ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.09.2004 Справа N 3/276-03-8867
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого – судді
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Малиновському районі м. Одеси
касаційну скаргу
на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 27.04.2004
у справі № 3/276-03-8867
господарського суду Одеської області
за позовом Одеської залізниці
до Державної податкової інспекції у
Малиновському районі м. Одеси
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін від:
позивача
відповідача
В С Т А Н О В И В:
Згідно розпорядження Заступника Голови Вищого господарського
суду України О-го А.Й. від 07.09.2004 здійснено заміну складу
суду.
Рішенням господарського суду Одеської області від 18.02.2004,
залишеним без змін постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 27.04.2004, позов задоволено:
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в
Малиновському районі м. Одеси від 23.09.2003 № 0007482301/0
визнано недійсним; стягнуто з ДПІ в Малиновському районі
м. Одеси на користь Одеської залізниці 85грн. державного мита та
118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Судові рішення та постанова мотивовані тим, що нарахування
структурному підрозділу “Станція Одеса-Товарна” Одеської
залізниці фінансових санкцій на підставі ст. 1 Указу Президента
України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з
регулювання обігу готівки” ( 436/95 ) (436/95)
від 12.06.1995 № 436/95 за
перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах
здійснено податковим органом без врахування затвердженого ліміту
для юридичної особи в цілому. Крім того, господарськими судами
зроблено висновок про те, що обов’язок юридичної особи щодо
сплати штрафних санкцій, застосованих на підставі ст. 1
вказаного Указу ( 436/95 ) (436/95)
, не належить до категорії податкового
зобов’язання, а тому на сплату цих штрафних санкцій не можуть
розповсюджуватися вимоги пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України
“Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
щодо
строків погашення податкового зобов’язання.
ДПІ в Малиновському районі м. Одеси у поданій касаційній скарзі
просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від
27.04.2004р. скасувати, посилаючись на порушення норм
матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності застосування судом
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права
та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників
сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача
задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.
В процесі розгляду справи судом першої інстанції було
встановлено та підтверджено апеляційним судом при здійсненні
апеляційного провадження, що ДПІ в Малиновському районі м. Одеси
було проведено документальну перевірку дотримання вимог
податкового та валютного законодавства ВСП “Станція Одеса-
Товарна” за період з 01.10.2001 по 31.06.2003, за результатами
якої складено акт від 19.09.2003 № 403/23-1015/01071574.
На підставі даного акту перевірки відповідач прийняв податкове
повідомлення-рішення від 23.09.2003 № 0007482301/0, яким ВСП
“Станція-Товарна” визначено суму податкового зобов’язання за
платежем: штрафні санкції за порушення податкового законодавства
в розмірі 247690,38грн.
В акті перевірки, зокрема, зазначено, що в порушення п. 2
Порядку проведення касових операцій у національній валюті
України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 02.02.1995,
п. 2.9 Порядку проведення касових операцій у національній валюті
України ( z0216-01 ) (z0216-01)
, затвердженого Постановою Правління НБУ від
19.02.2001, підприємством допущено перевищення ліміту залишку
грошових коштів на кінець дня, встановлений банком (2001р. –
50грн) та головним підприємством Одеська залізниця (2002р. –
500грн., пролонговане на 2003р. – 500грн.) за перевіряємий
період у сумі 123845,19грн.
Згідно абзацу 1 ст. 1 Указу Президента України “Про застосування
штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки”
( 436/95 ) (436/95)
, встановлена відповідальність за порушення норм з
регулювання обігу готівки у національній валюті у вигляді штрафу
тільки у відношенні юридичних осіб всіх форм власності.
Відокремлений структурний підрозділ Одеської залізниці “Станція
Одеса-Товарна” здійснює свою діяльність без права юридичної
особи, що встановлено судами на підставі матеріалів справи.
Отже, оспорюване податкове повідомлення-рішення обґрунтовано
визнано судами недійсним, оскільки пунктом 1 Указу Президента
України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з
регулювання обігу готівки” ( 436/95 ) (436/95)
передбачена
відповідальність за порушення його положень тільки у відношенні
юридичних осіб, а контролюючий орган застосував штрафні санкції
до ВСП “Станція Одеса-Товарна”, який є структурним підрозділом
такої юридичної особи (позивача).
При цьому колегія суддів відзначає, що спірним податковим
повідомленням-рішенням штрафні санкції за порушення норм Указу
Президента України “Про застосування штрафних санкцій за
порушення норм з регулювання обігу готівки” ( 436/95 ) (436/95)
визначені
як суми податкових зобов’язань, що суперечить преамбулі, пунктам
1.2, 1.5 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, ст.ст. 13, 14 Закону України “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
.
Відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
положення цього Закону
поширюються лише на штрафні санкції, які справляються з платника
податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування,
визначених відповідними законами.
Оскільки штрафні санкції застосовані до ВСП “Станція Одеса-
Товарна” не за порушення правил оподаткування, у відповідача не
було законних підстав для визначення їх як податкового
зобов’язання з поширенням на них вимог Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
щодо граничного
строку сплати та положень щодо наслідків несплати, а також не
було законних підстав для направлення спірного податкового
повўдомлення-рішення без прийняття відповідного рішення.
Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, щодо
правомірності прийняття оспорюваного податкового повідомлення-
рішення спростовуються вищевикладеним.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в
їх сукупності, колегія суду не вбачає підстав для скасування
постанови Одеського апеляційного господарського суду.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, п. 1
ч. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському
районі міста Одеси № 2209/1/10-00 від 19.05.2004 залишити без
задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 27.04.2004 у справі № 3/276-03-8867 залишити без змін.