ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.09.2004 Справа N 12/456пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Черкащенка м. М.,
суддів: Плахотнюк С.О.,
Рибака В.В.,
за участю представників сторін:
від позивача – не з’явилися;
від відповідача - не з’явилися;
розглянувши матеріали КП “Служба єдиного замовника”
касаційної скарги
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 30.03.2004
у справі № 12/456пд
господарського суду Донецької області
за позовом КП “Служба єдиного замовника”
до приватного підприємця Шевчук І.А.
та суб’єктів підприємницької
діяльності:
Москаленко Н., Макашова І.М.,
Левченко Л.О., Кормич О.В., Шевчук
Л.А., Рибіної Г.В., Мартинюк О.П. ,
Редько І.О., Онищук Н.В.
про розірвання договору
В С Т А Н О В И В:
Комунальне підприємство “Служба єдиного замовника”, як
правонаступник Підприємства житлово-комунального господарства
Димитрівської міськради, звернулось з позовом до Приватного
підприємця Шевчук І.А. м. Димитрів про розірвання договору
оренди.
Рішенням господарського суду Донецької області від 27.01.2004 у
справі № 12/456пд позивачу в задоволенні позову відмовлено з тих
підстав, що рішенням господарського суду Донецької області від
26.05.2003 у справі № 12/57пд КП “Служба єдиного замовника”
м. Димитрів було зобов’язано виконати умови договору оренди
№ 594/2000 нежитлового приміщення загальною площею 452,4
кв.м. для здійснення торгівлі продовольчими та непродовольчими
товарами; що, на його погляд, ст. 26 Закону України “Про оренду
державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
не передбачає
обов’язковість розірвання договору оренди в разі порушення
орендарем своїх зобов’язань за договором, а надає можливість її
застосування в залежності від конкретних обставин, а договори
суборенди цих приміщень, які були укладені Приватним підприємцем
Шевчук І.А. без згоди з орендодавцем, на час ухвалення рішення
суду припинили свою дію.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
30.03.2004 рішення господарського суду залишено без зміни з тих
же підстав.
У поданій касаційній скарзі КП “Служба єдиного замовника”
м. Димитрів просить скасувати рішення та постанову зазначених
судових інстанцій та прийняти нове рішення, яким задоволити його
позов.
Як на правову підставу своїх вимог скаржник послався на невірне
застосування судовими інстанціями норм матеріального права,
зокрема ст. 10 та ст. 26 Закону України “Про оренду державного
та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, т.я. об’єкт оренди був
переданий без згоди орендодавця в суборенду, а
страхування його не проводилось.
Приватний підприємець Шевчук І.А. подала відзив на касаційну
скаргу, в якому просить залишити їх без зміни з викладених в
ньому підстав.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, вислухавши
пояснення та заперечення представників сторін в судовому
засіданні, перевіривши юридичну оцінку судовими інстанціями
обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування ними норм матеріального та
процесуального права прийшла до висновку про наявність правових
підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з
наступного.
18.07.2000 між Регіональним відділенням ФДМ України у Донецькій
області (орендодавець, правонаступник – позивач) та Приватним
пўдприємцем Шевчук І.А. був укладений договір оренди № 594/1000
нежитлових приміщень загальною площею 452,4 кв. м. для
проведення торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами
Підпункт 5.1.5 п. 5 договору зобов’язував орендаря проводити
страхування орендованого майна за рахунок власних коштів, а
п. 5.2.2 передбачав можливість передачі орендованого майна в
суборенду третім особам лише за згодою орендодавця.
Фактично Приватним підприємцем Шевчук І.А. договори суборенди з
третіми особами укладались без згоди орендодавця (позивача), що
було встановлено господарським судом.
Але такі дії цього підприємця не визнані такими, що порушують
умови договору оренди та, в зв’язку з цим, є однією з підстав
для його дострокового розірвання, оскільки на час розгляду
позову дія договорів суборенди припинилась.
Судові інстанції встановили також, що правовідносини сторін по
зазначеному договору регулюються Законом України “Про оренду
державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, але пройшли при
цьому до висновку, що позивач безпідставно застосував ст. 26
цього Закону при заявленні позову, оскільки вона не встановлює
обов’язковість розірвання договору оренди в разі порушення
орендарем своїх зобов’язань за договором, а надає можливість її
застосування в залежності від конкретних обставин справи.
Таким чином встановленні рішенням Донецького господарського суду
від 26.05.2003 у справі № 12/57пд наявності з боку позивача
перепон в користуванні орендарем майном звільняють його від
відповідальності за невиконання умов договору оренди, в т. ч. і
не страхування орендованого майна.
Але цими інстанціями не були з’ясовані та оцінені ті обставини,
що Приватним підприємцем Шевчук І.А. відповідно з договором від
28.10.2000 № 120153 страхувалось орендоване майно терміном на
один рік (а.с. 108), а в подальшому такого страхування не
проводилось, хоча частина орендованого нею майна знаходилась в
суборенді, яка тривала до.05.2002 і, в зв’язку з цим, посилання
судів на перешкоду з боку орендодавця користуватись орендарю цим
майном є безпідставним.
Договір страхування орендарем взятого ним в оренду майна є
істотною умовою цього договору і невиконання її є правовою
підставою для розірвання договору оренди.
Зазначене свідчить про неповне з’ясування судом першої та
апеляційної інстанцій обставин справи, які мають важливе
значення для неї, що унеможливлює правильне застосування норм
матеріального права до спірних правовідносин.
Передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені судом першої та
апеляційної інстанцій (ст. 111-7 ГПК).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Донецької області від 27.01.2004 та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
30.03.2004 у справі № 12/456пд скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.