ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.09.2004 Справа N 41/93
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Костенко Т.Ф.,
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні м. Дружківка
касаційні скарги
на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 01.06.2004 р.
у справі господарського суду Донецької області
за позовом Приватного підприємства
“Торгівельно-промислова компанія
“Альянс”
до Державної податкової інспекції у
м. Дружківка, Відділення Державного
казначейства в м. Дружківка
про стягнення бюджетної заборгованості,
за участю представників сторін:
- позивача: Синицін Д.В. – дов. від 17.02.2004 р.,
- відповідача1: не з’явились;
- відповідача2: не з’явились;
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 08.04.2004 р.
у справі № 41/93 позов Приватного підприємства
“Торгівельно-промислова компанія “Альянс” до Державної
податкової інспекції у м. Дружківка та Відділення Державного
казначейства в м. Дружківка про стягнення з Державного бюджету
частини суми податку на додану вартість у розмірі 99 900 грн. за
листопад 2003 року задоволено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
01.06.2004р. у даній справі рішення господарського суду
Донецької області від 08.04.2004 р. залишено без змін.
Державна податкова інспекція у м. Дружківка у поданій касаційній
скарзі просить судові рішення у даній справі скасувати та
прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В
обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне
застосування судами норм матеріального права, а саме, п. 1.8
ст. 1, п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 4 Указу Президента України
“Про деякі зміни в оподаткуванні” ( 857/98 ) (857/98)
.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Приватним
підприємством “Торгівельно-промислова компанія “Альянс” у
встановлений законом строк подано до Державної податкової
інспекції у м. Дружківка податкову декларацію з податку на
додану вартість за листопад 2003 р., згідно якої сума ПДВ, яка
підлягає відшкодуванню за підсумками поточного (звітного)
періоду склала 1 242 648 грн. В грф. 25 декларації вказано, що
він спрямовує суму відшкодування з ПДВ у погашення податкових
зобов’язань протягом трьох наступних звітних періодів, а залишок
суми – перерахувати на рахунок в установі банку.
Правомірність включення останньої суми до відшкодування
підтверджена актом від 29.01.2004 р. № 8/26-2/32411492
позапланової документальної перевірки підприємства за період з
01.04.2003 р. до 31.12.2003 р.
Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми податку, що
підлягають зарахуванню до бюджету або відшкодуванню з бюджету,
визначаються як різниця між загальною сумою податкових
зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів
(робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового
кредиту звітного періоду та становить суму податку, що
підлягають оплаті до бюджету, або відшкодуванню з бюджету.
За змістом п.п. 7.7.3. п. п 7.7 ст. 7 вказаного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, якщо у разі коли за результатами звітного періоду
сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має
від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику
податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного
після подачі декларації.
Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової
декларації за звітний період.
Ст. 4 Указу Президента України “Про деякі зміни в оподаткуванні”
( 857/98 ) (857/98)
встановлено, що у разі коли сума податку на додану
вартість, визначена як різниця між загальною сумою податкових
зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів
(робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового
кредиту звітного періоду, має від'ємне значення, така сума
зараховується у погашення заборгованості платника податку із
сплати податку на додану вартість, що виникла у минулих звітних
періодах, а за відсутності заборгованості - у зменшення
податкових зобов'язань платника податку протягом трьох наступних
звітних періодів.
Якщо сума від'ємного значення податку не погашається сумами
податкових зобов'язань, що виникли протягом трьох наступних
звітних періодів, така сума підлягає відшкодуванню з Державного
бюджету України на умовах, визначених законодавством, протягом
місяця, що настає після подання декларації за третій звітний
період після виникнення від'ємного значення податку.
Судом першої інстанції встановлено, що сума, яка підлягає
відшкодуванню за листопад 2003 р. складає 1242648 грн.,
підтверджується декларацією позивача за листопад 2003 р., актом
перевірки. Заявник не заперечує проти права позивача на
відшкодування ПДВ за податковою декларацією за листопад 2003 р.
Однак, в обґрунтування касаційної скарги посилається лише на
ненастання терміну відшкодування ПДВ за листопад 2003 р. на день
подання позову, оскільки останній настає після подання
декларації на третій звітний період після виникнення від’ємного
значення ПДВ.
п.п. 7.7.3 п. п 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено, що суми, що не відшкодовані
платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку
(протягом місяця, наступного після подачі декларації),
вважаються бюджетною заборгованістю.
Платник податку має право у будь-який момент після виникнення
бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про
стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності
посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно
сплачених податків.
Судами попередніх інстанцій встановлено факт існування бюджетної
заборгованості у сумі 1242648 грн. за листопад 2003 р. За даної
обставини платник податку має право, на підставі частини 5
пункту 7.7.3 статті 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, у будь – який момент після виникнення
бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про
стягнення коштів бюджету, що свідчить про обґрунтованість
позовних вимог щодо стягнення частини суми бюджетної
заборгованостў з податку на додану вартість.
Доводи заявника про те, що судами не враховані положення Указу
Президента України „Про деякі зміни в оподаткуванні” визнаються
судовою колегією непереконливими, оскільки вказаний Указ не може
змінювати або розширювати порядок та строки бюджетного
відшкодування, визначені Законом.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що відповідно до
вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
судові рішення ґрунтуються на всебічному, повному та
об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве
значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального
та процесуального права, доводи касаційної скарги не
спростовують висновків суду, у зв’язку з чим підстав для
скасування судових рішень не вбачається.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дружківка
залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
01.06.2004 р. у справі № 41/93 залишити без змін.