5/299-23/45 Про визнання недійсним податкового повідомлення- рішення - Текст документа

В січні 2003 року приватне мале підприємство "ГТ" пред'явило в суді позов до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0010512320/377 від 09.01.2003 яким визначено податкове зобов'язання по податку за землю в сумі 2661,68 грн. та застосовані фінансові санкції в сумі 1020,0 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він не є платником податку за землю.

Рішенням господарського суду Львівської області від 05.08.2003 позов задоволено.

Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 09.01.2003 № 0010512320/377. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2003 рішення залишено без змін.

Задовольняючи позов та залишаючи рішення без змін, судові інстанції виходили з того, що податок за землю стягується не більше ніж за 2 попередніх роки у відповідності зі статтею 18 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) . Оскільки спірне рішення прийнято 09.01.2003, то визначення ним податкового зобов'язання позивачу зі сплати податку на землю за грудень 2000 року є неправомірним.

Так як спірне податкове повідомлення-рішення не містить в собі частин, які б дозволили суду ідентифікувати розмір донарахованого податкового зобов'язання та застосовувати штрафні санкції, а суд не може вносити в нього зміни, то воно підлягає визнанню недійсним повністю.

В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду та постановити нове рішення яким в позові відмовити, посилаючись на порушення ст. 18 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) , ст. 84 ГПК України (1798-12) , ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судовими інстанціями встановлено, та з матеріалів справи вбачається, що 18.10.1999 року між позивачем (Орендар) та управлінням комунального майна виконкому Львівської Ради (Орендодавець) укладено договір оренди не житлових приміщень № 4506.

Відповідно до умов договору мале підприємство "ГТ" отримало право користування з 08.07.1999 року по 08.07.2004 року не житловими приміщеннями першого (89,6 кв.м.) та другого (90,2 кв.м.) поверхів в будівлі № 23 за адресою м. Львів.

26.12.2002 Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова за результатами перевірки ПМП "ГТ" за період з ІІ півріччя 2000 - 9 місяців 2002 року складено акт в якому зазначено, що згідно п. 1 рішення міської ради № 324 від 05.06.1998 "Про здійснення плати за землю" фізичні та юридичні особи, які мають у власності, користуванні або оренді нежилі приміщення у будинках або їх частинах, повинні справляти плату за землю відповідно до займаних частин приміщення з врахуванням прилеглої території. Проте, позивачем розрахунки земельного податку за 2000 рік, 2001 рік та 2002 рік не подавались і кошти в бюджет не сплачувались, чим несплачено в бюджет 2661,68 грн.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Задовольняючи позов та залишаючи рішення без змін, господарський суд і апеляційний господарський суд, враховуючи наведену норму закону не з'ясували обставин, якими відповідач обґрунтовує визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на землю, а саме договір оренди та рішення виконкому на яке посилався відповідач в акті, на підставі якого було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Згідно п. 3 ст. 12 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) від земельного податку звільняються органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Останнім абзацом цієї статті передбачено, якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.

Враховуючи викладене, постановлені судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з вимогами закону і обставинами справи.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова задовольнити частково.

Постанову від 18.11.2003 Львівського апеляційного господарського суду та рішення від 05.08.2003 господарського суду Львівської області у справі № 5/299-23/45 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.