ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.09.2004 Справа N 13/257
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Удовиченка О.С.- (доповідача у справі),
суддів : Грека Б.М. Львова Б.Ю.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів
на рішення господарського суду Запорізької області від
18.05.2004 р.
у справі № 13/257
господарського суду Запорізької області
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів
до Відкритого акціонерного товариства "XXX"
про стягнення 8048,48 грн.,
за участю представників від:
позивача не з'явилися, були належно повідомлені
відповідача не з'явилися, були належно повідомлені
ВСТАНОВИВ:
В січні 2004 року Запорізьке обласне відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду
Запорізької області з позовом до Відкритого акціонерного
товариства "XXX" про стягнення 8048,48 грн. штрафних санкцій за
недотримання підприємством встановленого нормативу робочих місць
для працевлаштування інвалідів.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.05.2004 р.
у справі № 13/257 (суддя Серкіз В.Г.) в позові відмовлено.
Рішення мотивовано тим, предметом спору є стягнення
адміністративно-господарських санкцій, а відповідно до ст.250
Господарського Кодексу ( 436-15 ) (436-15)
для стягнення санкцій такого
виду застосовується скорочений строк позовної давності (6 місяців
з дня виявлення порушення, але не пізніше, як через один рік з дня
порушення суб'єктом підприємницької діяльності встановлених
законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності),
який вже минув.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
рішення господарського суду Запорізької області від 18.05.04 у
справі № 13/257 скасувати.
Обґрунтовуючи свої вимоги, заявник посилається на те, що судом
були невірно застосовані норми матеріального права, а саме: ст.ст.
1, 3, 4, 250 Господарського Кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та ст.29
Бюджетного Кодексу ( 2542-14 ) (2542-14)
, що призвело до ухвалення
незаконного, на думку заявника, рішення. Заявник наголошує на
тому, що термін стягнення адміністративно-господарських санкцій,
передбачених статтею 250 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, не може застосовуватись до правовідносин щодо сплати
штрафних санкцій суб'єктами господарювання за недодержання
нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів. Заявник вважає, що фінансові відносини за участі
суб'єктів господарювання не є предметом регулювання Господарського
кодексу України, відповідно до ст.4 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши
доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин
справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність
застосування судом першої інстанції норм матеріального та
процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається зі змісту ст. 238 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
за порушення встановлених законодавчими актами правил
здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання
можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади
або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські
санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового
характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта
господарювання та ліквідацію його наслідків.
Виходячи зі змісту ст. 1 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
- цей Кодекс
визначає основні засади господарювання в Україні і регулює
господарські відносини, що виникають у процесі організації та
здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання,
а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері
господарювання.
Учасниками відносин у сфері господарювання відповідно до ст. 2 ГК
України ( 436-15 ) (436-15)
поряд з суб'єктами господарювання є органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені
господарською компетенцією.
Статтею 10 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
встановлено, що Фонд України
соціального захисту населення є органом, на який покладено
зобов'язання здійснювати фінансування роботи по соціальній
захищеності інвалідів.
Згідно з Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів
( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів
України від 26 вересня 2002 р. № 1434, Фонд соціального захисту
інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у
складі Мінпраці та підпорядковується йому.
Таким чином, Фонд соціального захисту інвалідів не є суб'єктом,
наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює
організаційно - господарських повноважень щодо суб'єкта
господарювання.
Крім того, відповідно до ст. 4 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
не є предметом регулювання цього кодексу фінансові
відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у
процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів та
адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів
господарювання, в яких орган державної влади або місцевого
самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською
компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно -
господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.
Таким чином, суд першої інстанції дав невірну правову оцінку тому,
що позивач - Запорізьке обласне відділення Фонду соціального
захисту інвалідів, за своїм правовим статусом є суб'єктом
адміністративно-господарських відносин та невірно застосував ст.
238 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
для вирішення спору.
Відповідно до ч.1 ст.111-10 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, підставами для скасування або зміни рішення
місцевого чи апеляційного господарського суду є неправильне
застосування норм матеріального чи процесуального права.
Згідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна інстанція не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Вищий господарський суд України не може прийняте нове рішення по
справі, оскільки судом першої інстанції не було досліджено всіх
обставин справи та не надано їм оцінки.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що рішення
господарського суду Запорізької області не відповідає вимогам
господарського процесуального законодавства, в зв'язку з чим
підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 18.05.2004 р.
по справі № 13/257 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Запорізької області.
Головуючий О.С.Удовиченко
Судді Б.М. Грек
Б.Ю. Львов