випадок безробіття, діє від імені Фонду та підзвітна йому в межах
та порядку, передбачених статутом Фонду; функції робочих органів
виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості
Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський
міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри
зайнятості.
Крім того, частина друга статті 12 Закону № 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
відносить до компетенції виконавчої дирекції Фонду та її робочих
органів проведення збору страхових внесків, контроль за
правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, а
також витратами за страхуванням на випадок безробіття,
представництво інтересів Фонду в судових та інших органах.
Відповідно до статті 34 названого Закону ( 1533-14 ) (1533-14)
забезпечення
збору страхових внесків, контроль правильності їх нарахування та
своєчасності сплати віднесено до обов'язків Фонду.
Частиною першою статті 38 Закону № 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
визначено
відповідальність роботодавця за несвоєчасність сплати та неповну
сплату страхових внесків - у разі несвоєчасної сплати страхових
внесків страхувальники сплачують суму донарахованих контролюючим
органом внесків (недоїмки), штраф та пеню.
Згідно з частиною другою цієї ж статті Закону ( 1533-14 ) (1533-14)
не
сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход
Фонду із страхувальника у безспірному порядку. Строк давності у
разі стягнення страхових внесків, пені та фінансових санкцій,
передбачених цією статтею, не застосовується. Статтею 39 Закону
№ 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
передбачено, що спори, які виникають із
правовідносин за цим Законом ( 1533-14 ) (1533-14)
, вирішуються в судовому
порядку.
Підпунктом "х" пункту 6 Положення про Ч-ський міськрайонний центр
зайнятості, затвердженого директором Н-ського обласного центру
зайнятості ХХ.10.1997, передбачено, що Ч-ський міськрайонний центр
зайнятості має право стягувати з підприємств, установ та
організацій усіх форм власності суми прихованих або занижених
обов'язкових зборів і недоїмок.
За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку,
що Ч-ський міськрайонний центр зайнятості, будучи юридичною
особою, є належним позивачем у даній справі.
Аналогічну позицію викладено і Верховним Судом України в постанові
від 22.06.2004 зі справи № 2-13/12765-03.
Разом з тим щодо правильності вирішення судом апеляційної
інстанції спору по суті Вищий господарський суд України вважає за
необхідне зазначити таке.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, предметом даного
позову є стягнення з відповідача заборгованості зі сплати
страхових внесків у сумі 5 855,56 грн. та пені у розмірі 900,10
грн. станом на ХХ.07.2003.
Відповідачем як доказ безпідставності позовних вимог було подано
копію рішення Ч-ської об'єднаної державної податкової інспекції
Н-ської області № Х5 від ХХ.09.2003 (а.с. 33) про списання
безнадійного податкового боргу (внески на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування України на випадок безробіття) у
сумі 8 817,59 грн. на підставі пункту 18.2 статті 18 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Зазначене рішення як на підставу для його прийняття містить
посилання на довідку Ч-ського районного центру зайнятості від
ХХ.09.2003 № Х3.
В матеріалах справи (а.с. 40) також наявна копія довідки Ч-ського
міськрайонного центру зайнятості від ХХ.09.2003 № Х2 на адресу
Ч-ської ОДПІ, відповідно до якої станом на ХХ.02.2003 прострочена
заборгованість СТОВ "ХХХ" зі сплати внесків на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування України на випадок безробіття
становить 8 817,59 грн.
Проте ні судом першої інстанції, ані апеляційним господарським
судом не були досліджені фактичні обставини, пов'язані з
прийняттям Ч-ською об'єднаною державною податковою інспекцією
Н-ської області рішення від ХХ.09.2003 № Х5; не з'ясовано, чи
подавалися позивачем до податкової інспекції та, якщо так, то з
якою метою, документи, необхідні для списання безнадійного
податкового боргу (зокрема, довідки від ХХ.09.2003 № Х2, від
ХХ.09.2003 № Х3); не досліджено питання щодо визнання рішення
Ч-ської об'єднаної державної податкової інспекції Н-ської області
від ХХ.09.2003 № Х5 недійсним у судовому порядку (в матеріалах
справи наявна незасвідчена копія рішення господарського суду
Н-ської області від ХХ.01.2004 зі справи № ХХХ8, відповідно до
якої назване рішення податкової інспекції від ХХ.09.2003 № Х5
визнано недійсним). Докази та пояснення сторін з цього приводу
судом залишені без оцінки.
Не були з'ясовані попередніми судовими інстанціями й причини
розбіжностей у визначенні позивачем розміру пені - 900,10 грн.
(а.с. 2-3) чи 32,49 грн. (а.с. 22-23).
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій у розгляді даної
справи припустилися неправильного застосування приписів частини
першої статті 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового
рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та
частини першої статті 43 Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного,
повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, що виявилося в такому.
Оскільки прийняті по суті справи судові рішення ґрунтуються на
неповно з'ясованих обставинах, які входять до предмету
доказування, то в даний час неможливо зробити висновок про
правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм
матеріального права.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю "ХХХ" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Н-ської області від ХХ.02.2004 та
постанову Я-ського апеляційного господарського суду від ХХ.05.2004
зі справи № Х9 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Н-ської
області.