ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2004                              Справа N 4/387

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого (доповідача), суддів,

за участю повноважних представників: позивача, відповідача

розглянувши касаційну  скаргу  ЗАТ  "Л"  на  постанову  Донецького

апеляційного господарського суду від 30 березня 2004 року у справі

за позовом ТзОВ "ЮВ" до ЗАТ "Л" про стягнення 103886, 93 грн.,

                        В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Луганської області від 22 січня  2004

року позов задоволений частково. З відповідача на користь позивача

стягнуто 100 886 грн.  93 коп. боргу, судові витрати. У задоволені

решти позову відмовлено.

Постановою Донецького  апеляційного  господарського  суду  від  30

березня 2004 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з постановою суду,  ЗАТ "Л" просить її  скасувати,

посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і

процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги,  вивчивши матеріали  справи,

суд   вважає,  що  касаційна  скарга  не  підлягає  задоволенню  з

наступних підстав.

Відповідно до ст.  161 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
         зобов'язання  повинні

виконуватись  належним  чином і в установлений строк відповідно до

вказівок закону,  акту планування,  договору,  а  при  відсутності

таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається  з  матеріалів  справи,  28  лютого  2000  року  між

сторонами у справі був укладений договір № 051/00,  відповідно  до

умов  якого  позивач  зобов'язався продати,  а відповідач - купити

металопродукцію,  строк поставки  якої  визначений  відповідно  до

специфікації.

Враховуючи, що  сторонами в договорі та специфікації строки оплати

не обумовлені,  то відповідно до ст.  165 ЦК України ( 435-15  ) (435-15)
        ,

боржник  повинен  виконати  таке зобов'язання в семиденний строк з

дня пред'явлення вимоги кредитором.

Судом першої  інстанції  правильно  встановлено,   а   апеляційним

підтверджено,  що,  листи  між  відповідачем  та  позивачем  не  є

претензією та відповіддю не  неї,  оскільки  з  листа  позивача  з

вимогою про оплату не вбачається,  що ним направлена претензія, що

суперечить вимогам  ст.  6  ГПК  України  ( 1798-12  ) (1798-12)
        .  Одержана

відповідь, також, не містить даних, передбачених ст. 8 ГПК України

( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  і тому обгрунтовано не прийняті до уваги заперечення

відповідача  про припинення судом провадження у справі на підставі

п. 1-1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        .

Крім того,  правильно   судами   визнані   безпідставними   доводи

відповідача  про те,  що господарський суд безпідставно застосував

норми ст.  ст.  161,  165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
        , оскільки наявні в

матеріалах   справи   документи   свідчать,   що  поставка  товару

здійснювалась на підставі договору від 28.02.2000 року  №  051/00.

Тому,  суд  вважає,  що господарський суд правомірно застосував до

спірних правовідносин норми ст. ст. 161, 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
        

і  обгрунтовано  стягнув з відповідача на користь позивача 100 886

грн. 93 коп. боргу, відмовивши в решті позову.

За таких обставин судові рішення  відповідають  вимогам  закону  і

обставинам справи, тому підстав для їх зміни немає.

Керуючись ст.  ст.  111-5,  111-7,  111-9,  111-11  Господарського

процесуального кодексу України ( 1798-12  ) (1798-12)
        ,  Вищий  господарський

суд України,

                            П О С Т А Н О В И В:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від

30 березня 2004 року залишити без змін, а касаційну скаргу ЗАТ "Л"

- без задоволення.