Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Кривди Д.С.,

суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Галицькому районі м. Львова

на постанову від 29.12.2004 Львівського апеляційного господарського суду

та на рішення від 18.08.2004

у справі N 5/829-19/93 господарського суду Львівської області

за позовом ДПІ у Галицькому районі м. Львова

до ПП "І.Л.С."

про стягнення в доход держави коштів, одержаних без встановлених законом підстав

за участю представників сторін

від позивача: у засідання не прибули

від відповідача: у засідання не прибули

В С Т А Н О В И В:

ДПІ у Галицькому районі м. Львова звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до ПП "І.Л.С." про стягнення в доход держави коштів, одержаних без встановлених законом підстав, в сумі 660697,20 грн.

Рішенням від 18.08.2004 господарський суд Львівської області (суддя Левицька Н.Г.) у задоволенні позову відмовив.

Рішення мотивовано тим, що в обґрунтування позову позивачем наданий акт перевірки N 8/26-0/20837125/79 від 30.01.2004, відповідно до якого перевірка проводилась у період з 16.01.2004 до 29.01.2004, в той час як 23.01.2004 відповідача було знято з податкового обліку, тому позивачем в порушення вимог ст. 33 ГПК України (1798-12) не доведено позовні вимоги.

Постановою від 29.12.2004 Львівський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Орищин Г.В. - головуючий, Бобеляк О.М., Дубник О.П.) рішення залишив без змін, погодившись з висновками суду першої інстанції, а також посилаючись на відсутність у податкового органу повноважень на стягнення в доход держави коштів, одержаних без встановлених законом підстав.

Ухвалою від 09.03.2005 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, яка мотивована наявністю у податкового органу відповідних повноважень для звернення до суду з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних без встановлених законом підстав згідно з п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу України" (509-12) .

Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що в березні 2003 року ПП "І.Л.С." було подано до ДПІ у Галицькому районі м. Львова заяву про ліквідацію підприємства. На підставі даної заяви позивачем було проведено документальну перевірку фінансово-господарської діяльності відповідача за період з 01.04.2001 до 17.07.2003, за результатами якої складено акт N 23-2/4114 від 17.07.2003 та рішенням від 18.07.2003 N 1891/04-23-2/20837125/1324 застосовані штрафні (фінансові) санкції, які були сплачені відповідачем.

За результатами проведеної позапланової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності відповідача позивачем 30.01.2004 складено акт N 8/26-0/20837125/79, яким встановлено, що відповідно до актів приймання виконаних підрядних робіт при взаєморозрахунках по договору про спільну діяльність ТОВ "Львіврембудсервіс" та Провінції О.О. Василіан Найсвятішого Спасителя в Україні за період з 01.05.2002 до 31.12.2002 та платіжних доручень, відповідач надавав послуги з будівництва двох 8-ми квартирних житлових будинків по вул. Гіпсовій, 27 у м. Львові без наявності ліцензії. В результаті здійснення без ліцензійної діяльності відповідач отримав дохід в сумі 660697,20 грн.

Суди дійшли висновку про недоведення позивачем всупереч вимогам ст. 33 ГПК України (1798-12) обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не доведено факту отримання коштів без встановлених законом підстав. Тобто суди не прийняли акт N 8/26-0/20837125/79 від 30.01.2004 як доказ наявності обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оскільки в акті зазначено, що перевірка проводилась з 16.01.2004 до 29.01.2004, а 23.01.2004 відповідача вже було знято з податкового обліку.

В силу ч. 2 ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Разом з тим, відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) державні податкові інспекції здійснюють у межах своїх повноважень контроль за наявністю ліцензій, патентів та інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності.

В силу ст.ст. 20, 22 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) до суб'єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом, а державні контролюючі органи, до яких належать державні податкові органи, та органи місцевого самоврядування у разі виявлення порушень ліцензійних умов зобов'язані повідомити про ці порушення орган ліцензування.

Отже, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про те, що вказаний вище спеціальний Закон (1775-14) , який регулює питання ліцензування, не передбачає стягнення в бюджет коштів, отриманих у результаті здійснення безліцензійної діяльності.

Посилання скаржника на п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) є безпідставним, оскільки позов подано з підстав порушення порядку, що регулюється спеціальним законодавством, і для вирішення спору щодо такого порушення повинно застосовуватися саме таке спеціальне законодавство, у даному випадку Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) , обставини ж передбачені п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" щодо подання до судів позовів до підприємств про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, регулюються нормами цивільного права та не є предметом розгляду у даному провадженні.

При цьому слід врахувати, що судами при розгляді справи не було встановлено та позивачем не доводилися обставини визнання недійсним договору, на підставі якого відповідачем було отримано спірну у справі суму коштів.

Крім того, судова колегія бере до уваги ті обставини, що під час розгляду справи на стадії апеляційного провадження суду апеляційної інстанції були надані відомості з відповідними доказами про ліквідацію підприємства відповідача, про що зазначено у постанові. З матеріалів справи не вбачається здійснення позивачем відповідних заходів для забезпечення виконання рішення у справі.

За таких обставин позов у справі не підлягав задоволенню, тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.12.2004 у справі N 5/829-19/93 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.