ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.09.2004 Справа N 11/294
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Запорізького обласного відділення
судовому засіданні Фонду України соціального захисту
касаційну скаргу інвалідів
на рішення господарського суду Запорізької
області від 06.07.2004 р.
у справі № 11/294
господарського суду Запорізької області
за позовом Запорізького обласного відділення
Фонду України соціального захисту
інвалідів
до Товариства з обмеженою
відповідальністю "БГ"
про стягнення 3888,88 грн.,
за участю представників від:
позивача не з'явилися, були належно повідомлені
відповідача не з'явилися, були належно повідомлені
В С Т А Н О В И В :
В квітні 2004 року Запорізьке обласне відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду
Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою
відповідальністю "AC" про стягнення 3888,88 грн. штрафних санкцій
за недотримання підприємством встановленого нормативу робочих
місць для працевлаштування інвалідів.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.07.2004 р.
у справі № 11/294 в позові відмовлено.
Рішення мотивовано тим, предметом спору є стягнення
адміністративно-господарських санкцій, а відповідно до ст. 250
Господарського Кодексу для стягнення санкцій такого виду
застосовується скорочений строк позовної давності (6 місяців з дня
виявлення порушення, але не пізніше, як через один рік з дня
порушення суб'єктом підприємницької діяльності встановлених
законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності),
який вже минув.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
рішення господарського суду Запорізької області від 06.07.04 у
справі № 11/294 скасувати.
Обґрунтовуючи свої вимоги, заявник посилається на те, що судом
були невірно застосовані норми матеріального права, а саме: ст.
ст. 1, 3, 4, 250 Господарського кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та ст.
29 Бюджетного Кодексу, що призвело до ухвалення незаконного, на
думку заявника, рішення. Заявник наголошує на тому, що термін
стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених
статтею 250 Господарського кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не може
застосовуватись до правовідносин щодо сплати штрафних санкцій
суб'єктами господарювання за недодержання нормативу робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів. Заявник вважає, що
фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання не є
предметом регулювання Господарського кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
відповідно до ст. 4 Господарського кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
№ 875-ХІІ від 21.03.1991
зобов'язує підприємства всіх форм власності створювати робочі
місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної
кількості робочих місць на підприємстві. У випадку невиконання ст.
19 вказаного Закону, відповідно до "Порядку сплати підприємствами
(об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до
відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку
та використання цих коштів" ( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
, затвердженого
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767,
підприємство зобов'язане сплачувати штрафні санкції до відділень
Фонду соціального захисту інвалідів. Але такої сплати відповідач
не провів, внаслідок чого утворилася заборгованість.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, працевлаштування
інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з
питань праці та соціальної політики, органами місцевого
самоврядування, громадськими організаціями інвалідів (далі -
органи працевлаштування інвалідів).
Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів
відповідно до частини 2 статті 19 вказаного Закону ( 875-12 ) (875-12)
покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то
відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної
сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче
місце, не зайняте інвалідом (частина 20 вказаного Закону ( 875-12
)).
Аналіз зазначених положень Закону ( 875-12 ) (875-12)
про захист інвалідів
дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо
створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його
обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені
робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи
працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього
Закону ( 875-12 ) (875-12)
. Це підтверджується і змістом абзацу другого
пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів
(затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1434
( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
від 26 вересня 2002 року), згідно з яким,
завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням
підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та
підпункту 3 пункту 5 цього Положення ( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
, якими Фонду
надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням
підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Але всупереч викладеним положенням названого Закону ( 875-12 ) (875-12)
,
суд з'ясувавши, що норматив для працевлаштування інвалідів для
відповідача становив 3 чоловіки, в той час, а фактично був
працевлаштований 1 інвалід, не досліджував питання, чи були робочі
місця для працевлаштування інвалідів створені в потрібній
кількості, чи лише в кількості 1 місця; якщо були створені в
потрібній кількості, то чи повідомляв відповідач про цю кількість
органи працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були
повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і,
відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були
працевлаштовані або їм було відмовлено в працевлаштуванні на
вакантні посади.
Водночас, не можна визнати вірною позицію місцевого суду щодо
застосування статті 250 Господарського кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
до спірних правовідносин, з огляду на наступне. Правова природа
штрафних санкцій, встановлених Законом України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
за
недотримання нормативів робочих місць призначених для
працевлаштування інвалідів, відрізняється від правової природи
господарських санкцій, зокрема такого їх виду, як
адміністративно-господарські санкції.
Господарські санкції є складовим елементом господарсько-правової
відповідальності, що наступає за правопорушення в сфері
господарювання, в той час, як штрафні санкції за недотримання
нормативів робочих місць призначених для працевлаштування
інвалідів за своєю природою носять характер альтернативного
зобов'язання. Застосування штрафних санкцій в порядку статей 19,
20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" ( 875-12 ) (875-12)
не узгоджується з принципом
господарськоправової відповідальності, передбаченим частиною 3
статті 216 Господарського кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а саме, що
сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання не звільняє
правопорушника від виконання зобов'язань в натурі.
Штрафні санкції за недотримання нормативу робочих місць
призначених для працевлаштування інвалідів носять характер не
відповідальності, а альтернативного зобов'язання, тобто
підприємство або дотримується нормативу, або сплачує певну суму до
держбюджету України.
Крім того, відповідно до статті 4 Господарського кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема,
фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що
виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх
рівнів та адміністративні та інші відносини управління за участі
суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або
місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською
компетенцією, і безпосередньо не здійснює
організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта
господарювання. З огляду на наведене, не можна вважати дані
правовідносини правовідносинами зі сплати
адміністративногосподарських санкцій.
Водночас, при ухваленні рішення у даній справі суд не встановив
всіх фактичних обставин, що мають значення для розгляду справи і
вирішення спору по суті.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 1 постанови від 29 грудня 1976 року № 5 "Про
судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли
суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту
законодавства України.
Оспорюване рішення цим вимогам не відповідає, а тому підлягає
скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої
інстанції. При новому розгляді справи суду першої інстанції
необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм
та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір
відповідно до закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст.
111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів від 15.07.2004 № 04-580-1146
задовольнити частково, рішення господарського суду Запорізької
області від 06.07.04 у справі № 11/294 - скасувати, справу
№ 11/294 направити на новий розгляд до господарського суду
Запорізької області.