ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.09.2004 Справа N 1/50-03-1133
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
суддів:
розглянула
касаційну скаргу Одеської міської ради (надалі Міськрада)
та касаційну приватного підприємства “СП АТАВ” (надалі
скаргу Підприємство)
на постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 27.05.03
у справі № 1/50-03-1133
господарського Одеської області
суду
за позовом акціонерного роздрібного об’єднання “П”
(надалі Об’єднання)
до представництва по управлінню комунальною
власністю Одеської міської ради (надалі
Управління), приватного підприємства “А”
(надалі ПП “А”)
про визнання недійсним договору купівлі-продажу
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 02.09.04 оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду
України.
Рішенням від 17.03.03 господарського суду Одеської області у
задоволенні позовних вимог Об’єднання відмовлено.
Постановою від 27.05.03 Одеського апеляційного господарського
суду апеляційну скаргу Об’єднання задоволено. Рішення від
17.03.03 господарського суду Одеської області скасовано, позовні
вимоги Об’єднання задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 212 від 24.12.02
нежилих приміщень першого поверху та підвалу загальною площею
198 кв.м. розташованих у м. Одесі по вул.Преображенська, 42,
укладеного між Управлінням та ПП “А”, сторони повернуто в
первісне положення з урахуванням прав Об’єднання, як орендаря.
ПП “А” було зобов’язано звільнити займані нежилі примушення
першого поверху площею 134,4 кв.м. та підвалу площею 64,6 кв.м.
розташованих у м. Одесі по вул.Преображенська, 42.
З Управління на користь ПП “А” стягнуто 369 615 грн., отриманих
за договором купівлі-продажу № 212 від 24.12.02.
З ПП “А” та з Управління пропорційно стягнуто державне мито та
судові витрати у сумі 245 грн., тобто з кожного по 122,5 грн.
На виконання вказаної постанови апеляційний суд доручив
господарському суду Одеської області видати відповідні накази.
У зв’язку з поданням ПП “А” відповідної заяви, ухвалою від
20.06.03 господарського суду Одеської області виконання
постанови від 27.05.03 Одеського апеляційного господарського
суду було відстрочено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою місцевого суду Об’єднання
звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просило дану
ухвалу скасувати повністю.
Постановою від 08.07.03 Одеського апеляційного господарського
суду апеляційну скаргу Об’єднання було задоволено, ухвалу від
20.06.03 господарського суду Одеської області скасовано, в заяві
ПП “А” про відстрочку виконання рішення відмовлено.
В липні 2003 року ПП “А” та Управління звернулися до Вищого
господарського суду України з касаційними скаргами, в яких
просили постанову від 27.05.03 Одеського апеляційного
господарського суду скасувати у зв’язку з порушенням норм
матеріального та процесуального права, та залишити в силі
рішення від 17.03.03 господарського суду Одеської області, як
таке, що є законним та обґрунтованим.
Постановою від 30.09.03 колегії суддів Вищого господарського
суду України постанову від 27.05.03 Одеського апеляційного
господарського суду залишено без змін, а касаційні скарги ПП “А”
та Управління – без задоволення.
В листопаді 2003 року ПП “А” та Управління звернулися до
Верховного Суду України з касаційними скаргами на постанову від
30.09.03 Вищого господарського суду України, проте ухвалою від
27.11.03 Верховного суду України в порушенні провадження з
перегляду вказаної постанови Вищого господарського суду України
було відмовлено.
Ухвалою від 09.02.04 у зв’язку з зверненням Об’єднання із заявою
в порядку ст. 119 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, було поновлено пропущений строк для пред’явлення
наказу на виконання постанови від 27.05.03 Одеського
апеляційного господарського суду.
Не погоджуючись з ухвалою від 09.02.04 ПП “А” звернулося до суду
з апеляційною скаргою, в якій просило вказано ухвалу місцевого
суду скасувати.
Постановою від 03.03.04 Одеського апеляційного господарського
суду ухвалу від 09.02.04 господарського суду Одеської області
залишено без змін, а апеляційну скаргу ПП “А” – без задоволення.
У зв’язку з поданням ПП “А” заяви в порядку ст. 121
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
ухвалою від 12.05.04 господарського суду Одеської області
змінено порядок виконання постанови від 27.05.03 Одеського
апеляційного господарського суду шляхом звернення стягнення на
майно в розмірі 369 615,00 грн., що належить на праві власності
Управлінню для задоволення вимог ПП “А”.
Ухвалою від 11.06.04 Одеського апеляційного господарського суду
заяву ПП “А” про перегляд постанови від 27.05.03 за
нововиявленими обставинами, повернуто без розгляду.
Ухвалою від 17.06.04 Одеського апеляційного господарського суду
апеляційну скаргу Об’єднання на ухвалу від 12.04.04
господарського суду Одеської області повернуто без розгляду.
В травні 2004 року на підставі ст. 107 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
до Вищого
господарського суду України з касаційними скаргами на постанову
від 27.05.03 Одеського апеляційного господарського суду
звернулися Міськрада та Підприємство, проте супровідними листами
Вищого господарського суду України від 07.07.04 вказані
касаційні скарги було повернуто.
У зв’язку з листами Міськради та Підприємства щодо розгляду
касаційних скарг по суті, а також на підставі розпорядження
заступника Голови Вищого господарського суду України зазначені
касаційні скарги були передані на розгляд колегії суддів та
прийняті до провадження.
У своїх касаційних скаргах Міськрада та Підприємство просили
скасувати постанову від 27.05.03, а справу передати на новий
розгляд до суду першої інстанції. Крім того, Міськрада просила
поновити строк подання касаційної скарги та зупинити виконання
рішення від 17.03.03 до закінчення перегляду справи в
касацўйному порядку.
Свої касаційні вимоги Міськрада обґрунтовує тим, що оскаржувана
постанова прийнята з порушенням вимог ст. 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки постанова
стосується її прав та обов’язків, як власника майна, що є
об’єктом договору купівлі-продажу, таким чином її, як власника
майна не було залучено до участі у справі, а тому спірна
постанова прийнята з порушенням вимог діючого процесуального
законодавства та підлягає скасуванню.
Касаційні вимоги Підприємства ґрунтуються на тому, що постановою
від 27.05.03 встановлено право Об’єднання на оренду приміщень,
які були предметом договору оренди № 76/2 від 24.12.94, тобто
апеляційний суд, на думку Підприємства, вирішив питання прав і
обов’язків щодо приміщень, які також належать на праві власності
Підприємству, яке, проте, не було залучено до участі у справі.
Об’єднання у своєму відзиві на касаційну скаргу Міськради щодо
касаційних вимог заперечує, доводи Міськради вважає
необґрунтованими та надуманими, а отже такими, що не підлягають
задоволенню.
Крім того, від Об’єднання надійшла заява від 01.09.04 № 99 в
якій воно відмовляється від будь-яких вимог до Підприємства щодо
нежитлового приміщення по вул. Преображенський, 42 у м. Одесі,
загальною площею 154,8 кв. м., власником якого є Підприємство.
Управління у своєму відзиві касаційні вимоги Міськради повністю
підтримує, рішення від 17.03.03 та постанову від 27.05.03
просить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду
першої інстанції.
ПП “А” у своєму відзиві також повністю підтримує вимоги
Міськради та Підприємства, постанову від 27.05.03 просить
скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції.
До початку розгляду справи по суті, на підставі ст. 29
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, до
участі у розгляді справи як учасника судового процесу, було
залучено представника прокуратури, у зв’язку з наявним
клопотанням прокуратури про вступ до справи на стадії
касаційного провадження. Свою позицію прокуратура обґрунтувала
тим, що при винесенні рішення попередніми судовими інстанціями
були порушено норми процесуального права в частині незалучення
до участі у справі осіб, які є власниками комунального майна, в
той час, як рішення по справі безпосередньо стосується їх прав і
обов’язків, що відповідно до ст. 111-10 в будь-якому випадку є
підставою для скасування рішення місцевого та постанови
апеляційного господарського суду.
Розглянувши матеріали справи, касаційні скарги, та уточнення до
них, відзиви на касаційну скаргу, заслухавши пояснення
представників скаржників, сторін, представника прокуратури, а
також суддю – доповідача по справі, колегія суддів Вищого
господарського суду України прийшла до висновку, що касаційні
скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 24.02.94 було укладено
договір № 76/2, згідно якого Жовтнева районна рада народних
депутатів м. Одеси передала, а Об’єднання прийняло в орендне
користування строком на п’ять років нежилі приміщення магазину
площею 247 кв.м. на першому поверсі та складу площею 117 кв.м. у
підвалі будинку розташованого за адресою: м. Одеса, вул.
Радянської армії, 42.
Матеріалами справи також підтверджено, що 14.04.94 було укладено
договір купівлі-продажу, згідно якого Одеський міський комітет
приватизації здійснив продаж Організації орендарів “П” майна
підпорядкованих їй магазинів, у тому числі майна магазину № 6.
Як встановлено судом першої інстанції, на виконання зазначеного
договору купівлі-продажу був складений акт від 19.04.94, згідно
якого Одеський міський комітет приватизації передав, а
Об’єднання 14.04.94 прийняло продане шляхом викупу комунальне
майно, вартістю 49 951 300 крб., відповідно до акту оцінки
вартості майна орендного підприємства від 20.04.94.
Згідно протоколу загальних зборів Об’єднання від 10.03.95
магазин № 6 (секція договірні ціни) вийшов зі складу Об’єднання
з майном, яке знаходилося в його користуванні, що
підтверджується розподільчим балансом та актом прийому-передачі
основних засобів станом на 01.04.95.
Співвласники майна магазину № 6 створили підприємство у вигляді
товариства з обмеженою відповідальністю “А” (надалі ТОВ “А”),
яке як новий власник придбаного Об’єднанням майна, набуло прав
орендаря за рахунок укладання додаткової угоди № 1310178 від
28.08.95 до договору оренди № 76/2 від 24.02.94, за якою
Управління передало в оренду ТОВ “А” нежитлові приміщення на
першому поверсі та підвальне приміщення у будівлі, яка
розташована за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 42.
На підставі наявних доказів суд першої інстанції прийшов до
висновку, що додаткова угода містить всі істотні умови договору
оренди і фактично є окремим договором оренди та розірванням
договору оренди № 76/2 від 24.02.94. Статут ТОВ “А” в
установленому законом порядку недійсним не визнавався.
Враховуючи укладення зазначеної додаткової угоди, виконавчий
комітет Одеської міської ради народних депутатів, згідно п.п.
3.25.1 п. 3.25 розпорядження № 795р від 28.08.95, погодився на
розірвання з Об’єднанням договору оренди нежитлового приміщення,
загальною площею 364 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса,
вул. Преображенська, 42, та укладення договору оренди нежитлого
приміщення загальною площею 214,9 кв.м. (перший поверх площею
145,4 кв.м., підвал приміщення площею 69,5 кв.м) з ТОВ “А”, яке
згідно пункту 1.1 його Статуту є правонаступником магазину № 6
Об’єднання в частині комплексу майнових прав та обов’язків.
ПП “А” відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію, було
зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради
народних депутатів 02.09.02 та внесено до Єдиного державного
реєстру підприємств та організацій за № 04056919ЮО021126.
Як вбачається з Статуту ПП “А”, останнє є правонаступником прав
та обов'’зків ТОВ “А”.
З урахуванням наведеного 27.03.96 Управління передало в оренду
ПП “А” нежиле приміщення, яке розташовано за адресою: м. Одеса,
вул.Преображенська, 42, на підставі придбаного патенту на право
оренди приміщення № 23 від 27.03.96, договору № 1012 від
27.03.96 та додаткового погодження від 18.09.02 до вказаного
договору, оскільки зазначене приміщення до укладання цього
договору знаходилось в оренді у правопопередників
ПП “А”.
15.10.02 Одеською міською радою було прийняте рішення № 416-ХХІV
від 15.10.02 “Про внесення доповнень та змін до рішень Одеської
міської ради щодо приватизації та відчуження об’єктів
комунальної власності територіальної громади м. Одеси у 2002
році”, відповідно до якого приміщення 1-го поверху площею 135,3
кв.м., підвальне приміщення площею 70,3 кв.м., розташоване за
адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 42, підлягає викупу у
2002 році орендарем, власником раніше викупленого майна, тобто
ПП “А”.
Враховуючи наведене, Управління здійснило відчуження нежилого
приміщення першого поверху, площею 133,4 кв.м, підвального
приміщення, площею 64,6 кв. м., розташованих за адресою:
м. Одеса, вул. Преображенська, 42.
Зазначений договір купівлі-продажу від імені Управління був
укладений начальником Управління Я-ом Б.М., який діяв на
підставі Положення про Управління, затвердженого рішенням
Одеської міської ради № 53-ХХІП від 08.12.98.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що
відповідно до п. 5 ст. 60 Закону України “Про місцеве
самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
(надалі Закон) органи
місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних
громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо
володіння, користування та розпорядження об’єктами права
комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові
операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності
у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним
особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати,
використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього
відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання
та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються у
користування і оренду.
Також, береться до уваги, що п. 6 ст. 60 Закону встановлено, що
доходи від відчуження об’єктів права комунальної власності
зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються
на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
На підставі Свідоцтва на право власності, виданого виконкомом
Одеської міської ради 04.12.02 за № 0111-23 власником нежилого
приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул.
Преображенська, 42 є Міськрада.
У зв’язку з зазначеним, доводи Міськради щодо незалучення її до
участі у справі як власника об’єкту, щодо якого вирішувалось
питання, є законними, та такими, що підлягають задоволенню.
Таким чином, колегією суддів Вищого господарського суду України
встановлено, що місцевим та апеляційним судами при вирішенні
справи по суті не було повно та всебічно досліджено обставини
справи, у зв’язку з чим не з’ясовано фактичного власника
оспорюваного об’єкту та відповідно не залучено його до участі у
справі, чим порушено вимоги процесуального законодавства.
Щодо вимог Підприємства, то подана до початку розгляду справи по
суті заява Об’єднання про відмову від будь-яких вимог до нього,
відповідно до 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не є предметом розгляду в касаційній
інстанції, та підлягає розгляду по суті судом першої інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що
відповідно до частини 1 статті 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення суду першої інстанції та постанови
апеляційного суду є порушення або неправильне застосування норм
процесуального права.
Отже, оскільки судом касаційної інстанції за результатами
перевірки касаційної скарги встановлено, що попередніми судовими
інстанціями прийнято рішення, що стосується прав і обов’язків
осіб (Міськрада та Підприємство), які не були залучені до участі
в справі, то це є порушенням норм процесуального права, а тому
підставою для скасування рішень попередніх інстанцій.
У зв’язку з вказаним, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що при прийнятті рішень попередніми
судовими інстанціями по справі не було з’ясовано власника
оспорюваного об’єкта, та не залучено його до участі у справі, а
отже було не досліджено всіх обставин справи та порушено норми
процесуального права, що є порушенням вимог ст. 42
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а
отже правова оцінка доказів, які викладені в рішенні суду першої
інстанції та постанові апеляційного суду, не ґрунтуються на
всебічному, повному й об’єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції та
постанова апеляційного суду є такими, що прийнятті з порушенням
норм процесуального права, у зв’язку з чим підлягають
скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Одеської міської ради № 336/исх-и від 26.05.04
та касаційну скаргу Підприємства б/н б/д задовольнити.
Постанову від 27.05.03 Одеського апеляційного господарського
суду та рішення від 17.03.03 господарського суду Одеської
області у справі № 1/50-03-1133 господарського суду Одеської
області скасувати, а справу направити на новий розгляд до
господарського суду Одеської області.