ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.09.2004 Справа N 2/47
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого
суддів:
розглянула у відкритому засіданні
касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Рівне
(правонаступник Рівненська об’єднана державна
податкова інспекція – надалі Рівненська ОДПІ)
на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 27.04.04
у справі № 2/47
господарського суду Рівненської області
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
виробничо-комерційної фірми “К” (надалі
Товариство)
до ДПІ у м. Рівне
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Ухвалою колегії суддів від 23.06.04 розгляд справи було
призначено на 26.08.04, проте у зв’язку з необхідністю надання
Рівненською ОДПІ доказів правонаступництва у справі, зокрема,
перебування Товариства в нього на обліку розгляд справи було
відкладено на 02.09.04.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 02.09.04 було оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
В січні 2004 року Товариство звернулося до господарського суду
Рівненської області з позовом до ДПІ у м. Рівне про визнання
недійсними податкового повідомлення-рішення від 09.01.04 за
№ 0000802241/1/23-510 від 09.01.04 на суму податкового
зобов’язання 367 397 грн. та податкового повідомлення-рішення
від 09.01.04 за № 0000812241/1/23-510 на суму податкового
зобов’язання у 816 грн.
Рішенням від 25.02.04 господарського суду Рівненської області в
задоволенні вищевказаного позову було відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
27.04.04 рішення місцевого суду було скасовано, а позовні вимоги
Товариства задоволені.
З зазначеною постановою Львівського апеляційного господарського
суду ДПІ у м. Рівне (правонаступник Рівненська ОДПІ /Наказ
Державної податкової адміністрації в Рівненській області № 85
від 06.05.04/) не погодилася та подала до Вищого господарського
суду України відповідну касаційну скаргу. На думку Рівненської
ОДПІ, при винесенні постанови апеляційним судом не були
застосовані положення ст. 1 та ст. 4 Закону України “Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, які, в
свою чергу, були порушені Товариством. Рівненська ОДПІ також
вважає, що судом апеляційної інстанції не були застосовані
положення ст.ст. 9, 10, 16 Декрету Кабінету Міністрів України
“Про систему валютного регулювання та валютного контролю”
( 15-93 ) (15-93)
та Указу Президента України “Про невідкладні заходи
щодо повернення в Україну валютних цінностей, доходів та майна,
що знаходяться за межами України” ( 319/94 ) (319/94)
.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши
матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на неї, заслухавши
пояснення представників сторін та суддю – доповідача, встановила
наступне.
ДПІ у м. Рівне з 19.11.03 по 10.12.03 проводилась планова
документальна перевірка дотримання Товариством вимог податкового
та валютного законодавства за період з 01.10.02 по 01.10.03. За
результатами цієї перевірки податковими органами був складений
Акт № 118/23-508/13976748 від 12.12.03 (надалі Акт). На підставі
даного Акту ДПІ у м. Рівне були прийняті:
- податкове повідомлення-рішення № 0000802241/1/23-510 від
09.01.04, згідно з яким відповідно до ст. 4 Закону України №
185/94-ВР від 23.09.94 “Про порядок здійснення розрахунків в
ўноземнўй валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
Товариству було призначено
податкове зобов’язання – пеня по ЗЕД у сумі 367 397 грн.;
- податкове повідомлення-рішення № 0000812241/1/23-510 від
09.01.04, згідно з яким відповідно до ст. 16 Декрету Кабінету
Міністрів України № 15-93 від 19.02.93 “Про систему валютного
регулювання та валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
Товариству був
призначений штраф за порушення термінів декларування валютних
цінностей у сумі 816 грн.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, Товариство
оскаржило вищевказані податкові повідомлення-рішення до
господарського суду, посилаючись, зокрема, на наступне.
Товариство вважає, що у його діях немає порушення Закону “Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, оскільки: виручка від експорту мазуту за
контрактом № 0204 UK від 02.04.03, укладеним з фірмою “Б”,
надійшла на банківський рахунок Товариства своєчасно, як
попередня оплата. Той факт, що ця виручка була переадресована
за рахунок інших контрактів не суперечить вимогам діючого
законодавства, зокрема положенням ст. 14 Закону України “Про
зовнішньоекономічну діяльність” ( 959-12 ) (959-12)
, до того ж це було
закріплено у Додатковій угоді до вищезазначеного контракту № 1
від 16.06.03. На думку Товариства, податкові органи при
винесенні оскаржуваних повідомлень-рішень вийшли за межи своєї
компетенції, тому що ДПІ у м. Рівне не має за своїм статусом
таких повноважень як “перевірка правомірності укладання
господарських договорів та надання дозволу чи заборони
на проведення заліків між суб’єктами господарювання”. Товариство
не погоджується і з висновками ДПІ у м. Рівне про те, що грошові
кошти, які надійшли Товариству від фірми “Б” йому не належать, а
є власністю комітентів – власників паливно-мастильних
матеріалів.
Відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд Рівненської
області виходив з наступного. Суд фактично погодився з
висновками податкових органів і вважав, що в даному випадку за
Контрактом № 0204 UK від 02.04.03 валютна виручка на рахунок
Товариства не надходила, а залік надходження інших коштів для
здійснення розрахунків за вищевказаним контрактом не
передбачений діючим законодавством.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду,
навпаки, зазначив що порушень діючого валютного та
зовнішньоекономічного законодавства у діях Товариства не було.
Свої висновки апеляційний суд аргументував наступним. На думку
апеляційного суду, відповідно до ст. 14 Закону України “Про
зовнішньоекономічну діяльність” ( 959-12 ) (959-12)
, всі суб’єкти
господарювання у своїй зовнішньоекономічній діяльності мають
право самостійно визначати форму розрахунків, в тому числі з
нерезидентами за зовнішньоекономічними контрактами. Форма
розрахунків, що здійснили сторони за Контрактом № 0204 UK від
02.04.03 була передбачена Додатковою угодою до нього за № 1 від
16.06.03 і не суперечила вимогам діючого законодавства, в тому
числі і валютного, зокрема ст. 1 Закону України “Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
. Крім
того, апеляційний суд зазначив, що висновки податкових органів
про належність отриманих Товариством від нерезидента грошових
коштів комітентам – власникам паливо-мастильних матеріалів – не
відповідають ні діючому законодавству, ні фактичним обставинам
справи, оскільки у контрактах, укладених комісіонером з третіми
особами, набуває прав і стає зобов’язаним комісіонер (ст. 397
Цивўльного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963р.).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу, оцінивши наявні матеріали справи, вислухавши доводи
представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що
судом апеляційної інстанції було правильно застосовано норми
чинного законодавства щодо підстав скасування рішення місцевого
суду. Колегія суддів Вищого господарського суду України
погоджується з позицією Львівського апеляційного господарського
суду, та вважає, що постанова від 27.04.04 є законною,
обґрунтованою та відповідає фактичним обставинам справи.
На підстави та з урахуванням вищевикладеного, керуючись ст.ст.
111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
27.04. 04 у справі № 2/47 господарського суду Рівненської
області залишити без змін.
2. Касаційну скаргу ДПІ у м. Рівне у справі № 2/47 залишити без
задоволення.