ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.09.2004 Справа N 45/57
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянув у відкритому Військової прокуратури Північного
судовому засіданні касаційне регіону України
подання
на постанову від 13.04.2004 Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 45/57 господарського суду міста
Києва
за позовом Закритого акціонерного товариства
“Промислово-фінансове об’єднання
“ІЕ”
до Міністерства оборони України
про стягнення 36 842 400,00 грн.
за участю представників:
від позивача не з’явився
від відповідача
від прокуратури
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2003р. закрите акціонерне товариство промислово-
фінансове об’єднання “ІЕ” звернулося до господарського суду
міста Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України
про стягнення 36842400 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.02.2004 позовні
вимоги задоволені частково в сумі 36834676,91 грн., в решті
позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
13.04.2004р. вказане рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями військова
прокуратура Північного регіону звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційним поданням, в якому
просить їх скасувати як такі, що винесені при неправильному
застосуванні норм процесуального та матеріального права.
Відзив на касаційну скаргу на адресу Вищого господарського суду
України не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі
встановлених фактичних обставин справи застосування норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 12 Закону України “Про державний матеріальний
резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
Державний резерв матеріальних цінностей є
недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету
Міністрів України.
Відпуск матеріальних цінностей із незнижуваного запасу
провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим з
Верховною Радою України.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що розпорядженням
Кабінету Міністрів України від 04.11.02 № 624-р “Про відпуск
Міноборони авіаційного палива з державного резерву дозволено
Державному комітету України з державного матеріального резерву
(в подальшому Комітет) відпустити до 01.12.2002р. Міноборони з
незнижуваного запасу державного резерву 24 тис. тонн авіаційного
палива.
Цим же розпорядженням встановлено відпуск здійснити на
договірних умовах відповідно до Закону України "Про державний
матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
.
Пунктом 2 цього розпорядження доручено Мінфіну під час складання
проекту Державного бюджету на 2003 рік передбачити бюджетні
призначення Держкомрезерву на поновлення відпущеного авіаційного
палива.
Верховна Рада України Постановою від 24.10.02 № 196-ІV погодила
згадане рішення Кабінету Міністрів України про відпуск
Міноборони з незнижуваного запасу державного резерву 24 тис.
тонн авіаційного палива.
Пунктом 2 цієї Постанови встановлено: Кабінету Міністрів України
передбачити в проекті Закону України про державний бюджет на
2003 рік ( 380-15 ) (380-15)
бюджетне призначення Держкомрезерву для
поповнення незнижуваного запасу авіаційного палива.
На підставі викладеного 16.12.02 Державний комітет України з
державного матеріального резерву та Міністерство оборони України
уклали договір № юр-7-1/167-2002 про відпуск матеріальних
цінностей.
Пунктом 1.1. цього договору передбачено, що відпуск матеріальних
цінностей (авіаційного палива) здійснюється в порядку
тимчасового позичання, п. 1.2 - сторони погодили кількість та
вартість авіаційного палива, що позичається Міноборони. А
пунктом 1.4. передбачили, що Міноборони, згідно з вимогами
Закону України “Про державний матеріальний резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
повинно видати гарантійний лист про своєчасне повернення
матеріальних цінностей до державного резерву.
В пункті 1.3 договору сторони встановили плату за користування
запозиченими матеріальними цінностями.
09.11.02 за № 139/5/2085 відповідач надав Комітету гарантійний
лист, у якому зобов'язувався повернути до 01.12.2003р. отримані
за згаданим договором матеріальні цінності.
Таким чином, як зазначили суди, сторони погодили строк
повернення запозичених матеріальних цінностей.
Статтею 2 Закону України “Про державний матеріальний резерв"
( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
встановлено, що позичання цінностей з державного
резерву це відпуск матеріальних цінностей на договірних засадах
з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості
аналогічних матеріальних цінностей.
Статтею 12 цього ж Закону ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
передбачено, що за
позичання матеріальних цінностей з Державного резерву
встановлюється плата.
Оскільки державний резерв є особливим державним запасом
матеріальних цінностей, у складі якого створюється незнижуваний
запас матеріальних цінностей, тобто постійно підтримуваний обсяг
їх зберігання (ст. 1 Закону України “Про державний матеріальний
резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
) то суд дійшов висновку, що доручення
Міністерству фінансів України та Кабінету Міністрів України під
час складання проекту Державного бюджету на 2003 рік передбачити
бюджетні призначення Держкомрезерву на поновлення відпущеного
авіаційного палива є забезпеченням саме підтримання обсягу
зберігання незнижуваного запасу матеріальних цінностей, а не
встановлення безкоштовного надання їх відповідачеві.
За таких обставин, суди дійшли висновку, що з договору від
16.12.02 № юр-7-1/167-2002 між Комітетом та відповідачем виникли
саме цивільні відносини позики, за якими Комітет зобов'язувався
за плату надати відповідачу матеріальні цінності, а останній
зобов'язувався повернути у визначений строк (до 01.12.03) таку ж
саму кількість аналогічних матеріальних цінностей та щомісячно
здійснювати оплату за позичання матеріальних цінностей (п.
1.3.договору).
Цей висновок, як зазначили суди, додатково підтверджується тим,
що порядок відпуску матеріальних цінностей державного
матеріального резерву з відшкодуванням витрат на відпуск таких
цінностей, враховуючи їх вартість, за рахунок коштів,
передбачених на ці цілі Державним бюджетом України
встановлюється п. 7, 8 ст. 12. Закону України “Про державний
матеріальний резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
, а відпуск авіаційного палива
проводився на підставах п. 5, 6 ст. 12 цього ж Закону
( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
.
Крім того, Законом України “Про державний бюджет на 2003 рік”
( 380-15 ) (380-15)
бюджетні призначення для Державного комітету України
з державного матеріального резерву на поповнення відпущеного з
державного резерву відповідачу авіаційного палива відповідно до
розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.11.02 № 624-р,
як встановили суди, не передбачені, що також підтверджується
листом Державного казначейства України від 02.09.03 № 24-04/441-
7670.
Судами встановлено, що за нарядами від 17.12.02 № 8-1/98-2002 та
від 02.01.03 № 8-1/99-2002 Державний комітет України з
державного матеріального резерву відпустив Міністерству оборони
України 23994,679 тонн авіаційного палива на суму
36834676,91грн., а останній за довіреностями від 18.12.02 МАА
№ 286895 та від 03.01.03 МАА № 286897 отримав його, що не
заперечується самим відповідачем.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, кожна сторона повинна довести ті обставини,
на які вона посилається як на підставу своїх вимог та
заперечень.
Доказів повернення згаданих матеріальних цінностей, як встановив
суд, відповідач не надав, зазначивши, що отримане паливо ним
використано і до державного матеріального резерву не
поверталося.
Таким чином, відповідач порушив зобов'язання по поверненню
авіаційного палива в строк до 01.12.03 до державного
матеріального резерву.
За договором від 16.12.03 № юр-136/2003 Державний комітет
України з державного матеріального резерву уступив право вимоги
до Міністерства оборони України основного боргу Державній
акціонерній компанії “У”, яке виникло з договору від 16.12.02
№ юр-7-1/167-2002.
Про здійснену уступку прав Комітет повідомив відповідача листом
від 16.12.03 № 2/9091.
В свою чергу, ДАК “У” на підставі договору від 18.12.03 № юр-
13/2003Д уступила своє право вимоги до відповідача (23994,679
тонн авіаційного палива на суму 36 834 676,91грн.) Акціонерному
товариству закритого типу Промислово фінансовому об'єднанню “ІЕ”
(позивачеві) та про здійснену уступку повідомила Міністерство
оборони України листом від 22.12.03 № 21/1-1831.
Вказані договори про уступку вимоги основного боргу не
суперечать ст. 197 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та в установленому
порядку недійсними не визнані.
3 врахуванням викладеного та того, що до позивача перейшло право
вимоги в розмірі 36 834 676,91грн. суди дійшли обґрунтованого
висновку, що позовні вимоги про стягнення 36842400грн.
підлягають задоволенню в сумі 36834676,91 грн.
Клопотання заявника про необхідність залучення Міністерства
фінансів України в якості третьої особи, апеляційним судом
обґрунтовано відхилено, оскільки обов’язок повернення
матеріальних цінностей ґрунтується на договорі позики, в якому
Міністерство фінансів України не є стороною.
Щодо інших доводів касаційної скарги, то вони спростовуються
вищевикладеним, а в силу вимог ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти їх.
Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що
постанова Київського апеляційного господарського суду від
13.04.2004 є обґрунтованою і відповідає чинному законодавству, а
тому підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України у складі колегії суддів
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.04.2004 у справі № 45/57 залишити без змін, а касаційне
подання – без задоволення.